У затiнку пальм (на украинском языке) - Николай Олейник
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Та не мовчить народ! Вiн прагне, шукає, бореться. Легально й напiвлегальне, словом i дiлом.
- Працюємо в iм'я дружби мiж нашими народами, - сказав на мiтингу в фiлiалi Товариства перуано-радянської дружби в Iкiтосi iнженер-хiмiк Харбей Рiваденейра. - Я нiколи не був у Радянському Союзi, але знаю про нього багато i заздрю вам, що живете в такому суспiльствi.
Майже повторила його слова Iоланда Тiносо Рохас, iнженер-мелiоратор, яка навчалась у Москвi, в унiверситетi iменi Патрiса Лумумби.
- Я щаслива, що менi випало навчатися в Радянському Союзi, схвильовано казала вона. - Я здобула знання, досвiд, так потрiбнi нам, нашiй країнi, i тепер успiшно застосовую їх на практицi.
Iоланда побувала в Києвi, Астраханi, на власнi очi бачила, як живуть радянськi люди, i дуже хотiла б, дуже хотiла б, щоб i в них, у Перу...
Звучить iспанська, звучить росiйська... На Амазонцi, далекiй легендарнiй рiчцi.
Iкiтос, один з промислових i культурних центрiв Перу, лежить приблизно в серединнiй течiї Амазонки. Це найпiвнiчнiший у басейнi порт, куди доходять океанськi судна. Центр департаменту Флоре. Мiсто на рiвнинi, двiстi тисяч населення, переважає так звана колонiальна архiтектура. Є навiть будинок, споруджений залюбленим у метал, металевi конструкцiї Ейфелем. Жодної дерев'яної деталi! Мiсцева влада пишається експонатом, залюбки демонструє його приїжджим. Не показує лиш халуп, що лiпляться одна до одної в районi порту, їх сотнi. Як i бiля Лiми. Старi, напiврозваленi, i доля їхнiх мешканцiв одна випадкова робота на розвантаженнi суден, очищення територiї порту... Це для чоловiкiв. Жiнки зайнятi рiзним промислом - кустарним, торговельним. Дiтвора грається на вулицях. Сморiд, бруд...
А рiчка плине. Велично, гордо. Як i сто, як, певне, тисячу лiт тому. Несе каламутнi води до океану. Води i вимитi десь у верхiв'ї дерева, колоди, зеленi купини... Згадується недавно прочитаний роман "Лопе де Агiрре, король свободи" еквадорського письменника Мiгеля Отеро Сiльви, iсторичний твiр про освоєння перуанських земель, дiя якого розгортається головним чином на Амазонцi (Мараньйонi). Чудовий твiр! Написаний у кiлькох часових площинах, вiн воскрешає подiї давнi, з часiв проникнення сюди iспанських конкiстадорiв, дає змогу поглянути на героїв з рiзних точок зору.
Отож - Амазонка. Належить - для повноти вражень - проплисти нею кiлькадесят кiлометрiв униз, де туристичне селище, де справжня сельва, словом, де екзотика. Критий брезентом баркас о полуднi вiдвалює од причалу i повiльно йде за течiєю. Зостаються позаду захаращенi ящиками, штабелями лiсу, дощок, машинами портовi склади, нафтобаза, опиняєшся у володiннi водної стихiї.
- Ширина рiчки в цьому мiсцi до трьох кiлометрiв, глибина сорок сiм метрiв, швидкiсть течiї - сiм кiлометрiв на годину, - пояснює Арiстiгос, наш гiд.
Йдемо пiд правим берегом, розмитим, розбитим шаленими хвилями, що утворюються пiсля кожного судна, протилежний, лiвий, мрiє в далинi. Хатини на палях, невеличкi поселення, вирубанi, випаленi дiлянки сельви, гiгантськi пальми, кедри (iспанськi), на яких мiж гiллям пречудово себе почувають рiзнi дрiбнiшi рослини з червоним, голубим, пурпуровим цвiтом. Цупке корiння лiан. Занесенi мулом товстеннi стовбури стирчать з води пiдгнилими кiнцями. Смужечка рису над самою водою. Викопанi в грунтi крутi сходини, за якими в'ється вгору, до оселi, тоненька стежечка. Жiнка полоще бiлизну, бiля неї дiтлахи махають услiд - цивiлiзацiя!..
- П'ять хвилин течiї Амазонки, - каже Арiстiгос, - досить, щоб протягом доби освiтлювати таке мiсто, як Нью-Йорк.
Це - коли пустити ту воду на турбiни. I ще кiлька цифр: Амазонка дає п'яту частину всiєї рiчкової води, яку приймають океани нашої планети i, крiм того, щодня виносить в Атлантику понад 2,5 мiльйона тонн мулу. Довжина цiєї водної артерiї 5,5 тисячi кiлометрiв, на протязi 2000 км вона судноплавна. Басейн Амазонки (Амазонiя) займає площу майже 7 мiльйонiв квадратних кiлометрiв (у ньому вiльно могли б розмiститися майже шiсть таких республiк, як УРСР), тут росте третина лiсiв планети. Амазонiю називають легенями континенту, краєм невивчених, невичерпних багатств.
Все це здається неймовiрним. Неймовiрним, бо на землi є регiони вже так обiбранi та цивiлiзованi, що там, буває, i дихнути нiчим. Та ж, примiром, Японiя з рятiвними автоматами чистого повiтря на геть загазованих вулицях; тi ж США з озерами, воду в яких отруєно промисловими вiдходами; та ж ФРН, що перетворила верхню течiю Дунаю в стiчну канаву, де вже не може не те що плодитися - вижити рибина... Тут, на Амазонцi, поки що в рiчках досить риби (близько 2000 видiв!), лiси щедро дарують банани, грейпфрути, какао, папайю. I звiрину.
...Десь у верхiв'ях пройшли дощi, рiчка повна, ось-ось вийде з берегiв, несе на собi безлiч усякої всячини. Стерновий пильно вдивляється, аби не наштовхнутися на якусь колоду, плавучий острiвець, не попасти у вир. Попереду, на горизонтi раптом з'явилася темна хмара, на неї нiхто з подорожнiх не звернув уваги, але гiд i стерновий занепокоїлись. I недаремно. Не минуло й пiвгодини, як хмара насунулась, затягла небо, пролилася спочатку дрiбним, а потiм густющим дощем. Злива, здавалося, суцiльним потоком ринула на наше суденце, поверхня рiчки збурунилась, береги зникли. Стерновий розгубився. Очевидно, йому не часто доводилось бути в такiй ситуацiї. Скаженiли хвилi, суденце, що вмить стало нiби iграшковим, застрибало на водi, через борти хлюпала вода, брезент, напнутий над головою, лопотiв пiд поривами вiтру. Згодом на сушi стало зрозумiло, що все могло закiнчитися досить трагiчно - баркас мiг перевернутись, налетiти на iнше судно тощо. А глибина - 47-50 метрiв. I - "Не надумайте опустити за борт руку - в рiчцi пiраньї, хижi риби, що вмить здеруть м'ясо до кiсток". Гiд застерiгає вiд найменших необдуманих вчинкiв. Молодий, симпатичний, добрий. Родом вiн з пiвденного заходу країни, звiдки пливти одинадцять годин за течiєю, бо проти - удвiчi довше (так тут вимiрюють вiдстань).
Гроза минула, погримотiла десь над сельву, знову виглянуло сонце. Баркас незабаром повернув лiворуч, пiшов поперек течiї, до самотньої оселi на березi. З радiстю покидаємо його, земляними сходами пiднiмаємось до, по-нашому сказати б, обiйстя. Пара коненят пасуться на лужку, десь порохкують свинi, кури гребуться на смiтнику. Все таке знайоме. Тiльки сельва, що оточила дворик, взяла його в тiснi обiйми, та недавня грозова пригода нагадують про iнший свiт.
Уторована стежина, вимощена подекуди дошками i кукурудзинням, веде до селища, де ми пробудемо кiлька днiв. Ось i воно, Пальмеро (назване так, бо лежить серед розкiшних пальм). Кiлька довжелезних, майстерно критих пальмовим листям жител на пiвтора-двометрових палях, їдальня, бар. Вiдчайдушним галасом зустрiчають нас папуги, їх тут цiла зграя, старших i молодих. Радi гостям! "Кока-кола!.. Кока-кола!.." - верещать на всю округу. Так їх навчили.