Палаюча рука - П. Несамбут

Суміш страху, подиву і безсилля охопили нажаханого хлопця. По тілу вже танцювали марш дикі мурахи, які тільки ускладнювали ситуацію. Холод оповив тіло і вдарив у мозок, сповіщаючи що треба рухатись, бо замерзнеш насмерть. Та коли мурахи на тілі вже виросли до тарантулів, було важко щось вигадати, і в Гриця нарешті вихопилося:

– Хто в-ви так-кий? – голос тремтів, хоча Гриць планував не виказувати своєї стривоженості, та, мабуть, ящір і так все зрозумів, бо Гриць, побачивши його, впав на землю з переляку й несподіванки.

– Ти далеко зайшов, – холодний голос свердлив вуха хлопця, – такі думки як твої недопустимі на цій планеті. Тому я скажу коротко: або ти перестаєш копати все про нас і думати всякі нісенітниці, або я буду змушений забрати всіх близьких тобі людей. Я все сказав, ще одна витівка і ти відчуєш мій гнів. З цими словами рептилія вхопила списа і кинулася на Гриця з шаленим криком, стрибнувши на нього з п'яти метрів, він уже на льоту замахнувся своїм жахливим списом. Грицем оволоділи рефлекси, і він не думаючи скрутився та закрився руками як тільки зміг. Ось вона ця мить страшного удару, думалося Грицю, та він нічого не відчув. «Я що вже помер?» – Гриць розкрив очі й подивився навкруги. Вже не було ні інопланетянина, ні дивного ока у темно-зеленій воді.

«Навіть і не думай комусь про це патякати, бо наступного разу удар буде справжній». Гриць уже було подумав, що йому намарилося, та це повідомлення у голові швидко спопелило цю думку. На її місце наплили інші тривожні думки, які не давали спокою ще тривалий час.

Тижні йшли в самоті один за одним, як скупчення кораблів у вузенькій протоці. Гриць нікому нічого не сказав, та й хто йому повірив би. Таке не кожен день діється. Тепер він був упевнений що бачить того інопланетянина у день десь на вулиці, наче він за ним стежить. Відчуття було доволі моторошне, зважаючи на те, що він пригрозив йому нікому нічого не патякати й не думати («це як взагалі?»). Тому Гриць взагалі мовчав, наче води в рота набрав, та хіба хто й що помітив – він і раніше таким був. Отак і йшов час, не зачіпаючи Гриця, бо його проблема, наче пришпетелила його до дна глибокої річки, не даючи змоги навіть дихати. Та однієї п'ятниці, на вістрі початку довгожданих вихідних, він вирішив провідати бабу та діда.

Після уроків він подався додому, зібрав речі й пішов на автобус який довезе його до села. Вже через півгодини він сидів на березі річки, в легенькій куртці та спортивних штанах. Вітер куйовдив його біле коротке волосся, а хмуре лице намагалося щось побачити у бистрих водах Десни. «Де ж він є?» – хлопець чекав того чудного лісника, бо незрозумілим чином Гриць знав, що він йому допоможе. Як тільки погляд хлопця зробився каламутним і він бачив поперед себе тільки свої думки, які літали над водою, спокійний голос плавно ліг йому у вуха:

– Що ти хотів від мене дізнатись?

На цей раз хлопець не здивувався, а навпаки, відчув, що тільки цей, на вигляд непомітний бородань, зможе йому допомогти. Тому хлопець поволі встав й глянув у вічі спокійного лісника:

– Що мені робити? – він сказав це без подробиць, бо чомусь уже знав, що лісник і так все знає про його прикре становище: це було видно в його очах і його реакції на запитання, адже він не трохи не збентежився.

– Це залежить тільки від тебе. Але знай ця розмова змінить усе. Межі вже не буде, ти щойно її переступив, поговоривши зі мною і знищивши тонку грань.

– Яка ще межа? – відчуття, що лісник знає про що мова, розтануло й водою хлинуло в лице Гриця. – Я про інопланетянина! Він мені погрожував, казав, що «забере» всіх моїх близьких, якщо я буду далі «винюхувати» про них. Він сказав, щоб я краще дивився телевізор, але там я нічого цікавого не побачив. Я думаю, – хлопець затнувся на кілька секунд, – я з'їхав з глузду…

– Ти не збожеволів, але зайшов надто далеко. Після цієї розмови світ зміниться для тебе назавжди. В тебе є час, якого завжди не вистачає іншим, зараз це твоє все, не змарнуй його. Люди довідаються потім, коли для них вже буде пізно, так завжди. Скажу на останок: перестань плакати і йди в бій знову і знову, знову і знову. А зі страхом подружись і знай, що він краще за будь-кого знає, що тобі робити.

З цими словами лісник зник, а Гриць дивився в порожнечу, вона була точно така, як у нього в душі. Він втратив друга, тільки зараз він це зрозумів. Гриць і сам не усвідомлював чому він був йому другом, але йому стало так самотньо, як ніколи. Він єдиний кому хлопець розкрився, і зараз лісник заявляє, що він знищив якусь грань, яка ніби, як він зрозумів, з'єднувала їх. Тяжкі думки заполонили голову Гриця. Тільки він почав по одній витягувати ці думки на огляд, як ззаду почали з'являтися двометрові ящірки. Гриць трусонув головою не вірячи власним очам, та нічого не змінилося. Двометрові постаті замкнули його в коло, лишивши позаду хлопця лише швидку течію Десни. Дюжина пар жовтих очей розглядала хлопця з манією і скаженістю. Глибоко-посаджені очі палали неземною жадобою й кожне пильно придивлялось до Гриця. Їхні руки почали тягтися до списів і Гриць, не видержавши, закричав:

– Що вам від мене треба? – голос його не тремтів, що здивувало навіть самого хлопця.

Дюжина залилась моторошним сміхом, який гулом прокотився по долині Десни. Вони вже тримали свої списи в руках, та були готові напасти будь-якої миті. Так і сталося, один з них одним величезним стрибком з виставленим вперед списом кинувся на Гриця. Думати не було коли, тому хлопець з усієї швидкості метнувся в бік і пішов на таран. Він з криком і заплющеними очима кинувся крізь коло навтьоки. Та пробігши десять метрів, зупинився, розуміючи, що пройшов крізь них, нічого не відчувши.

– Ви тільки в моїй голові? – якось дивно він спитав, наче сам до себе, обертаючись до нападників.

Дюжина знову залилася сміхом, і один з них вийшов на перед:

– Поки що. – лице прибульця наповнилось усмішкою маніяка.

Друга рептилія підхопила свого одноплемінника:

– І ось яка кара чекатиме на тебе, якщо ти не зупинишся в намаганні шукати нас.

Прибульці наготовили свої страхітливі списи. Холодна і безпощадна зброя – тільки зараз Гриць усвідомив наскільки вони великі. Хоча він знав, що вони не матеріальні, серце зараз же забилось у відчайдушній паніці: він підкосився і впав, а страх залив усе його молодецьке єство. Зараз його роздеруть на шматки і сліду не залишиться. Дюжина списів розрізала повітря і зі глухим свистом полетіла в хлопця. Ще мить і він буде як решето. Рефлекси взяли своє и він як міг закрився руками і звернувся на бік.

Минали останні секунди, а він боявся розкрити очі. «Знову нічого, – подумав він, – щось мені забагато щастить, що б це було реальністю». Він розплющив очі і побачив що металеві списи вколоті в землю прямо крізь нього. Він думав, що зараз піде додому збирати манатки в псих-лікарню, та холодний голос розбив цю мрію й змусив повірити в цю реальність:

– Скоро бар'єр впаде, й списи, – прибулець з любов'ю глянув на наконечник списа, якого він витягнув з під Гриця і крутив у нього перед носом з жорстоким блиском в очах, – проткнуть кожного хто буде чинити опір.

Дюжина з реготом, підійшла до наляканого хлопця й кожен забрав свою зброю в міцні кінцівки. З реготом вони розчинились десь за спиною у хлопця, залишивши його в тяжкому стані, наче його й справді турнули списом. Він був добряче наляканий, хоча й знав, що вони нічого не можуть, поки «бар'єр не впаде». Він не розумів, що це за стіна, але вона вже двічі його врятувала.

2

Знову линули тижні, та тепер Гриць уже був упевнений, що йому це все не приснилося й це було ой як не смішно. Він не знав, що робити й де шукати хоча б найменшу допомогу. Тепер він ретельно моніторив телевізор, щодня шукаючи будь-які натяки, бо йому при першій зустрічі рептилія сказала «дивитись краще телевізор». Та за кілька тижнів він нічого не побачив, крім не цікавих теленовин і безкорисних реклам. Він звісно й цього разу нікому нічого не сказав. Гриць часто згадував слова лісника й записав їх у зошит, та перечитував кожен день. «Ти маєш час, якого не вистачає іншим», але мав час для чого? Що йому робити? Як використати цей дорогоцінний та невпинний час?

Відповідь знайшлась сама наприкінці теплого травня. В районній газеті було розміщене дивне оголошення: « В неділю 26 травня на головній площі відбудеться запис для польоту на місяць. Не впустіть свій шанс!». Дуже дивно зважаючи на те, що влада людям не може виплатити мізерні зарплати вчасно, але може відправити всіх на місяць. Гриць відразу зрозумів, щось неладне в цій карикатурі оманливій щедрості.

Пополудні Гриць вже стояв біля прямокутної площі, опершись об дерево в парку, й пильно спостерігав, як цікавий натовп збирався на площі. Зібралось майже все село. На площі стояла невелика дерев'яна сцена, куди винесли мікрофон і величезні колонки обабіч сцени. Минула сімнадцята година й чоловічий голос пролунав із колонок на пів села: «Добрий день пані та панове! Сьогодні для всіх нас відбулася велика подія – прорив техніки й науки досягнув не бачених нині висот. Тепер кожен зможе побувати на місяці абсолютно безкоштовно! Вам треба просто підійти й записатися в чергу, тут також ви дізнаєтесь, що робити далі. Прошу всіх! Не втрачайте свій шанс!» чоловік якось не зграбно зійшов зі сцени й хмуро подався в бік, він явно був чимось невдоволений, або засмучений, або те й інше. Гриць це побачив і його це трохи збентежило. Також це побачив невисокий чоловік з картузом на голові, й збентежено впав у задуму, так, як Гриць перед Десною. Хлопець за ним мимоволі спостерігав. Несподівано чоловік витріщив очі на сцену, де звучали вказівки: «В Києві через тиждень, сядете на літак і вас відвезуть в точку збору», – тоді зиркнув на чоловіка який говорив на початку й щось перебираючи в голові, його старе обличчя зблідло. Він ще пару секунд постояв, а потім метнувся до червоних п'ятиповерхівок біля площі. Гриць, недовго думаючи, швиденько подався за ним. Метрів з триста чоловік біг дуже швидко, як на старого, й пірнув у під’їзд однієї з пошарпаних будівель. Гриць не відставав. На третьому поверсі переслідуваний забіг в квартиру, не помічаючи, що в нього на хвості Гриць. Чоловік став гарячково клацати комп’ютерною мишкою, а Гриць тихо спостерігав за ним з коридору. Він комусь дзвонив. Пройшло декілька тягучих секунд, як він почав дуже швидко тороторити: «Вони повернулись! Збирають людей на так звану подорож до місяця, в них зараз дуже багато влади». Чоловік виговорився й слухав відповідь зі німим збентеженням на лиці. Нарешті чоловік помітив Гриця, й нітрохи не здивувавшись, запросив його до квартири. У нього було сиве волосся й лице у зморшках, вибалушеними очима він оглядав Гриця й повільно спитав: