Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

– А хто з вас їв шкварки з кінського сала? – почувся чийсь голос, але ніхто не відповів, бо в палату вбіг фельдшер.

– Всі по ліжках! Сюди йде велика княгиня. Не вистромляйте брудних ніг з-під ковдри!

Навіть сама велика княгиня не могла б увійти з такою пишністю, як це зробила баронеса фон Боценгейм. За нею ввійшов цілий почет, у якому не бракувало навіть лазаретного фельдфебеля-рахівника. У цих відвідинах він вбачав таємничу руку ревізії, яка відірве його від тепленького місця в тилу й кине на поталу шрапнелі десь під дротяні загородження на позиціях.

Він був блідий, але ще блідішим був лікар Грюнштейн. Перед його очима витанцьовувала маленька візитівка старої баронеси з титулом «Вдова генерала» і все те, що могло бути пов’язане з цим титулом: зв’язки, протекції, скарги, переведення на фронт та інші страшні речі.

– Ось і Швейк, – сказав лікар з удаваним спокоєм, привівши баронесу фон Боценгейм до Швейкового ліжка. – Зносить усе дуже терпляче.

Баронеса фон Боценгейм сіла на приставлений до Швейкового ліжка стілець і промовила:

– Чеський фояк, топрий фояк, калік-фояк, пути топлесний фояк, я туже любиф чеський австрієць. – При цьому вона гладила Швейка по неголеному обличчі й вела далі: – Я читала фсі газет, я вам принести хамати, кусайт, смоктайт, курить, чеський фояк – топрий фояк! Johann, kommen Sie her![83]

Камердинер, який своїми настовбурченими бакенбардами скидався на Бабінського[84], притяг до ліжка чималий кошик, тоді як компаньйонка старої баронеси, висока дама з заплаканим обличчям, сіла до Швейка на ліжко й поправляла в нього за спиною солом’яну подушку, бо була непохитно переконана, що саме так належить поводитися з хворими героями.

Баронеса тим часом виймала з кошика подарунки. Дюжину смажених курчат, загорнутих у рожевий атласний папір і перев’язаних чорно-жовтою шовковою стрічкою, дві пляшки якогось військового лікеру «Gott, strafe England»[85]. На другому боці пляшки були зображені Франц Йосиф з Вільгельмом, які трималися за руки, начебто хотіли гратися в «кролика в ямці»: «Ти не в силі вже скакати, поможу тобі стрибати». Потім баронеса витягла з кошеля ще три пляшки вина для одужуючих і дві пачки цигарок. Вона елегантно розклала все на порожньому ліжку біля Швейка.

Потім тут же з’явилась і гарно оправлена книжка «Картинки з життя нашого монарха», написану заслуженим головним редактором нашої теперішньої урядової газети «Чехословацька республіка», який ладен був скочити в воду за старого Франца Йосифа. Були на ліжку також плитки шоколаду з тим самим написом «Gott, strafe England» і знову ж таки з портретом австрійського та німецького імператорів. Але тут вони вже не трималися за руки, а стояли окремо, обернувшись один до одного спиною. Поруч баронеса поклала гарненьку подвійну щіточку для зубів з написом «Viribus unitis»[86], щоб кожен, хто буде чистити зуби, згадував Австрію. Елегантним і дуже потрібним на фронті в окопах даруночком був манікюрний набір. На коробці малюнок, на якому було зображено, як рветься шрапнель, а чолов’яга в касці з багнетом напереваги кидається в атаку. Під малюнком стояв напис: «Für Gott, Kaiser und Vaterland!»[87] На пачці печива малюнка не було, зате на ній написали такий вірш:

Österreich, du edles Haus,steck deine Fahne aus,laß sie im Winde wehen,Österreich muss ewig stehen!

з чеським перекладом на другому боці:

Австріє, шляхетний доме,Вистав прапор, нам знайомий,Хай його розмає вітер —Австрії навіки жити!

Останнім дарунком був вазон із білим гіацинтом.

Коли все те виклали на ліжко, у баронеси фон Ботценгейм від розчулення потекли сльози, а в деяких зголоднілих симулянтів – слина. Компаньйонка баронеси підпирала Швейка, що сидів у ліжку, і теж пускала сльози. Було тихо, мов у церкві. Раптом Швейк порушив цю тишу. Він молитовно склав руки і заговорив:

– Отче наш, іже єси на небесєх, та святиться ім’я твоє, та прийде царствіе твоє… Пардон, ласкава пані, це не те, що я хотів сказати: Господи Боже, отче небесний, благослови нам ці дари. З твоєї щедрої руки ми будемо їх споживати. Амінь.

По цих словах він ухопив із ліжка курча й почав рвати його зубами. Лікар Грюнштейн стежив за ним переляканими очима.

– Ах, як йому, цьому фоячкові, смачно, – екзальтовано шепотіла стара баронеса лікареві Грюнштейну, – він уже, напевно, видужав і може йти на фронт. Я дуже, дуже рада, що це йому так на користь.

Потім вона почала ходити від ліжка до ліжка роздаючи цигарки й шоколадні цукерки, після обходу знову повернулася до Швейка й, погладивши його по голові, сказавши: «Behüt euch Gott»[88], – вийшла з палати в супроводі свого почту.

Поки лікар Грюнштейн, провівши вниз баронесу, повернувся назад, Швейк устиг роздати курчат. Пацієнти з такою швидкістю ум’яли їх, що лікар Грюнштейн знайшов лише купу кісток, обгризених начисто, немовби ті курчата за життя потрапили в гніздо кондорів, а потім їх обгризені кістки кілька місяців вибілювало сонце.

Зникли також і воєнний лікер, і три пляшки вина. Пропали в шлунках пацієнтів і плитки шоколаду, і пачка печива. Хтось випив навіть флакон лаку для нігтів з манікюрного набору й надкусив зубну пасту, додану до щіточки.

Лікар Грюнштейн знову став у бойову позу й виголосив довгу промову. У нього немов камінь із серця спав, коли гості вже пішли. Купа обгризених кісток підтвердила його думку про невиправність пацієнтів.

– Солдати, – почав він, – коли б ви мали хоч трохи розуму, ви б не чіпали цього, а сказали б собі: «Якщо ми це зжеремо, то старший лікар нам не повірить, ніби ми тяжко хворі». Ви самі довели, що не цінуєте моєї доброти. Я промиваю вам шлунок, ставлю клізми, намагаюся тримати вас на суворій дієті, а ви замість вдячності набиваєте свої кендюхи аж по саму зав’язку. Чи, може, ви хочете захворіти на катар шлунка? Не вийде. Раніше ніж ваш шлунок спробує все це перетравити, я вам вичищу його так ґрунтовно, що будете згадувати про це до самої смерті та ще й дітям своїм розповідатимете, як ви одного дня пожерли курчат та напхалися різними іншими ласощами і як усі ті лагоминки не втримались у вашому шлунку й чверть години, бо їх викачали. Отже, гайда тепер за мною, запам’ятайте, я не такий віслюк, як ви, а трохи мудріший, ніж усі ви разом. Крім того, повідомляю, що завтра ж пришлю до вас комісію, бо ви вже довгенько валяєтеся тут, а тим часом ніхто з вас не хворий. Ви це щойно самі довели, засмітивши собі шлунки протягом якихось п’яти хвилин… Кроком руш!

Коли дійшла черга до Швейка, лікар Грюнштейн глянув на нього, й спогад про сьогоднішні таємничі відвідини примусив його спитати:

– Ви знаєте пані баронесу?

– Я її незаконнонароджений син, – спокійно відповів Швейк. – Маленьким вона мене кинула, а тепер знову знайшла…

Лікар Грюнштейн лаконічно сказав:

– Поставте потім Швейкові ще одну клізму.

Ввечері на ліжках було сумно. Кілька годин тому шлунки в усіх були наповнені різними гарними й смачними речами, а тепер там хлюпав лише ріденький чайок зі скибочкою хліба.

Номер двадцять перший біля вікна промовив:

– А чи повірите, друзі, що я люблю смажених курчат більше за печених? Хтось пробурчав:

– Висповідайте його під ковдрою!

Та після невдалого частування всі так ослабли, що ніхто навіть не ворухнувся.

Лікар Грюнштейн дотримав слова: перед полуднем прийшло кілька військових лікарів з горезвісної комісії.