Послание друзьям - Юрий Эм

О грибах и не только

Осенний день,Прекрасная погода!Играет светотень,Еще жива природа.Листвою шевеля,Роняет лес одежку.Прогретая земляНам дарит сыроежку.С отвагой молодой,Задорны и едины,Спешим мы в лес ордой,Чтобы набрать корзины.Кричу: «эгей!», «ау!»…В ответ уже ни звука…Я заплутал в лесу!Вот это мне наука!Мне жаль моих сединВ стремлении к успехам.Теперь стою один —Совсем мне не до смеха.Грибов набрал и обогналВсех тех, что не успели,Но растерял, кого я знал,Пока стремился к цели.В обратный путь или вперед?Как выбрать мне дорогу?Куда идти? Где все друзья?И как найти подмогу?Когда искать – ты ищешь сам,Идти вперед – всем вместе.А если нет? То видно вам:Один стою на месте!

Спостереження

Тиха осінь, тепла осінь,Мила, гарна та не зовсім,Бо завмерла у стрибкуУ холодному кутку.Поки бавимося листям,Що покрило жовтим місто,Сиве силу набирає,Поки що, за небокраєм.А в далекому краюГарно, любо, як в раю.Так весною тут буває,Що казати, кожен знає.Щось не хочеться туди.Хай все буде як завжди:Хай дощами нас польєТа й снігами замете.Бо ж це рідне, це своє,Своє любить, може й бьє.«Добре там, де нас нема», —Люди кажуть недарма.

Гімн Придніпров’ю

Високі схили над Дніпром широким,А далі степ, за обрієм курган…Могутні скіфи пилом синьоокимРозсіялись давно, мов ранішній туман.

Та зріс народ, веселий та завзятий:Рибалки, чабани, мисливці, козаки,Пройшовся плуг, та забіліли хати,Де боронились Святославові полки.

Мій рідний край, ти бачив тут неволю —Був Чорний шлях, пани, навали ворогів.Народ твій все здолав,                         здобув він кращу долю,Живи в віках, зростай близь                    двох дніпровських берегів!

Радів він Хмелю, пережив Руїну,Співця російського він щиро привітав,Як матір він любив, плекав свою країну,Тарасу рідним, незабутнім став.

В буремні роки, роки лихоліттяВін сіяв, будував, а треба, так стріляв.І рідний край на протязі століттяВставав із попелу і знову розквітав.

Мій рідний край. Ти бачив тут неволю —Був Чорний шлях, пани, навали ворогів.Народ твій все здолав, здобув                                   він кращу долю,Живи в віках, зростай близь                     двох дніпровських берегів!

Хай буде родина, хай буде дитина,Лихая година хай нас обмина.Живи, Придніпров’я, я, проста людинаЗа тебе радію і я не одна!

Хай вдосталь нам буде і сталі, і жита,Хай будуть відкритими наші вуста!Від серця до серця хай чиста й святаСпівається пісня і в небо зліта…

Cкрипаль

Надвечірнє сонце сяє,Вітер хмарки не ганяє,На дорозі пил сідає,Край села музика грає.Скрипка плаче, серце крає,Молодий скрипаль співає.

Ой, не весело ж малому,Наречена зникла з дому.Сивий, хитрий та багатийМолоду зманив із хати,Не до рідної оселі, —На курорти і в готелі.

І не скажеш, що дурненька,Але дуже ж молоденька.Мати з татом не пускали,Умовляли, зачиняли…Не вблагнули, відступили,Прокляли й легли в могили.

Ті, так й їздили б далеко,Але втрутився лелека.Хай було б це у родину,Ні, старий її покинувІ «налагодив» життя,Що нема їй вороття.

Тиша входить за паркани,Ніч спадає, гоїть рани.Сонце виллється на ганок,Прифарбується світанок,Вірю, скаже скрипалюЗнову хтось: «Тебе люблю!»

І не зрадить, боронь Боже!Хай їм доля допоможе!А скрипаль наш у гаюЗаспіває, як в раю.І повіримо ми знов,Є кохання! Є любов!

Наше кино

Сонные трамваи в томном вальсе кружат,

В опустевшем парке сыро и темно.ОбнЯвшись за плечи, мы идем по лужам,Посреди сеанса выйдя из кино.

К черту лимузины, прочь песок и пальмы,

Страсти роковые, черный пистолет…Над таким сюжетом пусть рыдают дамы,Нас не зацепило – нам по двадцать лет.

В фильме нашем общем будет                                        много серий,Режиссер – мы вместе, и сюжет не новь.Станет он хорошим? Временем проверим,

Есть ли в фильме нашем верность                                             и любовь.

Что еще нам нужно? Выберем названье…Пусть любое будет, даже хоть держись,

Только чтобы не было в нем существова —        нья,Просто назовем его: «Это наша жизнь!»

Может, приснился ты?.

«Тук» да «тук» – сердечный звук,Рвется пульс, и трепет рук…Между небом и землей,Между нею и тобой,Под сорочкой голубой,Под цепочкой золотой,Над примятою травой,На лугу, что над водой…

Неспокоен этот стук:«Я – невеста или вдругИзменил неверный друг?И останется лишь луг?..»Косы девы озорнойРазметались под лунойНа подушке с бахромой.Сон ей снится молодой…

Кратко о любви

(сыну Дмитрию)

Любовь – не чувство обладаньяПредметом хрупким, дорогим,Что подкрепляется желаньем,Чтоб не достался он другим.

Таинственное единеньеМатерий тонких, неземныхПриумножается деленьем,Когда поделишь на двоих.

И не родня она привычке,А только сводная сестра,Как не считаются отмычкиКлючом от вашего двора.

Время любить —Это лучшее времяВ жизни,Которую можешь прожить.Как же продлитьЭто сладкое бремя —Не опоздать,Но и не поспешить?Долго решатьТо, что нужно решить, —Значит,

Конец ознакомительного фрагмента.

Примечания

1

НЖ – краткое обозначение стали коррозионно-стойкой, нержавеющей – прим. автора.