Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке) - Юрий Ячейкин

- Звуть мене Iона! - поспiшив я урвати його паплюжнi для мого сану спогади.

- Аз якого роду?

- Мiй батько - гицель Амiтай з колiна Зебулона.

- А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.

- У мiстi Гад-Хефер.

- I хто ж ти за святенницьким фахом?

- Я, Акуло, пророк.

- А звiдки це тобi вiдомо?

- А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану великим Самуулом!

- I багато таких?

- Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному мiстi стало хоча б по одному пророку...

- А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося цiкавiстю.

- Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про все.

- Брешеш!

- Собака бреше, а не пророк!

- Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух розбишак?

- Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта!

- Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi не боятися нi бога, нi чорта?

- Щоб грабувати i скарби збирати.

- I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього.

- Дай червiнця.

- Навiщо?

- Iнакше пророцтво не справдиться.

- На два! То коли?

- Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю пляшку.

Я узяв у нього пляшку й присмоктався.

Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням.

- Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi.

- Будь спок! - втiшив його я.

Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала. За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi. Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив.

- Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан.

Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене випустили у свiт до мирян неуком?

Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм вiдмови.

- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити шкiдливо?

- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я неписьменний...

- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!

- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. Та ж я - не кiнь!

- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?

- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.

- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!

Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".

- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?

Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:

- Прямо по курсу - "купець"!

- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду дивився...

- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.

12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ

"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".

Народне прислiв'я.

Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.

Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.

- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.

- Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам втрат менше!

"Про що це вони?" - здивувався я.

- Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у вас на борту?

- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...

- Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!

- Так у нас золото чорне - невiльники.

- Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?

- Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!

- Оце усе - нам!

- Зараз!

I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:

- Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув пострiл!

Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.

- Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро!

- Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.

I схидно запитали:

- А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?

- Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну, погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!

- З правого борту - пострiл!

Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.

- рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi!

- З лiвого борту - пострiл!

Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.

Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.

- З правого борту - пострiл!

На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна!

- Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками!

- Полундра! - злякано заметушився капiтан.

Я теж затамував подих.

Що ж це буде, о господи?

Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.

Ото вишкiл - зразковий!

Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.

Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:

- Це вже все?

На купецькому суднi щиро здивувалися:

- А вам хiба мало?

- Ну, тодi бувайте!

- I ви теж!

- Iдiть з миром!

- А вам попутного вiтру!

Судна розiйшлися як у морi кораблi.

- Боцмане! - гукнув Бен-Акула.

- Я тут, капiтане!

- Якi у нас втрати?

- Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман.

- Доповiдай, нiчого не криючи.

- Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати.

- Ого!

- Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються...

- Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються - склобiй.

- А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти...

- Облишмо зайвi балачки.

- Ваша правда, капiтане...

Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.

- Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку! Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!

Як? Отаке всенародне свято та без мене?

Я прожогом рвонув на палубу.

- Ось i я!

13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ

- Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо сплюнув.

- Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже однаково нiчого не допоможе.

Ярослав ГАШЕК.

Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.

А де зараз ота купа i ота купка?

Розпорошилися по чужих кишенях!

I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?

Мета нiби не з досяжних...

А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.

От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом, другою пiсля капiтана людиною на суднi:

- Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан!

- А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна наслiдувань людина!

Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього: