Реальна загроза - Олег Авраменко

Об’єктивно Ліна не була великою розумницею, однак її судження про людей часто вражали мене своєю влучністю, а в почуттях вона розбиралася значно краще, ніж ми з Елі разом узяті. Тому я дослухався її поради.

Цілковитою несподіванкою став для мене лист від Еліних батьків, який Ліна виявила в сьомій партії кореспонденції. Вони сердито вимагали пояснень, де їхня дочка, і погрожували подати на мене до суду.

— І що це значить? — запитав я, викликавши з бібліотеки Елі й показавши гнівне послання її батьків. — Хіба ти не написала їм листа?

— Написала, — спокійно відповіла вона. — Але не надіслала.

— Чому?

Вона недбало стенула плечима.

— Ну їх до біса! Обійдуться. Тільки не надумай відповідати їм, нехай іще трохи помучаться.

Я давно знав, що Елі не ладнає з батьками. Вона рідко відвідувала їх, зазвичай обмежувалась одним днем. А в тих небагатьох випадках, коли вони, бувши в Астрополісі, гостювали в нас, Елі, м’яко кажучи, не стрибала на радощах і намагалася чимшвидше позбутися їх. Але її теперішня поведінка вже межувала з цілковитою безсердечністю. Про що я їй і сказав.

Елі зітхнула:

— Ти просто нічого не знаєш, Сашко.

— То розкажи.

— Ні, — вперто сказала вона. — Не хочу про це говорити.

— А я ж можу образитися, — зауважив я. — Згадай: не так вже й давно ти дорікала мені, що я приховував від тебе правду про моїх батьків.

Вона похитала головою:

— Це різні речі. Зовсім різні…

3

На шістнадцятий день з’явилися перші неперевірені повідомлення про те, що на Тянь-Го нібито розпочався масовий призов резервістів, а у ВКС скасовано відпустки й оголошено про перехід у режим експедиційної готовності. Невдовзі цю інформацію офіційно підтвердили розвідувальні служби відразу кількох планет, а в земних ЗМІ промайнули досить відверті натяки на те, що найбільші фармацевтичні компанії через своє впливове лобі посилено торпедують хід переговорів ютландської делегації з урядом Землі. Одночасно група впливових сенаторів виступила з різкою заявою, що демократична Земля не повинна укладати оборонний союз з диктаторським режимом, тим більше, що на чолі ютландського уряду стоїть відомий своїми ультраправими поглядами Бруно Шнайдер, якого дружня планета Октавія вважає військовим злочинцем. Безумовно, чимало політиків, що підписали цю заяву, керувались ідейними переконаннями, проте, за інформацією видання „Der Spiegel International“, сама її поява була інспірована „певними бізнесовими колами“.

Для всіх, хто бодай трохи цікавився політикою, стало зрозуміло: все йде до війни, мета якої — контроль над видобутком ендокринолової сировини. Якщо раніше про цей чудодійний препарат мало хто знав через його недоступність для широкого вжитку, то тепер слово „ендокринол“ повторювали на всі лади. З’явився навіть термін „ендокринолова війна“.

Звістка про підготовку Тянь-Го до агресії проти Ютланда на третину скоротила потік бажаючих записатися до нас на службу, але то була саме та третина претендентів, які раніше забирали свої заяви, коли наші вербувальники повідомляли їм, що майже напевно доведеться воювати. Професійні найманці, що були втратили до нас цікавість, знов активізувалися і стали пропонувати свої послуги — тепер уже цілими кораблями і навіть флотиліями. Як і раніше, ми їм відмовляли, проте висували зустрічну пропозицію — про купівлю в них кораблів за найвигіднішими умовами. Багато капітанів-власників, підрахувавши, що на отримані гроші вони зможуть замовити побудову нових кораблів такого ж класу, та ще й матимуть від цього непоганий зиск, погоджувалися.

Фірми, що спеціалізувались на торгівлі військовою технікою, оперативно відреагували на приготування Тянь-Го і різко підняли ціну на свій товар. Вірніше, на те, що ще не встигли продати, бо за короткий час ми грунтовно вичистили вавілонський ринок, тому торгівцям залишалося тільки лікті кусати, дивлячись на кораблі, що досі стояли в їхніх доках, але вже не належали їм. Укладені нами угоди на доправлення кораблів з інших планет перегляду також не підлягали, оскільки ми вже сплатили за них усю необхідну суму. Щоправда, була одна спроба стягнути з нас надбавку, але у відповідь ми пригрозили судовим переслідування за порушення умов проплаченого наперед контракту — а на Вавілоні це вважалося карним злочином, — і всі непорозуміння тут-таки владналися.

Міністр Новак оголосив, що нам слід узяти тижневий тайм-аут на подальші закупівлі, щоб ринок наситився за рахунок нових надходжень, а надто жадібні до грошей торгівці вгамували свій апетит. Власне, ми могли б сплачувати й завищену ціну, проте тим самим продемонстрували б свою слабкість, а вавілонський капіталізм — це джунглі, де слабких з’їдають умить. Крім того, ми не встигали споряджати вже придбані судна, тому об’єктивно потребували перерви в закупівлях, щоб фахівці з відділу ВПК змогли цілком зосередитися на передпольотній перевірці кораблів, особливо в частині функціонування додаткових емітерів.

На дев’ятнадцятий день з Октавії прибула перша група „старих служак“, колишніх учасників батькового путчу. Серед них був і Гуго Гонсалес, що виявилося дуже до речі. Зі своїм досвідом роботи в „Інтерстарі“ він міг істотно посилити наш кадровий відділ. Гонсалес радо погодився нам допомогти, але за умови, що потім отримає призначення головним старшиною на кораблі класом не нижче кресера. Нас це цілком влаштовувало.

Через два дні надійшла звістка, що Міністерство юстиції Октавії перекваліфікувало справу про змову з карної на дисциплінарну — кількість заарештованих щодня зростала, і суд над ними міг остаточно підірвати хистку стабільність у суспільстві. Натомість почалися масові звільнення військовослужбовців — лише в перший день „великої чистки“ було відправлено у відставку понад чотири тисячі офіцерів і близько тисячі прапорщиків, старшин та сержантів.

Обговорюючи зі мною ці події, коммодор Максимович зауважив:

— З таким розмахом вони знечолять добру третину Збройних Сил. А Астроекспедиція взагалі буде знекровлена.

Я розгублено похитав головою:

— Невже так багато людей брало участь у змові?! Як же тоді все трималося в секреті?

— Я так гадаю, що більшість із них невинні, — відповів коммодор. — У тому сенсі, що нічого не знали про підготовку повстання. Просто одні виконували ті чи інші доручення начальства, що тепер кваліфікується як злочинні дії. Інші були близькими друзями або родичами змовників. Треті в минулому мали необережність виказати прихильність до адмірала Шнайдера чи принаймні до деяких його ідей. А є ще й ті, хто сімнадцять з половиною років тому підпав під амністію. Зараз їх усіх позбуваються. Влаштовують масоване кровопускання. Так би мовити, лікувально-профіллактичне. Намагаються „оздоровити“ лави армії та флоту, хай навіть ціною їх значного послаблення.