Категории
Самые читаемые
onlinekniga.com » Фантастика и фэнтези » Киберпанк » Небіжка для ляльки - Олексій Щуров

Небіжка для ляльки - Олексій Щуров

Читать онлайн Небіжка для ляльки - Олексій Щуров

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 19
Перейти на страницу:

Здригнутися її змусили дотики до плечей та палкий цілунок у шию. Ґейдвіг відчула Ікола, бо дзеркало нічого досі не відображувало. Вона озирнулася і зрозуміла, що не помилилася. Він був поруч, тримаючи у руках невеличку скриньку.

– З чого ж почати? – спитав він, прикидаючись, немов забувши свій попередній задум. Мабуть зі взуття. Воно має дисонувати з загальним стилем. Ґейдвіг, подивись, що є під столиком та дістань ці речі.

Речами виявилися два армійські черевика на шнурках. Ґейдвіг нічого не розуміючи підняла один з них двома пальцями, немов дохлого пацюка, намагаючись не забруднити сукню.

– Це… Зараз мені взувати? – розгубилася вона.

– Зараз, бо маю працювати – відповів Ікол. – Чим найшвидше, тим найкраще.

Ґейдвіг мала тільки коритися, і коли вона взулася, виявилося, що черевики були гірше за іспанські, бо вони здавлювали ноги так, немов поступово закручувалися гвинти. Ікол подав знак – і вона мала підвестися. Несподівано відчуття незручності зникло, і Ґейдвіг мала зробити декілька кроків, щоб зрозуміти: не усе так дивно та погано, як здається. Вона вирішила, що було б не погано зорганізувати невеличку фотосесію за її участю у такому вигляді; Ікол мав інші задуми. Він ще раз уважно роздивився її, а потім, махнувши рукою, сказав:

– Дечого бракує. Зараз надягни оце.

Він простягнув шкіряні рукавички без пальців, які Ґейдвіг швидко натягнула на руки. У дзеркалі між іншим все ще нічого не було видно.

– Сідай, – наказав їй Ікол. – Зараз буду тебе фарбувати.

Ґейдвіг підкорилася та сіла на стілець, підпираючи підборіддя правицею у мітенці. Вона дивилася на Ікола з захопленням, немов шкідниця, що наробила капость і була готова зробити ще і ще. Очі її спалахнули лукавством, а обличчя освітила посмішка. Ікол не звернув на це уваги: багато чого йому заважало. Він розкрив обидві половинки столика – і вони виявилися величезною палітрою, у якій були майже усі кольори – як основні, так і нащадки їх змішення під пензлем митця – породжені природою та інтелектом людини. Біля краю палітри лежали звичайні пензлі та косметичні кисточки різних форм. Ґейдвіг широко розкрила рот від подиву, але Ікол знову поглянув на неї так, що вона була змушена зімкнути вуста.

Він звелів їй прибрати руки від голови та сидіти і не ворушитися, поки він втілюватиме свою фантазію у життя. Він узяв широкого пензля та майже прошепотів:

– Заплющ очі.

Ґейдвіг зробила це. Вона відчувала як на обличчя – дуже ніжно – кладеться шар фарби, немов на стіну. Потім їй пофарбували шию, оголені плечі, спину та декольте. Вона відчувала, себе полотном або стіною, на яку наносять грунтівку.

– З волоссям справді треба щось робити, – почула вона невдоволення Ікола. – Але обійдемось цього разу без перуки. Поки нехай підсихає.

Ґейдвіг довелося сидіти з заплющеними очима так довго, що вона втратила відчуття часу. Тільки голос Ікола повернув її до реальності.

– Зараз можна ворушитися, але недовго. Ти підготовлена, але зараз почнеться багато роботи над тобою. У тебе дві хвилини.

Ґейдвіг ледве змогла відірвати сідниці від стільця та розім’яти тіло, що заклякло від довгого сидіння в одній позі. Саме на це і пішли дві хвилини. Жестом Ікол знову дав їй зрозуміти, що вона повинна сісти. Від обурення Ґейдвіг ледве стрималася. Чи вважає він її неживою лялькою, з якою можна бавитися та вдовольняти усі його примхи? Та вибір у неї був невеликий. Вона сіла, стиснула губи, немов промовляючи до свого кривдника: «Роби зараз що хочеш, але потім я на тобі відіграюся». Ікол зробив вигляд, що не помітив цього; насправді у своєму серці він сміявся з її забаганок, бо знав: вона цілком у його владі. Знову він наказав їй заплющити очі, попередивши, що фарба виїсть їх, якщо хоч краплина попаде до зіниць. Це налякало Ґейдвіг і вона стисла сидіння руками і перетворила своє тіло на натягнуту струну, що має от-от розірватися. Ікол розсміявся.

– Мистецтво вимагає жертв, але не таких специфічних. Розслабляйся та отримуй насолоду від дотиків, – порадив він. – Бо легкий дотик пензля до тіла може надихнути тебе на нові фантазії, а це нам конче потрібно.

Ґейдвіг послухалася поради і відчула, я к напруга – і острах разом з нею – покидають її. Це відчуття спокою дозволило витримати усі види дотиків – від легких, майже непомітних, до грубих мазків по шкірі, що залишали помітні сліди, від яких могла потекти грунтівка. Останню було нанесено так, що вона не піддавалася новим шарам фарби. Зараз почалася робота над закритими віями. І знову ці легкі дотики, які здавалися неземними. Раптом вона відчула, що обличчя вже готове, але очей вона не розкривала, бо дотики, мазки, рухи перемістились на її шию, потім – на плечі, а потім на руки, де почали звиватися немов змії.

Усе закінчилося довгою паузою. Ікол нічого не казав і не давав знаку, що можна було відкрити очі та встати зі стільця. Ґейдвіг втомилася від очікування, та сама відкрила очі. Перше, що вона побачила – своє відображення у дзеркалі. Там була тільки вона. Усе навколо залишалося чорним. Вона була серед цієї чорноти єдиною кольоровою плямою. Дивовижним було й те, що її відображення стояло у весь свій зріст, тоді коли ноги її справжньої були закриті від колін до п’ят косметичним столиком. Тільки потім вона звернула увагу на те, що зробили з її зовнішністю.

Обличчя її було білим, як папір з плямами кольору хакі. Таким чином розмалювали її шию, плечі та декольте. Прикривши одне око, Ґейдвіг побачила маленькі цятки з люмінесцентної фарби, але верхнє віко було розмальовано так, немов то було її справжнє око. Ефект був вражаючим. По оголених руках справді повзли змії, а на кистях – дві розкриті пащі, що мали проковтнути свою здобич. Ще секунда – і Ґейдвіг здалося, що вони сповзуть з рук та проковтнуть її саму, але вона приписала це чи то втомі, чи то дзеркалу. Вона посміхнулася до себе – і зрозуміла, наскільки її змінено. Від дурепи, якою вона була, нічого не залишилося. Це була молода жінка, що знала собі ціну та була здатною на багато речей, щоб досягти своєї мети. Тільки зараз вона звернула увагу, що попрацювали навіть з її волоссям, хоча до них (це їй так здавалося) ніхто не торкався. Мабуть його чимось змастили та зачесали угору, або спочатку зачесали угору та покрили лаком – це було неважливо. У зачісці була тільки одна деталь, що контрастувала з загальною концепцією: вітка квітучої сакури.

Новий образ був досконалим: з одного боку – жіночність, з іншого – брутальність та самовпевненість, що допомагає перемагати. Такою Ґейдвіг собі сподобалася. Вона ще раз оглянула кімнату і, впевнившись, що нікого немає поруч, вона торкнулася одного з пензлів на столику – і одразу впала на стілець, стогнучи від болю. Металевий стрижень пензля ідеально пропускав електричний струм. Саме такий шок змусив Ґейдвіг зойкнути і відбив у неї подальше бажання доторкнутися до чого-небудь поруч із дзеркалом.

Біль незабаром вщухла, і Ґейдвіг вирішила переглянути вантаж, що надійшов з майстерні мадам Дізгайз. Вона підійшла до однієї з вішалок, зняла чохол, та не змогла розкрити його. Як різко вона не намагалася смикати зіпер, нічого не виходило. Проклинаючи усю наавтоматизованість цього місця, вона кинула чохол на підлогу та повернулася до дзеркала, біля якого вже стояв Ікол та уважно спостерігав за її діями.

– Вважаєш, мій смак не співпадає з твоїм, Ґейдвіг? – спитав він. – бажаєш щось вдосконалити у новому іміджі?

– Я хотіла переглянути усі інші сукні. Там вони, так?

– Але без мене ти не відкриєш жодного чохла, – розсміявся він у відповідь. – У цій кімнаті нічого не можна торкатися. Усе тут належить не тобі, а…

– Звісно, корпорації. Слухай, Іколе, я не така тупа, щоб не зрозуміти. Ти ще скажеш, немов тепер і я сама належу до неї.

– І скажу. Ти підписала папери. Як це схоже на більшість людей! Підписати – і не запитати, які можуть бути наслідки. Я не бачу у цьому нічого поганого. Бо наслідки будуть добрі. Залежно від твоєї поведінки. Ти обмежишся тільки колом своєї діяльності. Інші питання обходитимуть тебе. Ясно?

Ґейдвіг вирішила змінити платівку.

– Мені подобається те, що ти зробив зі мною. Це так схоже і водночас несхоже на мене, на те, що я відчуваю до… до… – слова застрягли у неї на кінчику язика.

– Ну? Почала з а, то кажи вже бе.

Зарозуміла манера з якою Ікол вимовив ці слова збентежила Ґейдвіг.

– … тебе, – тремтячим голосом відповіла вона.

Ікол холодно розсміявся. Від його сміху Ґейдвіг стало непереливки.

– До мене? – спитав він, прикидаючись здивованим. – Як цікавенно! Люблю циніків та цинічок. А ти знаєш що устав корпорації забороняє статтєві стосунки між її працівниками? Я ось роботу втрачати не хочу. А ти? Я високо оцінюю свою роботу і не бажаю жодного втручання навіть з боку моделей. Ти така ж сама. Тому ти тут залишишся. Навіть більше, у такому вигляді ти сьогодні вирушаєш до майстерні. Поживеш там декілька днів, призвичаїшся, а потім – працювати. За тобою спостерігатимуть цілодобово, тому не роби хибних кроків і вважай, що ти під захистом корпорації. Зверху сукні можеш вдягати щось тепле, але іміджу не змінювати протягом тижня. Такі умови пана В. Ти хочеш щось додати? Якщо ні, в мене до тебе осталось єдине запитання. Де нотатник?

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 19
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Небіжка для ляльки - Олексій Щуров.
Комментарии