Перекручена реальність - Ірина Солодченко

Що було потім Ольга вже не чула, бо телефон вимкнувся… Вона трохи спізнилася на роботу, підсудних вже привезли…. Секретар доповіла, що всі учасники засідання зібралися. Схопила важкі томи і – гайда до залу засідань.

– … Допитуємо експерта зі зброї. Назвіть, будь ласка, свої прізвище, ім'я та по батькові, де живете, коли народилися й де працюєте?

– Сердюк Кирило Ігнатійович, народився 5 серпня 1970 року, проживаю на вулиці Будівельників, будинок 30, квартира 5, працюю експертом-криміналістом у райвідділі міліції.

– Стаж експертної роботи?

– П'ятнадцять років.

– Кирило Ігнатійович, суд вам роз'яснює, що ви викликані в судове засідання для допиту як експерт по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й незаконному носінні вогнепальної зброї. Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?

– Зрозуміло.

– Захист, прошу, це за вашим клопотанням викликано експерта… Адвокат Куреник…

– Скажіть, будь ласка, чому ви лише припускаєте, що металевий предмет, вилучений з тіла потерпілого Прокопчика й дві стріляні гільзи є частинами того ж таки саморобного патрона? Тобто, ви сумнівалися?

– Я не пам'ятаю точно розмірів, але при пострілі, коли снаряд влучає в перешкоду він може деформуватися, дефрагментуватися. Тож стверджувати, що то було одним цілим – неможливо. Тому я й сказав, що то могло бути частинами одного патрону. Тому що дев’ятиміліметровий патрон можна зарядити як одним снарядом, так і дрібнішими картечними кульовими снарядами. У перешкоді вони можуть деформуватися, і сказати точно, одне то було ціле чи ні, важко. Тож я припускаю, що то був один патрон.

– Чи можна, маючи на долоні нестріляні патрони, візуально або за вагою визначити чим вони наповнені: гумою або дробом?

– Це складно… На базі однієї гільзи патрон може бути споряджений різними снарядами.

– У суду питання: за яким принципом ця зброя віднесена до вогнепальної?

– По-перше, у каналі ствола відсутня перешкода для кулі. По-друге, експериментально встановлена вражаюча дія пострілу. Снаряд летів зі швидкістю більш ніж 200 м/сек, тобто пробив наскрізь соснову дошку товщиною 20 мм із відстані 1-2 метра.

– Конструкція пістолета припускала наявність перешкод у каналі?

– Обов'язково. На пістолеті є мітка і дата. Це означає, що пістолет пройшов випробування, як газово-шумовий. Конструкція пістолета припускає наявність незнімної перешкоди в каналі, так званої перетинки. Як правило, це – шпилька довжиною зі ствол, що кріпиться в районі магазину. І така перетинка є перешкодою для снаряда.

– Що значить “незнімна перетинка”?

– Це значить, що її не можна видалити без механічного втручання. Її можна випалити, видавити, висвердлити або віддати «фахівцеві», який це зробить більш якісно на спеціальному устаткуванні.

– Чи встановили ви спосіб видалення перетинки на даній зброї?

– Швидше за все, вона було видавлена на пресі.

– А чи можна після цього користуватися таким пістолетом, як газовим?

– У принципі можна, але струмінь газу буде розсіюватися не так ефективно.

– Захист, продовжуйте…

– А чи можна видалити перетинку в домашніх умовах?

– У принципі можна.… Та у цьому випадку відсутні сліди грубої механічної обробки.

– Більше питань немає.

– Підсудний, є питання?

– Є. Чи можливо, щоб на заводі не поставити перетинку?

– Ні, звичайно…Якщо пістолет продавався, як газово-шумовий, то це значить, що він пройшов всі випробування й визнаний газово-шумовим, а не вогнепальним. Газова зброя виключає використання її як вогнепальної.

– Чи завжди маркування патрона відповідає його вмісту?

– Таке може бути лише в несертифікованих патронах. Мені траплялося досліджувати сліпі патрони із заглушкою, в яких були гумові кулі.

– А чи можна таку заглушку виготовити в домашніх умовах?

– У принципі можна…

– В суду є питання: яка мінімальна безпечна відстань при пострілі патроном з еластичною гумовою кулею?

– Не можу сказати точно, але гумова куля призначена для травматичного впливу, а не летального.

– Є ще питання? Питань немає…Дякую.

… Ольга Володимирівна оголосила перерву в засіданні, випила похапцем чаю і поїхала до доктора Топова. Хоча язик не повертався називати цього ділка доктором. Бізнесмен Топов! Вона намагалась не згадувати свій кошмарний сон і тішилася з того, що це буде їх останнє побачення. Боязко переступивши поріг кабінету, вона побачила, що Топов вже на неї чекає. Дивно… Його колеги завжди були заклопотані своїми пацієнтами, а цей просто сидить і чекає…На мить їй здалося, що він зараз кинеться на неї і розщепить рота.

… Натомість Топов спокійно і розважливо поставив їй коронку й вручив чек. Там була зазначена лише вартість коронки. Начебто і не було ніякого лікування…. Якщо зуб запалиться, то цей ділок потім скаже, що він вперше її бачить. Втім Ольга заплатила йому за один зуб (страшно сказати!) аж 900 гривень. Тобто півтори пенсії покійної мами, яка все життя так нелегко пропрацювала. А чек вибито тільки на 302 гривні.

– А решта? – тихо запитала вона, не забуваючи про сон. – Якщо , приміром, запаляться недоліковані вами канали, як я потім доведу, що саме ви їх лікували?

– Не хвилюйтеся, – відпрацьованим голосом вимовив доктор Топов. – У медичній картці все записано… Прийдете – усе переробимо.

– Це ви МЕНІ розповідаєте про картку? Кілька років тому судили одного стоматолога, який вколов дівчинці лідокаїн без перевірки на реакцію… Вісім років батьки судилися з ним. Та медичну картку переписали, а колеги усіляко покривали вбивцю. Так він і живе…виспівуючи … А дівчинки немає.

Топов порожнистими очима дивився у вікно.

– Якщо ви хотіли вилікувати той канал, то йшли б до доктора Івушкіна. Він би вам за 1000 гривень обробив його і по товщині й по ширині.

Ользі стало моторошно… Вона подивилася на колег Топова, та ті длубалися в зубах своїх пацієнтів, начебто нічого й не чули.

– Бог з вами, докторе… – здалася Ольга. Єдине її бажання було – тікати звідси за тридев’ять земель. – Хоча який ви доктор? У вас і термінологія, як у будівельників. Вони теж казали: «Не хвилюйся, господиня… Як щось трапиться – все переробимо». А де я їх шукатиму? І як доведу, що то вони напартачили?

… «Що це за люди з порожніми очами, – думала вона дорогою додому. – Люди без совісті. Гребти бабло за будь-яку ціну. За будь-яку… Таким легше жити. Люди без принципів… Їм напевно добре й затишно… А тут щодня маєш справу з долями, і увесь час вагаєшся: так чи не так?»… І Ольга згадала свою колегу – суддю Зайцеву. Одного разу вона писала рішення поруч з кімнатою, де Зайцева вела судове засідання, і спостерігала за тим, що там відбувається. Суддя сиділа, підперши щоку на рукою, і байдуже переводила очі з прокурора на адвокатів. Судили шахрая з авторинку. Під час процесу всі говорили одночасно. Прокуророві Педан довелося взяти на себе керування, щоб утримати хоч якийсь лад. А Зайцева і далі апатично водила очами, в той час, як прокурор ставила питання учасникам процесу про марки машин, карбюратори і таке інше. Нарешті, суддя вимовила хоч щось: «Дивлюся я на вас, Світлано Миколаївна, ви так у автівках тямитеся…». І пирснула…. А потім знову поглибилася у свої думки. От така суддя Зайцева… І все в неї добре! Побудувала триповерховий замок у передмісті, чоловік з сином її обожнюють і на руках носять. А скільки доль загубила! … Не підмажуть – улупить так, що шукатимуть підсудного, і за десять років вже не знайдуть.

…. І що то за кляте життя: робота-дім-робота-дім?…. Хоч би щось трапилося приємного! Сюрприз би якийсь! І згадала свою бідолашну сестру… Як там наша «зірка» переднювала? І витягла телефон з сумки. А Катя журливо доповіла…

– Сьогодні поїхала в аудиторську фірму. Колись працювала і аудитором, і податківцем, тож роботу знаю. Кого ще брати, як не мене? Приходжу. Фірму тримає бабця років під сімдесят… І зять при ній…. Такий собі – ніякий той зять, років сорока-сорока п'яти, чистий бухгалтер, тільки нарукавників не вистачає. Сидить бабця, вмикає… «Що у вас?» – питається. Я, кажу, претендент, а кличуть мене так-то й так-то. Думаю, десять років друкуюся в центральному бухгалтерському виданні, і якщо ти – серйозний аудитор, то мусиш стежити за спеціалізованою пресою. Бабця навіть не поворухнулася. «Який у вас, питає, службовий список?» А в мене й без публікацій службовий список – бувай здоров. Розповіла коротенько про свій досвід. Кажу, що тлумачити податкове законодавство – мій коник. «Не треба нам того, ми самі все розтлумачуємо», – каже бабця. Навіть образилася, що хтось крім неї його насмілюється трактувати податкове законодавство. «А програми знаєте?» Мені – та не знати? З комп'ютером на «ти» і не лише, як користувач. Віруси з домашнього комп’ютера завжди сама вилучаю: ні чоловіка, ні синів до цього не допускаю. Windows самотужки перевстановлюю, а нещодавно і блок живлення замінила… «Знаю», – відповідаю. «Які знаєте?» Які вам треба? Усі знаю: Word, Excel. 1:С, Галактика… Що ще? Тут бабця пожвавішала. «Excel кажете?» Тут багато хто приходять і брешуть: «Знаю Excel». «А до якої глибини потрібно його знати? Як програміст, чи як? З макросами?» Ну, думаю, капець… Володіти досконало Excel – головна вимога до аудитора! І хто в них обслуговується? А бабця давай мені показувати якісь таблички в Excel. Раптом зніяковіла й зізналася: «Я їх сама лише два місяці вивчаю, може не все знаю, та Excel – таки сила! Це я вам скажу, програма…Всім програмам програма». І посміхається щасливо. «Я так вловлюю, що Excel – це наріжний камінь вимоги до аудиторів на вашій фірмі…»… Бабка гумору не зрозуміла: «Чому?…Ще потрібно викладати свої думки на папері…»… Це вона мені каже… Уявляєш? Я мовчу… А потім кажу: «Я чудово викладаю свої думки на папері… Я часто писала звіти й заперечення на звіти грамотною бухгалтерсько-юридичною мовою…»… Про статті в Лондоні та Нью-Йорку помовчую, звичайно. Та бабця не чує… Знову вмикає… І раптом я розумію: хто я така? Прийшла з вулиці, по оголошенню… Невдаха я для неї! Бо не маю становища у суспільстві. Розумієш? Ні, ти мене не зрозумієш…От у судді є стан в суспільстві, незалежно від того, поганий він або гарний. Навіть ваша голіма суддя Зайцева… А я прийшла з вулиці… Стара дуриндо, відкрий Інтернет, і там всі мої рекомендації! Якщо ти тільки наздоженеш, про що я пишу…І якщо ти знаєш, що таке Інтернет… Зрозуміло, що в цю зашкарублу богадільню, де головна вимога до аудитора – знання Excel, я більше – ані кроку.