Перекручена реальність - Ірина Солодченко
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
– У прокурора є питання?
Прокурор – висока яскрава жінка років сорока. Струнка, гарна, доглянута, з пухкими губами. На голові – бучна стрижка, закріплена лаком. Блакитна сукня облягає струнку фігуру. Ніяка спека їй не страшна, від неї пашить не потом, а дорогими парфумами.
– Так, Ваша честь. Скажіть, будь ласка, якими боєприпасами заряджаються спецзасоби?
– До газової зброї – шумові й газові набої…А на травматичні набої мають право лише судді й працівники судів, працівники правоохоронних органів і прокуратури, їхні близькі родичі, особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві і яким загрожують. Також журналісти і особи, які беруть участь в охороні громадського порядку. Ми попереджаємо всіх власників, що їм не дозволяється використовувати травматичні набої.
– А металева шайба? Чи легко вона знімається? Чи можна її видаляти?
– Шайба знімається легко. Але її можна видаляти тільки при чищенні зброї.
– Питань немає.
– У потерпілої є питання?
– Немає.
– Представник потерпілої… Адвокат Щеглова…
– Скажіть, що дає відсутність перетинки при пострілі?
– Перетинка зменшує швидкість.
– Питань немає.
– Адвокат підсудного…
– Чим зовні відрізняються між собою газові шумові й гумові кулі?
– Майже нічим. Маркування зверху пластмаси може бути яким завгодно. Мається на увазі, що маркування мусить бути певних кольорів. Та справа в тому, що маркування – не вітчизняне. В Україні є лише один завод набоїв, але вітчизняні набої дуже неякісні …
– Чи можна перевірити, як людина сприйняла інструктування, що запам'ятала?
– Ні, звичайно… Справа в тому, що газові пістолети не зовсім ефективні, при пострілі половина газу розпорошується. І, може бути, щось дістанеться твоєму опонентові. Тому за Законом про зброю у першому читанні, всі громадяни, які досягли 18 років, мають право на травматичні спецзасоби. Та поки що цей закон не набув чинності.
– Чи можна на вигляд визначити який набій – гумовий або з дробом?
– Візуально ні.
– Все, питань немає.
– Підсудний, маєте питання?
– Так, маю. Чи можна травмувати аби вбити людину гумовою кулею?
– Ви знаєте…. Можна втопитися навіть у ложці супу…Я знаю випадки, коли вбивали сліпим патроном. За гумову кулю таких випадків не знаю, бо вона – зупиняючої дії.
– Питань немає.
– Добре… Тобто нами встановлено, що підсудному Забарову видали пістолет, при реєстрації якого він був ознайомлений з порядком зберігання зброї. При перереєстрації зброї порушення конструкції не встановлено.
– Підсудний, ви згодні?
– Згодний.
– Свідок Банасевич, дякуємо. А суд переходить до допиту свідка Кулика. Ваше прізвище, ім'я по батькові.
– Кулик Анатолій Анатолійович.
– Коли ви народилися?
– 15 листопада 1972 року.
– Де працюєте?
– Охоронцем у торговельно-разважальному комплексі «Гуантанамеро».
– Де проживаєте?
– Вулиця Єсеніна, будинок 2.
– Суд вам роз'ясняє, що ви викликані в судове засідання для допиту як свідок по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й незаконному носінні вогнепальної зброї. Суд вам роз'ясняє, що у відповідності з 63 Конституції України й ст. 69 прим Кримінально-процесуального Кодексу України ви маєте право давати показання рідною мовою, на тій мові, якому ви вільно володієте, користуватися послугами перекладача й заявляти відвід, знати по якій справі ви викликаєтеся й допитуєтеся, користуватися замітками, документами в тому випадку, якщо ваші показання стосуються яких-небудь розрахунків, які важко тримати в пам'яті. Ви можете відмовитися від дачі показань у відношенні себе, членів родини й близьких родичів, одержувати відшкодування коштів на ваш виклик у судове засідання й при наявності відповідних на те підстав ви має право на забезпечення заходів безпеки. Вам ваші права зрозумілі?
– Так.
– Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?
– Зрозуміло. …
– Чи знайомий вам підсудний, якщо так, то з якого часу й у яких відносинах ви перебуваєте?
– Ми познайомилися три роки тому, коли я прийшов на роботу в експедиторську фірму, а Микола там працював менеджером.
– Чи є у вас підстави його обмовляти, говорити про нього неправду?
– Ні, ми завжди були в добрих стосунках.
– Чи знали ви потерпілого Прокопчика?
– Ні, не знав.
– Чи є у вас підстави його обмовляти, говорити про нього неправду?
– Немає.
– Чи знаєте свідка Кириченко?
– Ні.
– Чи є у вас підстави її обмовляти, говорити про неї неправду?
– Немає.
– Ще одним свідком був чоловік, який був присутнім на початку й наприкінці події… Ви знаєте, хто це був?
– Ні.
– У яких відносинах ви перебуваєте з вітчимом підсудного Лисенко? Чи були ви з ним знайомі?
– Так, знайомий, ми з Миколою приятелювали, і коли його мати виходила заміж, я допомагав організовувати… Ну не весілля, а невелике сімейне свято. Ми були з Лисенком в добрих стосунках.
– Розповідайте, як і чому ви опинилися на автостоянці того дня , і що ви там бачили?
– Того вечора ми сиділи з Миколою у мене вдома. Він був останнім часом безробітний, і через те знаходився у пригніченому стані. Ми сиділи, розмовляли. Аж тут йому зателефонували… Микола поговорив по телефону і сказав, що треба під'їхати в одне місце. Запропонував мені поїхати з ним. Я погодився.
– Як поводився Забаров дорогою?
– Він не виявляв жодних ознак занепокоєння. Біля восьмої вечора ми приїхали на стоянку. Там ми побачили його вітчима Лисенка, який стояв біля своєї машини. Ми зупинилися за воротами. Я залишився в автомобілі, а Забаров підійшов до вітчима й вони про щось поговорили. У цей час Прокопчик з дівчиною стояли біля сторожки й розмовляли.
– У якому стані був підсудний після розмови з Лисенком?
– Спокійний.
– А вітчим?
– Схвильований…
– Що робила у цей час Кириченко?
– Нічого, вона майже увесь час розмовляла по телефону. Потім Забаров запропонував Прокопчику відійти, і вони пішли за паркан. Я вийшов з машини і бачив як вони зайшли за паркан, і потерпілий там одразу накинувся на Забарова.
– Як накинувся?
– З кулаками… Я не знаю як сказати точніше… Тоді Забаров витягнув пістолета…
– Звідки витягнув?
– З штанів… І вистрілив у повітря.
– Хто, крім вас, це бачив?
– Ніхто…
– Яка була видимість?
– Сутінки…
– Що робив Лисенко у цей час?
– Він повернувся до свого автомобіля й здається, рився в багажнику.
– Чи знаєте ви, що змусило Забарова зробити постріл? Адвокат Куренок, не підказуйте…
– Я не підказую…
– Не знаю…
– Потерпілий або його товариші являли загрозу життю Забарова або його здоров'ю в момент пострілу?
– Так… У Прокопчика в руках був уламок скла від банки…
– Якої ще банки?
– Я бачив, що він щось ніс з лівої сторони, коли вони йшли за паркан… Потім виявилося, що це розбита банка з гострими краями.
– Що він бреше, яка банка?
– Потерпіла, попрошу вас заспокоїтися.
– Добре.
– Прокопчик щось говорив?
– Щось на кшталт «Тобі не жити»…
– Після першого пострілу?
– Так…
– Це була реальна погроза або так.. аби пристрахати?
– Не знаю, може, й аби пристрахати…
– Далі…
– Потерпілий замахнувся уламком скла на Забарова, але тому вдалося ухилитися.
– Коли потерпілий встиг розбити банку? Ви чули дзенькіт розбитого скла?
– Не можу сказати… Здається вже за парканом я чув дзенькіт скла…І тоді Забаров вистрілив вдруге.
– За парканом?
– Так, за парканом…
– Другий постріл був прицільним або випадковим?
– Думаю, випадковим.
– Хто, крім вас, бачив другий постріл?
– Ніхто.
– Ви впевнені в наявності уламка скла в руках потерпілого?
– Так… Після цього потерпілий кинувся до себе в сторожку.
– А банку куди дів?
– Я її більше не бачив.
– У якому вигляді біг потерпілий?
– У нормальному.
– Як він міг бігти в нормальному вигляді, якщо в нього вистрілили? Чи була на ньому кров, чи він щось кричав?
– Ні…Потім я по мобільнику викликав швидку і відніс знепритомнілу Кириченко до сторожки… І ми поїхали.
– Хто ми?
– Ми з Забаровим. А Лисенко залишився з потерпілим чекати швидку.
– У прокурора є питання?
– Так. У попередніх показаннях слідчому ви говорили, що разом підійшли до Лисенка й що той вам розповів, що його нізащо побив цей охоронець за те, що він хотів відремонтувати на стоянці свій автомобіль. Як ви це поясните?
