Реальна загроза - Олег Авраменко

А в коледжі я познайомився з Елі — і, наскільки можу судити з відстані п’яти років, покохав її мало не з першого погляду. Мабуть, вона одразу відчула це, відчула раніше, ніж я сам встиг розібратися в своїх почуттях, і дуже тонко, ненав’язливо, але цілком однозначно дала мені зрозуміти, що в сексуальному плані хлопці її не цікавлять. Згодом ми стали найкращими друзями, і Елі, не в змозі дати мені те, чого я завжди хотів від неї, ділилася зі мною своїми подружками з числа тих, що не гребували чоловіками, на зразок Сью та Грети. А сам я дівчат собі не шукав, бо єдина дівчина, яка була мені потрібна, і так вже жила зі мною…

Десь о пів на другу, коли я почав був дрімати, пролунав дзвінок у двері каюти.

— Хто там? — звично спитав я.

Від цих слів інтерком автоматично ввімкнувся і вже в запису повторив моє запитання для відвідувача.

— Це я, Ліна, — почулось із динаміка.

Здивований, я підвівся з ліжка й накинув сорочку.

— Що ж… Заходь, будь ласка.

Ключова фраза розблокувала дверний замок, і до каюти ввійшла Ліна, одягнена в рожевий халатик і пухнасті капці на босу ногу. Її біляве волосся було скуйовджене, а губи трохи припухлі — ну, звісно ж, від поцілунків.

— Елі попросила прийти до тебе, — сказала вона.

— Ага… — тільки й промовив я.

Це було щось новеньке. Коли я казав, що Елі ділилася зі мною подругами, то не мав на увазі так буквально. Іноді мені діставалися її колишні дівчата, іноді було як зі Сью та Гретою, а четверо чи п’ятеро Еліних подружок (точно не пригадаю) спали з нами через раз. Але ще ніколи не траплялось такого, щоб ми мінялися посеред ночі…

Мовчанка між нами затягувалась, і Ліна збентежено опустила очі.

— Знаю, що це неправильно. Я ще ніколи не була з двома — ні одночасно, ні по черзі. Але Елі дуже просила…

— Ти могла сказати „ні“.

Дівчина похитала головою:

— Не могла. Я люблю Елі й розумію, як це для неї важливо. Вона хоче віддячити тобі, але сама не може, тому попросила мене. Я ж подобаюсь тобі, правда?

— Правда, — підтвердив я. — Ти мені дуже подобаєшся. Однак зараз ідеться не про мої почуття, а про твої.

— Так ти мені теж подобаєшся, Сашко. Якщо хочеш знати… — Тут Лінині щоки густо зашарілися. — Спочатку я навіть закохалась у тебе, і якби не зустріла Елі… — Вона трохи помовчала. — Ну, словом, мені буде приємно виконати Еліне прохання. Дуже приємно.

— Тоді нема проблем, — сказав я, підступив до Ліни й легесенько обійняв її за талію. Під халатом у неї більше нічого не було — лише тіло, яке ще зберігало тепло Еліних доторків, пристрасть її пестощів… — Ти ще гаряченька?

— Як це?

— Ну, прямо з ліжка?

— Так… — Ліна ніяково всміхнулася. — Якщо хочеш, прийму душ.

— Ні, в жодному разі! — заявив я і притиснувся вустами до м’яких уст дівчини. До тих уст, які нещодавно цілувала Елі і які цілували її. Це було надзвичайне, п’янке відчуття.

6

Політ тривав, і від вахти до вахти Елі стрімко прогресувала. Вона припускалася все менше й менше помилок, її дії за пультом помічника штурмана ставали дедалі точнішими і впевненішими, а вибір тих або інших варіантів із пропонованих комп’ютером — чимраз ближчим до оптимального. Звичайно, Елі було ще далеко до справжнього професіонала, проте її успіхи вражали, з чим не могли не погодитись і командор Томасон з капітаном Павловим. Наша група й далі пасла задніх за показниками ефективності, але вже на десятий день досягла позначки вісімдесяти семи відсотків, що було зовсім непогано.

А рівно через місяць після прийняття Елі до команди льотчиків, Томасон вирішив зробити їй подарунок з нагоди цього невеличкого ювілею і довірив їй упродовж двох годин очолювати вахту. Було б перебільшенням сказати, що з обов’язками основного штурмана Елі впоралась на „відмінно“ чи принаймні на „добре“ — але тверде „задовільно“ вона заслужила. Після цього я вже не сумнівався, що її зарахування в постійний штат літно-навігаційної служби лише питання часу.

Я пояснював швидке професійне зростання Елі її природними здібностями, чудовою підготовкою, отриманою в коледжі, а також наполегливістю й відчайдушним прагненням самоствердитись, у повній мірі скористатися наданим їй шансом. Топалова додавала до цього ще один фактор, який вона охрестила „екстремальним стажуванням“.

У нас Елі виконувала обов’язки штатного пілота, працювала нарівні з іншими й активно, на практиці, засвоювала фахові навички, тоді як у цивільному флоті (та й у військовому також) льотчики-стажисти були, образно кажучи, п’ятим колесом, їм довіряли не те що другорядні, а третьорядні функції. Так, скажімо, на кораблях класу „Маріани“ вони обіймали пости помічників навігатора й оператора занурення, а також другого помічника штурмана. У нас такі пульти були деактивовані й призначалися лише для нештатних ситуацій, коли значно зростало навантаження на системи керування. А за звичайних обставин ці пости були асолютно нефункціональні, тому стажисти, що їх займали, практично не робили нічого корисного і лише час від часу задовольнялися „недоїдками“, які великодушно залишали їм старші товариші.

Не можна, проте, сказати, що це була цілком хибна практика; просто помилкою було підганяти всіх молодих льотчиків під один ранжир. Так, безперечно, більшість новачків не годилися для виконання обов’язків штатних пілотів на кораблях вищих за класом, ніж зоряні шатли. Поза тим, що їм бракувало вміння, вони ще не витримували психологічного пресу відповідальності. Але крім таких посередніх випускників (і крім подібних до мене унікумів — скромно, хіба ні?), існували ще хлопці та дівчата на зразок Елі, здатні витримати інтенсивну підготовку і всього за пару місяців здобути необхідний досвід. Їх існування ні для кого не було секретом, однак цивільні космічні компанії вважали за краще не ризикувати, а у військових існував незламний порядок просування по службі: якщо ти стажист, то сиди стажистом як мінімум рік, перш ніж тобі нададуть можливість довести своє право на місце штатного пілота. Астроекспедиція, в принципі, могла б дозволити собі інтенсивну підготовку молодих льотчиків, проте наше начальство під приводом недостатнього фінансування відмовлялось брати на себе зайві клопоти. Виняток, зроблений для мене, за великим рахунком не порушував установлених правил, бо я вже з першого дня продемонстрував свою спроможність як штатного пілота. А от рішення Томасона й Павлова щодо Елі справді могло стати прецедентом — і ще невідомо, як до цього поставиться вище керівництво Астроекспедиційного Корпусу.