Сонячна машина - Володимир Вiнниченко.

Розметеним ураганом листям несуться вулицями учасники великого свята. Голови їхнi час од часу задираються до неба, затримуючи задиханий бiг, i шукають: над Берлiном, як велетенськi орли-падлоїди над трупом, кружляє зграя лiтакiв. Од них, як пiр'я розшматованої здобичi, безперестану сиплються на землю папiрцi, зигзагами, кокетливо спадаючи в колодязi' вулиць. Однi тiкають од них, другi пiдхоплюють i жадно читають.

Граф Адольф зупиняє коня й зiстрибує, ловить два папiрцi й подає один iз них принцесi Елiзi, а сам читає другий.

Принцеса Елiза, притримуючи лiвою рукою роздерту на правому плечi сукню, мляво бере папiрець i водить по ньому важкими, немов знеможеними очима.

"Громадяни Берлiна!

Братнi народи Сходу з чуттям глибокого жалю й болю довiдалися про нещастя, що спало на половину спiльної всiм нам землi, про ту хоробу, яку принесла з собою всiм народам Заходу так звана Сонячна машина. Поспiшаючи на помiч захiдним братам, Союз Держав Сходу вислав до Європи й Америки експедицiї для врятування населення вiд загибелi.

Виконуючи волю мого уряду, я, головний комендант експедицiї до Нiмеччини, оповiщаю громадянам Берлiна:

Боротьба з епiдемiєю Сонячної машини, що несе з собою божевiлля, хороби, руїну цивiлiзацiї й вимирання людства, шовинна провадитися рiшуче, швидко й радикально.

В iнтересах цiєї боротьби всю Нiмеччину, а надто округи Берлiна оголошується на станi вiйськової окупацiї.

Округа Берлiна радiусом на двадцять кiлометрiв оточується свiтляним кордоном. Нi одна людина не смiє й не може вийти за цеп кордон, усяка спроба потягне за собою неминучу смерть неслухняного, як тiльки вiн увiйде в смугу смертоносного свiтла.

В Берлiнi встановлюється Тимчасовий Уряд, призначений мною.

Всi громадяни повиннi слухатися й пiдлягати його розпорядкам безоглядно. Найменший непослух каратиметься смертю.

Увесь державний, полiтичний, економiчний, правовий i культа рiши устрiй, зруйнийгiний епiдемiєю, вiдновлюється.

Тому всiм громадянам пропонується негайно вернуїися до виконання своїх громадських обов'язкiв, перерваних нещастям. Урядовi iнституцiї мусять негайно приступити до функцiонування, всi урядовцi вiд завтрашнього дня верiакпься на свої посади.

Власники промислових, торговельних, фiнансових пiдприємств займають свої покинутi мiсця.

Службовцi, прикажчики, робiтники негайно приступають до своєї працi.

Всi ушкодження вiд руїни повиннi бути надолуженi в якнайкоротшому часi.

Поки не буде вiдновлене нормальне годування, вживання Сонячної машини допускається з таким обмеженням: один апарат Сонячної машини на десятеро людей. Кожний будинок повинен вибрати комiтет, що має доглядати за точним виконанням цього розпорядку. Решта скла мусить бути знесена до участкових полiцiйних установ i передана представникам влади.

Всяке ухиляння вiд виконання потягне за собою тяжкi наслiдки. Коли через два днi населення не знесе дев'ять десятих скла, що є на територiї берлiнської округи, все мiсто буде вимертвлене газом, за винятком тих, що принесуть стекла й матимуть на те посвiдки.

Всяку агiтацiю й пропаганду Сонячної машини серед солдатiв експедицiї на мiсцi каратиметься смертю.

Так само пiд страхом негайного на мiсцi розстрiлу забороняється прилюдне вживання Сонячної машини й сонячного хлiба.

Всi здоровi елементи краю закликаються до помочi й активної боротьби з нещастям.

Головний комендант експедицiї Союзу Схiдних Держав у Нiмеччинi Сукурамi"

Граф Адольф обережно складає вiдозву вчетверо, ховає в кишеню й нетерпляче зиркає на принцесу Елiзу. Ах, господи, вона ще не отямилась i досi вiд цього кошмарного бiгу дикого гурту – так повiльно й так непричетне читає. Наче не вiсть про визволення, про вiдновлення життя, а якийсь манiфест сонцеїстiв читає.

Ну, нарештi скiнчила. Можна рушати далi.

– Дозвольте, ваша свiтлосте, їхати?

Принцеса Елiза байдуже хитає головою й заплющує очi.

– Тiльки будь ласка, помалу. Ступою. Граф Адольф уже був пiдняв батiг, але тут же тихенько опускає його: "помалу". В такий момент їхати ступою, коли треба гнати iз швидкiстю радiю, коли вiд нього, графа Адольфа, залежить, може, успiх усiєї кампанiї!

Граф Адольф зиркає на мертвечо-блiде, в моторошно червоних плямах лице принцеси з заплющеними очима, вагається, знову зиркає.

– Ваша свiтлосте! Дуже прошу менi вибачити. Я розумiю ваш стан. Але дозвольте менi вияснити вам ситуацiю.

Її свiтлiсть слабо розплющує очi й мляво скоса дивиться на графа Адольфа.

– Рiч у тому, ваша свiтлосте, що його свiтлiсть принц Георг на мене поклав надзвичайно важне завдання. Оскiльки ви пригадуєте собi, я вже мав честь докладати вам, розпорядження його свiтлостi було, щоб у день прибуття армiї Союзу Схiдних Держав усi ватажки й проводирi сонцеїстiв були позбавленi можливостi шкодити всiй дезинфекцiйнiй операцiї. Пригадуєте собi, ваша свiтлосте?

Пригадує, слава богу – лице вмить оживає, аж неначе здригується все, аж сiдає рiвнiше.

– Так, пригадую. Ну?

– Отже, я мушу поспiшати до виконання своїх обов'язкiв. Крiм того, ваша свiтлосте, ми, берлiнська органiзацiя, мусимо взяти участь у всiй акцiї. Мусимо органiзувати зараз же деякi акти, якi… якi, так би мовити, пiдкреслили б перед Союзом Схiдних Держав конечнiсть iнтервенцiї. Особливо тепер, коли сонцеїсти виявляють нахил до якоїсь органiзацiї.

Граф Адольф обережно озирається по вулицi. Але хто там може слухати – отара в панiцi летить.

– Вибачте, графе, я не розумiю, що ви хочете сказати, але прошу менi вияснити спочатку перше. Кого саме вам наказано… забрати?

– Насамперед, як я вже мав честь вам донести, ваша свiтлосте, Рудольфа Штора. Його свiтлiсть принц Георг цiлком виразно писав менi про це. Хоч як менi особисто це прикро – товариш мiй, можна сказати, дитячих лiт, але ви розумiєте, ваша свiтлосте, що iнтереси всього нашого нещасного народу повиннi…

– А ще кого?

– Брата його, всiх колишнiх iнаракiстiв, проводирiв усiх немонархiчних партiй. Iмен не зазначено, але на мене покладено обов'язок самому намiтити осiб, яких треба… лiквiдувати. Його свiтлiсть, пишучи про це, ще не знав про заснування Вiльної Спiлки. Отже, розумiється, всю Раду її. Мiж ними, хоч як не прикро менi особисто, доведеться й пана… пана Мертенса. Коли, звичайно, вiн не прилучиться до здорових елементiв. Отже, ваша свiтлосте, ви розумiєте, що я…

– Так, розумiю. Прошу їхати якомога швидше!

– Граф Адольф вдячно схиляє голову й ошпарює батогом по кiстястiй спинi коня. Героїчна дiвчина: перед громадським обов'язком усi особистi страждання моментально зникають, готова сама бiгти й везти бричку, коли це потрiбно великiй справi.

– Графе, а без вас нiхто не може цього зробити? В очах навiть тривога.

– Нi, ваша свiтлосте, без мого розпорядження нi один член бойової органiзацiї не може виступити. Тому-то я мушу якомога найшвидше поспiшати, бо там уже десь уся органiзацiя чекає на мене. Я тiльки завезу вашу свiтлiсть додому й зараз же помчу до нашого штабу.

Принцеса Елiза сидить уже рiвно, напружено, суворо стиснувши брови й не бачачи нi тiкаючої отари, нi кружляючих у небi хижакiв, нi жахної тривоги, що розливається по всьому Берлiну. Вона вся заглиблена в свою тривогу.

Дома ще нема нiкого. Дiм стоїть порожнiй. Навiть Ганса Штора немає.

Граф Адольф хоче зупинити коня перед ворiтьми, але принцеса Елiза просить його заїхати в двiр i зайти до неї. Вона має дещо сказати графовi.

Граф Адольф, затиснувши зiтхання, охоченько в'їжджає в двiр.

У себе в хатi принцеса Елiза просить графа Адольфа почекати кiлька хвилин, iпоки вона переодягнеться й приведе себе до пуття.

– Прошу вибачити, ваша свiтлосте, але…

Її свiтлiсть холодно киває й виходить, навiть не вiдповiвши. Чортзна-що, їй-богу! Тут кожний мент дорогий, а вона iз своїми дурними переодяганнями. Там вiдбувається величезна подiя, рiшається доля людства, а жiнцi насамперед її краса.

Але граф Адольф зовсiм скручується всерединi вiд обурення, коли принцеса вертається: маєте собi, ця дурна дiвчина просить його почекати, поки приїде додому графiвна Труда! Так, так, посидiти тут i почекати. Бо вона, бачите, вiддала Трудi до схову коронку Зiгфрiда й боїться, що, як настануть усi цi подiї i з Трудою щось сiанеться, то пропаде коронка Зiгфрiда. Проклята, iдiотська коронка, чорт би її нарештi взяв! Перш за все, як може якась розумна людина давати не тiльки коронку, а будь що до схову такiй iдiотцi й пришелепуватiй особi, як Труда? По-друге, принцеса може чудесно сама чекати Страховища й визволяти свою коронку, не затримуючи бозна для чого людину, на яку покладено важкi обов'язки. Потретє…

– Прошу великодушно простити мене, ваша свiтлосте, але я уклiнно прохав би вiдпустити мене. Труда прийде додому, i ви самi зможете…

Принцеса Елiза рiшуче й непохитно суворо крутить головою: нi, вона настiйно просить графа Адольфа лишитися. Коли графiвна через пiвгодини не приїде, вони поїдуть удвох шукати її по Берлiну. Сама вона цього зробити не може. Граф, звичайно, розумiє, що коронка Зiгфрiда повинна стояти вище над те, чи годину ранiш, чи пiзнiш буде вбито кiлька сонцеїстiв. Коли б принцовi Георговi довелося стати перед таким питанням, вiн, розумiється, нi хвилини не вагався б.