Село не люди - Дашвар Люко
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Юрба заніміла, наче хто рота всім позатикав. Стоять шанівці і трусяться, ніби баба Килина – то страшний суд.
Дошкандибала баба до шанівців:
– Хай Бог помагає…
Поглядом Тамарку відшукала, підійшла до неї і протягує щось.
Тамарка руку простягла – і в сльози.
– Та це ж Серьоженьки хрестик!..
І спитати боїться.
Баба Килина на камінь біля постаменту сіла, пси поряд примостилися.
– Учора надвечір… Знайшла хлопця в корівнику. Якби до вас ішла, час би згаяла. Не вижив би… Трави дала, аби не помер хоч добу, та потягла до килимівського ветеринара Петра.
– Нащо? – прошепотіла Тамарка.
– Я його од смерті врятувала колись. У нього «жигуль» є. І серце є. Притягла й наказала хлопця в місто везти. До лікарні… Операція йому потрібна. Термінова. І… молюся, щоб Петро встиг. Усе.
Конец ознакомительного фрагмента.
