Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

Гість трохи накульгував на одну ногу – наслідок зустрічі з батьком одного учня. Законовчитель набив його сина по голові, бо хлопчик висловлював певні сумніви щодо святої трійці й дістав за це три потиличники: один – за Бога-Отця, другий – за Бога-Сина, а третій – за Святого Духа.

Сьогодні він прийшов, аби спрямувати свого колегу Каца на праведну путь і навернути його на добрий розум. Почав він такими словами:

– Дивуюся, що у вас не висить розп’яття. Де ви молитесь, і де ваш молитовник? Жодна ікона не прикрашає стін вашої кімнати. Що це висить у вас над ліжком?

Кац посміхнувся: – Це «Сусанна в купальні»[146], а ця гола жінка, нижче, – одна моя давня знайома. Праворуч – японська акварель. Вона зображує сексуальний акт між гейшею і старим японським самураєм. Правда ж, дуже оригінально? Молитовник лежить у мене в кухні. Швейку, принесіть його сюди й розгорніть на третій сторінці.

Швейк пішов, і в кухні тричі раз за разом бахнули витягнуті з пляшок корки.

Побожний фельдкурат ужахнувся, побачивши на столі три пляшки.

– Це легеньке церковне вино, колего, – сказав Кац. – Рислінг, дуже доброї марки. Смаком схожий на мозельське.

– Я пити не буду! – рішуче заявив побожний курат. – Я прийшов заронити у ваше серце іскру Божу, щиро поговорити з вами.

– Якщо так, то в горлі у вас пересохне, колего, – промовив Кац. – Пийте, а я буду слухати. Я людина дуже толерантна, можу вислухати й думки інших.

Побожний фельдкурат трохи надпив і витріщив очі.

– Ну й хороше ж бісове вино, колего! Чи ж не так? – спитав Кац. Фанатик відповів:

– Я бачу, ви лихословите.

– Це звичка, – відповів Кац. – Часом я ловлю себе навіть на блюзнірстві. Підлийте, Швейку, панові курату! Можу вас запевнити, що теж лаюся на всі заставки іменем Господа Бога, Христа розп’ятого та всіх Святих Таїнств. Гадаю, коли відкалатаєте в армії стільки, скільки я, то й ви не гірше язика наламаєте. Це нескладно, а в нас, духовних осіб, небо, Бог, хрест і Святі Таїнства завжди напохваті. Адже ж це звучить гарно і професіонально. Пийте, колего!

Колишній законовчитель машинально відпив вина. Видно, він хотів щось відповісти, але не зміг. Міркував.

– Вище голову, колего! – вів далі Кац. – Не суптеся, немовби вас за п’ять хвилин мають повісити. Одного разу, чув я, ви в п’ятницю, гадаючи, що це четвер, помилково з’їли в ресторані свинячу котлету, а потім в убиральні запихали собі в горлянку палець, намагаючись виригати все, що з’їли, бо боялися, щоб Господь Бог вас не стер з лиця землі. А я не боюсь у піст їсти м’ясо, і навіть пекла не боюся. Пардон! Пийте, колего, пийте. Так. Вам уже краще? Чи поділяєте ви прогресивні погляди на пекло і йдете за духом часу, з реформістами? На вашу думку, в пеклі замість звичайних казанів з сіркою для нещасних грішників стоять автоклави, тобто котли високого тиску, і рожни з електричним мотором? Грішників там, напевно, смажать на маргарині, й мільйон років по них перекочуються шляхові катки, скрегіт зубів там викликають дантисти спеціальними пристроями, квиління грішників записується на грамофонні платівки, а потім ті платівки посилають нагору до раю задля розваги праведникам. Що ж до раю, то там, по-вашому, діють пульверизатори з одеколоном, а фісгармонія грає Брамса так довго, що кожен волів би втекти до пекла або до чистилища. В ангелят у задочках аеропланні пропелери, аби не натруджувати собі крилець. Пийте, колего, пийте! Швейку, налийте йому коньяку, мені здається, що йому зле.

Опам’ятавшись, побожний курат зашепотів:

– Релігія – це міркування вищого порядку. Хто не вірить в існування святої трійці…

– Швейку, – перервав його Кац, – налийте пану фельдкуратові ще чарку коньяку. Хай прочуняє. Розкажіть йому що-небудь, Швейку.

– Біля Влашима був собі, насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, – почав Швейк, – один настоятель, а в нього, коли його економка втекла з дитиною і з грішми, була служниця. Цей настоятель на старість узявся вивчати святого Августина, того самого, що нібито належить до отців церкви. І вичитав він там, що кожен, хто вірить в антиподів, має бути проклятий. Покликав він свою служницю та й каже: «Слухайте, ви якось мені говорили, що ваш син, слюсар, виїхав до Австралії. Отже, він тепер у антиподів, а святий Августин наказує, щоб кожен, хто вірить в антиподів, був проклятий». – «Отче духовний, – каже йому баба, – таж мій син присилає мені з Австралії листи і гроші». – «Це диявольська мана, – відповідає їй настоятель, – ніякої Австралії, за святим Августином, немає, це вас тільки антихрист обплутав». В неділю він прилюдно прокляв її в костьолі й кричав, що Австралії немає. Відразу ж із костьолу його відвезли до божевільні. Правду кажучи, багатьом там місце. У монастирі урсулинок зберігається пляшечка з молоком Діви Марії, яким вона годувала Ісусика, а в сирітському домі біля Бенешова, коли туди привезли святу воду з Лурда[147], сироти від цієї води дістали таку бігунку, якої й світ не бачив.

Побожному фельдкуратові почало мигтіти в очах. Він опритомнів завдяки новій порції коньяку, який ударив йому в голову і, кліпаючи очима, спитав Каца:

– Ви не вірите в непорочне зачаття Марії? Ви не вірите, що палець Святого Іоанна Хрестителя, який зберігається в піаристів, справжній? А взагалі в Господа Бога ви вірите? І якщо не вірите, то чому ви стали фельдкуратом?

– Вельмишановний колего, – відповів Кац, поплескуючи співрозмовника по-панібратському по плечу, – поки держава не визнає, що солдати, йдучи в бій умирати, не потребують Божого благословення, доти фельдкуратство буде добре оплачуваною професією. До того ж на цій службі аж ніяк не перевтомишся. Для мене це краще, ніж бігати полігонами і тупцяти на маневрах. Раніше я діставав накази від начальників, а сьогодні роблю, що заманеться. Представляю того, хто не існує. І сам граю роль Бога. Якщо не захочу комусь відпустити гріхів, то не відпущу, хоча б він благав мене навколішках. А втім, таких би знайшлося до біса мало.

– Я люблю Господа Бога, – сказав побожний фельдкурат, гикнувши, – дуже його люблю. Дайте мені трохи вина. Я шаную Господа Бога, – повів він далі, – дуже його шаную і поважаю. Нікого так не шаную, як його.

Враз він гупнув кулаком об стіл, аж пляшки підскочили.

– Бог – це велич, це щось неземне. Він чесний у своїх ділах, осяйний, як сонце, і ніхто в мені цієї віри не похитне. І святого Йосифа поважаю, всіх святих поважаю, крім святого Серапіона[148]… Дуже вже паскудне в нього ім’я.

– Справді, не завадило б йому подати прохання про зміну імені, – зауважив Швейк.

– Люблю Святу Людмилу й Святого Бернарда[149], – вів далі колишній законовчитель. – Він урятував чимало прочан на Сен-Готарді. Носить на шиї пляшку з коньяком і розшукує занесених снігом.

Розмова набрала іншого спрямування. Побожний курат почав патякати таке, що ні в які ворота не лізло.

– Шаную немовлят і їхнє свято двадцять восьмого грудня. Ірода ненавиджу. Коли курка спить – свіжих яєць не дістати.

Він вибухнув реготом і заходився співати:

Однак одразу ж урвав і, підвівшись, суворо запитав Каца:

– Ви не вірите, що п’ятнадцятого серпня свято вознесіння Діви Марії?

Веселощі були в повному розпалі. З’явилися ще пляшки, й Кац час від часу вимагав:

– Скажи, що не віриш у Господа Бога, а то не наллю.

Здавалося, що повернулися дні переслідувань перших християн. Колишній законовчитель співав якусь пісню про мучеників часів Римської імперії і горлав:

– Вірю в Господа Бога, не зречуся його. Не треба мені твого вина! Я можу й сам по нього послати!

Нарешті його поклали в ліжко. Перед тим як заснути, він урочисто проголосив, піднісши праву руку, наче до присяги: