Сонячна машина - Володимир Вiнниченко.

Точене кiстяне пiдборiддя принцеси стає холодно чiтким, сухим i гострим.

– Дякую, графе, за щирiсть Але я волiю, щоб коронка лишалась поки що в руках злодiя, нiж бути зобов'язаною цьому фабрикантовi гумових препаратiв.

Перед словом високої особи, хоч яке воно, всяка голова повинна побожно й покiрно схилитись Але було б злочинство супроти самої принцеси, коли б граф з поштивостi сховав свою власну думку з цього приводу Коли її свiтлiсть дозволить, то вiн скаже, що цей фабрикант гумових препаратiв є найгенiальнiша людина в Нiмеччинi й наймогутнiшии представник нової аристократiї

Принцеса Елiза здивовано й зневажливо, як расовий кiнь, якого торкнуто вiжками, закидуе голову догори. Аристократiї?! Граф має смiливiсть цього iндивiда називати аристократом, цю коротконогу довбню iз лицем професiйного ката, з руками горили, з манерами зарозумiлого, незловленого вбiйника?!

Князiвнi аж кров шугає в лице, i горить, i пашить, як у дiвчинки, як у звичайнiсiнької, нестриманої, глибоко обуреної дiвчинки. А граф Адольф тiльки схиляє голову, ховаючи задоволення.

– Ви зводили, ваша свiтлосте, намалювати досить яскраву, соковиту карикатуру. В дiйсностi ж пан президент є нащадок старого торговельного роду, могутнiй i владний проводир, смiю повторити, нової молодої аристократiї. Так, ваша свiтлосте, но воi аристократiї. Старої вже немає, вона вмерла, здiйснивши свою iсторичну роль. Закони виросту, смертi й нових народин, ваша свiтлосте, не минають нiкого, нi окремих людей, нi класiв, нi цiлих народiв.

I, злегка помахуючи хвостом, уважний i поштивий, вiн чекає декiлька ментiв наслiдкiв своїх слiв. Розумiється, вiн цими словами каже їй, що й вона померла, оця молода, опукогруда, червоноволоса, довгошия князiвна. Померла давно, без слiду, без слави, без надiї воскреснути, разом iз усiма своїми коронками, порохнявими органiзацiями, з цими смiшними забавками непристосованих нездар, недотеп i слинявих романтикiв Розумiється, вона рiдкий анахронiзм, вогнекровна мумiя, гра природи красуня з повернутою назад головою Так, каже граф Адольф посмiшечкою.

А принцеса Елiза теж посмiхається як зрадник, перевертень жагуче прагне заплювати, вмертвити, знищити те, то вiн зрадив, щоб у знищеннi знайти для себе виправдання. Ренегат готовий глумом, багном закидати, кров'ю залiти дiрки у своїй душi вiд одiрваної й проданої ворогам честi.

– I, на вашу думку, нова аристократiя має заступити стару, графе?

I на графа з-пiд приплющених закруглених вiй iз цiкавiстю й гидливим чеканням скоса дивляться очi, а довга, вузька, з витягненими вiковим пещенням пальцями рука недбало перебирає золоту плiть ланцюжка з олiвцем на кiнцi, оздобленим манюсiнькою коронкою.

Граф схиляє голову, i на злизах лисуватого чола скляним блиском червоно вiдбивається свiтло.

Так, вiн думає, що нове завсiгди заступає старе. Бiльше того: нове виконує ще й своє призначення. А призначення нової аристократiї є нечувано величезне, безприкладне грандiозне. Так, так. Нова аристократiя стоїть на порозi такої епохальної, свiтової подiї, перед якою блiднуть найбiльшi подiї з iсторiї людства, перед якою всi вони – дитячi iграшки, белькотання немовляток.

Принцеса робить перебiльшено здивованi, навiть трохи зляканi очi, а кутики уст здiймаються догори легесеньким усмiхом.

Граф же Елленберг не помiчає нестриманостi її свiтлостi – при тяжких операцiях рiдко хто може довести свою стриманiсть до того, щоб не скривитись i не крикнути.

Так, так, нова аристократiя досягла небувалої сили. Минулi доби воєн, революцiй, доби струсiв, нищення й розпорошування вiкових надбань загартували наступникiв, викликали протилежну страшну енергiю збирання, скупчування, концентрацiї. Що на початках двадцятого столiття, здавалось би, було неможливим, фантастичним, те тепер здається цiлком нормальним, законним i необхiдним. Наприклад: у руках однiєї людини половина всього нацiонального майна Нiмеччини. Один рух пальцем Фрiдрiха Мертенса, один натиск на гудзик апарата – i мiльйони людей засудженi на голод i смерть. I всi мiльйони неодмiнно помруть, коли на те буде воля Мертенса. I нiяка сила не може противитись тiй волi. Чи могли ж похвалитись такою могутнiстю представники колишньої аристократiї, колишнi монархи? Нехай самi принцеса скажуть.

Принцеса нiчого не каже. Вона байдуже, грайливо перебирає рожево точеними пальцями м'яку плiть ланцюжка.

Розумiється, проти цього нiчого нiхто не смiє сказати. Це видно кожнiй дитинi, хоча знаходяться такi дiди, що вмудро-вуються не бачити цього й мрiяти про неповторне. Дiди не помiчають, що дiється в них перед носом, i вглядаються в те, що дiялось столiття назад. А вiдбувається воiстину величезний i величний процес, який от-от має закiнчитися таким актом, що радикально, нечувано змiнить усю мапу земної планети. Принцеса, розумiється, знайома з iдеєю "єдиної республiки землi"? I, розумiється, не вiрить у неї й уважає її за пустiсiньку фантазiю газетярiв? Про неї, мовляв, уже стiльки писалось i говорилось? Але це – не фантазiя. Це – найреальнiша, найдозрiлiша iдея часу. I здiйснить її ота сама нова ари стократiя. О, це буде не знаний досi, безкровний, всесвiтнiй переворот, який утворить цiлком новi вiдносини на всiй пла нетi, який без болю, мирно переверне тисячi людських поглядiв i створить такi колосальнi багатства людей, що про них не мрiялось нi в однiй казцi за старих часiв. Нова аристократiя дасть, нарештi, свiтовi так довго й так жагуче бажаний мир. Уперше й навiки буде знищений жорстокий бог вiйни, за яким раз у раз ховався маленький iдол революцiй. Мечi перекуються на рала, а в солдатських казармах задзвенять веселi, юнi голоси школярiв…

Рука принцеси, строго обтягнута чорним блискучим шовком, перестає гратись ланцюжком. Занадто широкi й густi брови злегка здiймаються на чоло, очi поширюються, як двi морськi черепашки.

– Соцiалiзм?

– О принцесо!

Граф Адольф схиляє голову на лiве плече й ображено приплющує очi. Йому дуже сумно, що її свiтлiсть такої низької думки про його розумовi здатностi. Соцiалiзм – це вiра в чорну магiю. Проповiдують її фанатичнi дурнi або реалiстичнi шарлатани, а вiрять у неї калiки, невдахи i плебс. Вiн же, граф Елленберг, здаєгься, не подiбний нi до мага, нi до дурня, анi до шарлатана, вiн бiльше, нiж хто небудь, вiрить у вiчний, абсолютний закон- рiвностi людей не було, нiде немає й бути нiколи не може. Слабшi й дужчi, гiршi й кращi, чернь i аристократiя. Так було завсiгди, так є тепер i так буде повiк. Мiняються тiльки форми, але сам закон зостається непорушним i незмiнним. Хiба ж це соцiалiзм?

Принцеса лишає ланцюжок i сiдає рiвнiше. Як так, то вона не зовсiм розумiє, що хоче сказати граф. Ну, добре, мир, тиша, овечки, мечi на рала. Все це чудово. А як же буде, коли ота чернь, отi фанатичнi дурнi, шарлатани не задовольнягься вiчним законом нерiвностi й почнуть виробляти те, що вони раз у раз цiлi тисячолiття виробляють на землi? Як ота нова, всемогутня, чудодiйна аристократiя без вiйська справиться з ними? Оце вона хотiла б знати, з ласки пана графа.

Ах, немає нiчого втiшнiшого, коли жiнка, гарненька, от iз такою лебединого шисю й пожежею волосся на прекраснiй голiвцi, коли вона, замiсть давати насолоду мужчинi, пресерйозно, преповажно и прехитро береться пiдставляти йому нiжки в полiтицi, задаючи йому пренаївнi, дитячi питання!

– Ви маєте рацiю, ваша свiтлосте Ваше питання глибоке й трудне. Але воно вже розв'язане нами. Декiлька полiцаїв, ваша свiтлосте, з науково вдосконаленими газовими скорострiлами – i багатотисячний натовп дурнiв i шарлатанiв буде в панiцi тiкати вiд них. За секунду такий скорострiл може вбити тисячi людей. Це, мiж iншим, ще один доказ, ваша свiтлосте, що вiйна бiльше неможлива, вона стає цiлковитим безглуздям. А, крiм того, дозвольте вам додати, ваша свiтлосте, що ми маємо таких чудових помiчникiв, як самi панове соцiалiсти. Як вам, розумiється, вiдомо…

(Що їй може бути вiдомо, цiй невиннiй черницi, посвяченiй на пожертя боговi минулого?)

– Як вам вiдомо, соцiалiсти подiляються на рiзнi партiї, групи й секти, що вiчно й люто борються мiж собою. Це, мiж iншим, знову показує, що навiть серед робiтництва немає рiвностi. I серед нього е рiзнi верстви з рiзними iнтересами, що й кидають їх на боротьбу помiж собою. Правi соцiалiсти, лiвi соцiалiсти, старокомунiсти, неокомунiсти, анархо-соцiалiсти, анархо-комунiсти, активiсти, пасивiсти, iнаракiсти. I так далi, i так далi. Числа їм немає. Пролетарiату як класу немає. Це вигадка теоретикiв-економiстiв. Є рiзнi собi бiльш менш постiйнi групи з часто протилежними iнтересами. Завдання ж мудрого керманича повертати всi цi сили так, як повертає вiжками шестерню коней добрий вiзник. Повертати ними так, щоб вони самi в собi й собою нищили руїнницьку енергiю. I нова аристократiя, смiю сказати, ваша свiтлосте, блискуче справляється з цим найважчим завданням. Ви погляньте, ваша свiтлосте робiтничi органiзацiї виносять мало не половину всього населення. Нiмечини; в парламентi робiтничi партiї становлять абсолютну бiльшiсть, здається, треба їм тiльки захотiти, i все буде по глаголу їхньому. А насправжки вся сила, вся влада в нас, невеличкої купки вибраних людей. I ми не боїмось нiяких загроз, нiяких прийнятих чи неприйнятих законiв, нiяких страйкiв i революцiй. Ми – велика, непоборна, самодержавна сила!