Реальна загроза - Олег Авраменко

„Прокляття!“ — думав я, згадуючи свої рідкі й короткі зустрічі з Еліним батьком, коли той, буваючи в Астрополісі, заходив до нас. На мене він завжди справляв приємне враження, і до сьогодні я не міг зрозуміти, чому Елі ніколи не раділа його відвідинам, завжди трималася з ним холодно й відчуджено. — „Прибив би цього виродка!…“

— І знаючи про все, — промовив я, — ви все ж дозволили їй замінити Гарсію?

— Чесно кажучи, я сумнівався. І Томасон також. Яна й Вебер були „за“, бо нічого не знали. А старпом Крамер запропонував поглянути на справу з такої точки зору: ще в шкільному віці Елісон опинилася в критичній ситуації, проте успішно впоралася з нею. Це й вирішило наші з Томасоном сумніви на її користь. Коротше кажучи, — підвів підсумок Павлов, — як командир ти можеш бути спокійний за Елісон, у професійному плані з нею все гаразд. А от як майбутній чоловік… ну, намагайся бути делікатнішим, не зачіпай цю болючу тему, поки вона сама не наважиться тобі розповісти.

— Так, сер, безумовно, — сказав я, а вже подумки додав, що залишаю за собою право при нагоді набити панові Тернеру пику.

На правах його зятя.

3

За два дні до завершення відпустки я взяв законний шлюб з Елі та Ліною.

Як на мій статус диктаторського сина, весілля відбулося доволі скромно. Ми доклали максимум зусиль, щоб не перетворити його на гучний великосвітський захід, а просто відсвяткувати утворення нової сім’ї. За наявних умов це було важко зробити, проте нам вдалося.

На просторому дворі батькового особняка зібралися лише наші друзі, добрі знайомі й товариші по службу — і теперішні, з „Оріона“, і колишні, з „Маріани“. Аби підкреслити приватність та неофіційність події, батько нікого зі свого боку не запросив — не було ані членів уряду, ані високих штабних чинів, ані інших представників ютландського бомонду. Навіть наш шлюб реєстрував не сам мер Світ-Лейк-Сіті, як це було заведено серед вершків тутешнього суспільства, а штатний співробітник міського департаменту з одружень і розлучень.

Загалом, весілля залишило у нас трьох лише найприємніші враження. Ще два дні, за ериданським звичаєм, ми продовжували святкувати у вузькому родинному колі, потім наша відпустка скінчилася, ми знову повернулись на борт „Оріона“ і вирушили у своєрідну весільну подорож — патрулювати околиці системи.

Власне, це був не найгірший спосіб провести медовий місяць — у глибокому космосі, подалі від людської метушні, в порівняно невеликому товаристві колег. На відміну від польоту до Вавілона й назад, на кораблі не було жодного пасажира, чисельність загону космічних піхотинців скоротилася до двох відділень, та й екіпаж у режимі бойового чергування був майже вполовину меншим, ніж в експедиційному. Наша задача полягала в тому, щоб контролювати відведений нам сектор космічного простору, постійно скануючи його активними засобами зовнішнього спостереження.

У мирний час це була робота не бий лежачого. Втім, і зараз ми не надто перепрацьовували — проте на всіх нас тиснуло очікування близької війни. Ось уже днів десять, як на підступах до системи почали з’являтися ворожі кораблі-розвідники, обладнані додатковими парами емітерів. Добре що на Тянь-Го надто пізно довідалися про нашу реліктову аномалію, тому встигли модернізувати лише кількадесят легких кораблів і надіслати їх слідом за своїм флотом. Але, за великим рахунком, навіть якби генерал Чанг завчасно знав, що Ютланд оточений аномальною зоною такого величезного розміру і такої надзвичайної сили, то докорінно це ситуацію не змінило б. Хоча Тянь-Го — густонаселена планета з потужним ВПК, вона все одно не змогла б дозволити собі тотальну модернізацію кораблів, яка обійшлася б їй у добру третину вартості всього флоту. Ані генерал Чанг, ані його союзники з фармацевтичного консорціуму, дарма що володіли оборотними коштами, які в багато разів перевершували всі наші активи в вавілонських банках, не мали достатньої кількості вільних грошей, аби витратити їх на додаткові військові приготування. З усіх планет лише Ютланд, завдяки чотирнадцятирічній торгівлі ендокринолом, мав такий величезний бюджетний профіцит. Крім того, наші супротивники, зайнявшись переоснащенням флоту, втратили б ініціативу — а земний уряд, хоч яким би він був інертним і корумпованим, не зміг би затягувати до нескінченності перемовини з Ютландом. Тож тяньгонці вирішили зробити ставку винятково на свою чисельну перевагу.

Більшість розвідників, що проникали в наш локальний простір, поводилися вкрай обережно, в сутичку не встрягали, а втікали при перших же ознаках небезпеки. Лише п’ять разів нашим патрулям вдавалося застати ворожі кораблі зненацька, четверо з них було знищено, а один таки змусили до здачі, пошкодивши лазерами вакуумні емітери. Його капітан застрелився ще до висадки на борт космічних піхотинців, а старший помічник і пілоти на допиті засвідчили, що флот Тянь-Го вже ввійшов у аномалію і наразі перебуває за сорок світлових років від Ютланда, але через велику кількість важких кораблів іде дуже повільно, долаючи за добу менше трьох світлових років і роблячи часті зупинки. Таким чином, якщо врахувати подальше зниження швидкості просування ворожих сил зі зростанням напруженості аномалії, до їхньої появи на підступах до системи залишалося як мінімум три тижні — на один тиждень більше, ніж випливало з наших попередніх розрахунків.

Проте ці зайві кілька днів миру мало кого втішили. Навпаки, нам уже не терпілося стати до бою, який вніс би визначеність у нашу подальшу долю — або пан, або пропав. Щодня нервозність на „Оріоні“ (як, власне, й на інших кораблях) дедалі більше зростала, проте ситуація з-під контролю не виходила. Мої підлеглі зразково несли вахту, в більшості своїй демоструючи витримку й холоднокровність, зате у вільний час відривалися по повній програмі, активно знімаючи напругу — хто як міг і як хотів. Навіть Ганс Вебер, завжди такий флегматичний з жінками, що я, признатися, підозрював його в прихованому гомосексуалізмі, несподівано закрутив шалений роман з Мартою Девіс, яку я раніше вважав лесбі. Старший помічник, командор Купер (як іще кілька членів нашої команди, він отримав підвищення в чині), зійшовся з дівчиною-техніком зі служби систем життєзабезпечення, а старший офіцер зв’язку, лейтенант-командор Вінтерс, часто з’являвся в товаристві другого лейтенанта Лори Адамс, командира взводу космічної піхоти. Ну, й ми з Елі та Ліною також не марнували часу — всупереч нашим очікуванням, у нас і справді видався солодкий медовий місяць.

Та попри відсутність у ютландському флоті заборони на близькі стосунки між членами команди, більшість моїх підлеглих знаходили собі розраду аж ніяк не в сексі. Хтось захоплено читав книжки, які давно хотів прочитати, та все відкладав на майбутнє; хтось із тих же міркувань переглядав фільм за фільмом, від класичних шедеврів до банальних „мильних опер“; хтось „довбав“ віртуальні ігри, які в дитинстві не дограв. У спортзалі цілісінький день чулося гупання баскетбольного м’яча (цей вид спорту був найпопулярніший на Ютланді); а в кают-компанії регулярно збиралися шахісти та картярі (серед них був і головний старшина Маковський), які за грою випивали чимало бляшанок освітленого пива з низьким вмістом алкоголю — міцніші напої на бойовому чергуванні можна було вживати лише за лікарським приписом або за особистим дозволом капітана. Але поки з таким проханням — ні до мене, ні до начальника медичної частини — ніхто не звертався.