Категории
Самые читаемые
onlinekniga.com » Фантастика и фэнтези » Научная Фантастика » Стріла Всесвіту - Анатолій Пастернак

Стріла Всесвіту - Анатолій Пастернак

Читать онлайн Стріла Всесвіту - Анатолій Пастернак

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 53
Перейти на страницу:

Із детального рапорту Васильєва О. В. на ім’я директора Центру Тенесюка Т.Т.

“…Будильник приглушено затріщав над вухом. Ще остаточно не прокинувшись, я звично вдягнув форму і, аж коли поглянув на циферблат, збагнув, що мені не на вахту, а тримати екзамен — настала моя черга пуститися в плавання по “міні-океану”.

— Стажер Васильєв прибув! — доповів я по формі.

— Пунктуальні, — відзначив інструктор і вимовив загадкову фразу: — Назвіть будь-яке тризначне число і запам’ятайте його.

Певно, у мене був не дуже розумний вигляд, бо інструктор вирішив пояснити:

— Я введу його в машину, і всі завдання вона видаватиме на це число.

Я назвав 537, і через хвилину мені вже було вручене завдання, виконане букводрукуючою приставкою, здатною робити карколомні підрахунки.

— Отже, рудовоз “Ріон”. Ідете в Перу. Ось вам паспорт судна, схема рубки, лоції, карти. Дві години на ознайомлення з документацією — і в дорогу! Ввідні задачі — од відмови стерна до бурунів по курсу — в завдання, ясна річ, не даються, але вони в будь-який момент можуть проявитися.

Дві години промайнули надто швидко.

Погасли ліхтарики на причалі. Спалахнув вогонь маяка, і “Ріон” зі мною в однині на борту вирушив у рейс.

Я полегшено зітхнув, пройшовши складну протоку, і легко впорався з раптовою відмовою помпи стернової машини, переключившись на резервну. Виконуючи завдання, зробив кілька поворотів і приготувався зустріти можливий “шторм” біля “мису Горн”. Та хвиль не було, зате з берега, густішаючи з кожною хвилиною, попливли хвилі туману, який чомусь пах нафталіном. Вони затулили ніс мого “корабля”, погасили навіть ледве видимі проблиски вогнів удалині, і аж тоді “Ріон” гойднуло плавними брижами. Ілюзія була повною.

На мить я навіть забув про те, де я, і хотів віддати стерновому наказ, але отямився, зменшив хід і сам почав подавати звукові сигнали. Зненацька мені здалося, що па них хтось відповідає!

“Зустрічне судно? Відлуння од берега?” — гарячково подумав я, вдивляючись у екран локатора. Там щось майнуло, потім знову і знову. Маневруючи, щоб обійти перепону, я намагався згадати, чий же силует воно мені нагадує. Але предмет, що рухався назустріч, здавалося, повторював у дзеркальному відображенні всі маневри “Ріона”, невблаганно наближаючись до судна.

Подув вітру на мить розсунув пелену туману, і назустріч “Ріону” рвонулося… зелене чудовисько! Його голова на довгій шиї була увінчана зазубреним гребенем, очі горіли голубуватим вогнем, чорна грива розвівалася під вітром. Завдовжки, як мені здалося, чудовисько було таке, як “Ріон”, але помітити точно, де кінчався укритий лускою довгий хвіст, я не зміг.

Різко гальмую і даю задній хід своєму судну, та не зважуюсь повернутися спиною до незрозумілої тварини. Здавалося, вона сприйняла відступ “Ріона” за ознаку слабкості і, спінюючи воду широкими ластами, пішла в атаку.

— На “Ріоні”! Що там у вас сталося? Що за маневри? — почувся голос інструктора з динаміка.

— Крокодил якийсь! Нападає!.. — пояснюючи, відповів я.

— Крокодил? Ви що, з глузду з’їхали?!

Але на ці запитання я не мав часу відповідати. Різким кидком тварина, що нападала, вискочила на ніс моделі, і тепер її голова завбільшки як футбольний м’яч мигтіла у мене просто перед носом. Я круто повернув стерно, але відкинути зайду не вдалося.

—“Ріон”! “Ріон”! — надсадно кричав інструктор, та його голосу не чутно було від гуркоту ударів ластами об борт.

У динамік про щось питали, радили, але вся моя увага була прикута до голови нападниці. Вигнувши шию, мов лебідь, вона, здавалося, якусь мить роздумувала, а потім кинулася з розмаху на скло стернової рубки. Пролунав оглушливий тріск, і скло взялося павутиною тріщин. Тварина знову підняла голову й роззявила пащу. В ній було повно гострих зубів, з яких стікала зелена піна!

“Отруйна гадина! — здригаючись, подумав я. — І як це їй вдалося із зоопарку втекти? Рідкісний, напевно, екземпляр, ніколи не чув про такий. От галас там зараз стоїть…”

Другий страшний удар по склу показав мені, що цікавитися зоологією слід було б в іншому місці. І тут я побачив просто перед собою чорну брилу, що височіла над берегом. Це був вхід у “Варден-Фіорд”. Руки автоматично повернули стерно і пересунули рукоятку машинного телеграфа. М’який поштовх… і тварина опинилася затиспутою між берегом і корпусом “Ріона”. Вона вмить повернула шию, намагаючись укусити скелю! І враз — звідкіля тільки доблесть взялася — я вискочив на палубу і, зірвавши з плечей нейлонову куртку, спритно накинув її на голову “крокодила”. Той щосили забив ластами, але зашморг із галстука вже був накинутий па довгу шию. Міцно принайтовивши голову звіра до кнехта, я скинув пасок і, тільки-но “Ріон” віднесло од скелі, зв’язав задні ласти і хвіст. Вийшов досить незграбний “згорток”. Не втрачаючи й миті, я стрибнув назад у стернову і дав задній хід, відчалюючи од берега. Поріділий туман висів тільки біля самісінької води. Ледве добираючи слова, я доповів інструкторові:

— Придавив і зв’язав крокодила. Судно Підкоряється стерну, має хід. Чекаю вказівок. — І додав зовсім не за статутом: — Він, падлюка, виривається, втекти хоче!

— Негайно повертайтеся по зеленому ланцюжку! Не вкусив?

— Ні, але скло розбив, залізти хотів.

Попереду, під водою, спалахнула зелена зірочка, друга, третя. Вони по-дружньому підморгували, ведучи судно найближчим шляхом до причалу”.

На цьому, власне, закінчується дивний, що більше скидається на розділ із старовинного роману, детальний рапорт стажера.

Залишається додати, що авторитетна комісія, до якої входили сам Тенесюк, Шерест і програмісти, уважно вивчивши екземпляр, доставлений на “Ріоні”, дійшла висновку: він був точною копією легендарного морського змія, правда, штучного походження. Його створили роботи під керівництвом електронної машини, котра, як видно, віддала перевагу старовинному роману Де Фріза перед науковою фантастикою!

Світлана Ягупова

ЖИТЕЙСЬКІ КАДРИ

I

Учора мені виповнилося стільки, що тепер через кожних п’ять років треба відзначати ювілей і, приймаючи вітання, подумки бурчати: “Що за дурниця ця арифметика!”

Вранці я довго й уважно розглядав у дзеркалі своє відображення. Мда… Підбивати літа наче й зарано, але й кокошитися — вже марниця. Отже, що ми маємо у свій віковий ювілей? Кілька хвилястих білих пасом у шевелюрі, між іншим, ще досить пишній, дві різкі поперечні борозенки на переніссі, що оманливо натякають на схильність до мудрощів; рисочки, а точніше, зморшки — називатимемо речі своїми іменами — від куточків рота вниз; глибоку складку, яка роздвоює підборіддя — ознака жадоби до споминів молодості. А очі? Очі, як і колись, — з ясним блиском, так і грають. Та й фігура не втратила спортивної стрункості. У минулому столітті, мабуть, зійшов би за п’ятдесятилітнього. Золотий вік, якщо розібратися. Та ба! Ми такі консервативні в своїй уяві, що лише одна згадка про сто прожитих літ настроює на елегійний лад. У цьому я переконався і за самопочуттям у день ювілею, і за тими подарунками, що піднесли родичі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 53
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Стріла Всесвіту - Анатолій Пастернак.
Комментарии