Перекручена реальність - Ірина Солодченко

Нарешті Ніна заспокоїлась і продовжила…Брат затіяв перепланувати будинок, він хотів одружитися на коханій дівчині. Він був товариським і доброзичливим…Вона була не лишк його сестрою, але й другом і знала, що він добрий та неконфліктний. Якби Денис залишився живим, тобто тільки поранений, то Забаров наразі не сидів би за ґратами… Вона впевнена, що її брат йому б пробачив синці, бо був незлобивим і довго зла на людей не тримав. Люди любили його, всі сусіди в шоці й не розуміють за що Дениса можна було вбити. Життя для неї зупинилася того самого дня… І ця трагічна подія може сприяти ще такому повороту її долі, який невідомо яке відлуння матиме у майбутньому… Вона й ворогам не бажає пережити цей біль – втрати таким неприродним чином єдиної близької для неї людини… Як можна було практично серед білого дня розстріляти її єдину опору в житті??? Лисенко – доросла людина, і йому треба було думати, що пістолет може забрати чиєсь життя перед тим, як викликати свого пасинка…

Після паузи суддя представила слово представникові потерпілої. Адвокат Щеглова стисло виклала, що сторона потерпілого – за додаткове розслідування, але з іншого приводу – перекваліфікації не вбік зм'якшення покарання, а вбік перегляду винуватців події. Головним винуватецем того, що сталося є Лисенко, який і повинен зазнати кари. Забаров – тільки знаряддя в руках Лисенка, який спокійно спостерігав за діями пасинка, не намагаючись загасити конфлікт, а тільки всіляко роздмухуючи його. Єдиний незаангажований свідок Кириченко спостерігала бійку й бачила, як Забаров прицільно вистрілив у Прокопчика. Можна уявити жах цієї дівчини, коли вона зрозуміла, що буде наступною. Віддаючи належне Забарову, він не забрав життя у незручного свідка… Все вищевказане свідчить не тільки про перекваліфікацію справи Забарова на частину другу статті 115 КК України, але й до залучення Лисенка до відповідальності за вбивство з хуліганських мотивів, з огляду на те, що за свідченням Лисенко перебував у стані алкогольного сп'яніння…

Адвокат Куреник побудував свій захист на тому, що його обрали адвокатом саме як колишнього слідчого, який може зрозуміти колишнього військового… Забаров прийшов до органів повинитися, і це зафіксовано слідством. Наміру вбивати, на думку адвоката, в Забарова не було, тому що ще з ранку він намірявся шукати роботу, а не: «А дай-но я підстрелю Прокопчика!». А за версією прокуратори, він мав умисел вбивати вже дорогою до автостоянки. Навпаки, приїхавши на місце події, він доброзичливо запитав: «Що тут трапилося?». Ніхто з свідків не стверджував, що Забаров при цьому випромінював агресію… Він намагався заспокоїти сторони, які сперечалися.… Далі про автоматизм… Я теж тренована людина, і знаю, як треновані відповідають на удар… Автоматично, добродії… Автоматично! Як колишній працівник МВС я розумію свого підзахисного. Якщо мене зненацька ляснути зі спини, то я відповім ще не таким ударом під дихало!!! Виучка Забарова і його вміння стріляти – зм'якшуюча, а не обтяжуюча обставина. Він знову протестує проти ствердження, що в діях його підзахисного був злочинний умисел, адже він не виношував свої плани заздалегідь. «Раптово виниклого наміру» не буває. Якщо рішення вбити виникає «раптово», то це свідчить саме про афект і емоції, які розряджаються в результаті сильного душевного хвилювання. А дозвіл на зброю йому було видано відповідними органами…. Психологічна експертиза проведена безграмотно, тому що експерт Кравцова не досліджувала стан його підзахисного на момент здійснення злочину. Він просить врахувати щиросердне каяття підсудного і все ж таки перекваліфікувати його діяння на необережне вбивство.

Дівчина Забарова попросила суд врахувати, що вона відшкодувала значну суму збитку потерпілим, і надалі, по можливості, сплатить будь-яку суму, яку призначить суд.

У своєму останньому слові Забаров вибачився перед потерпілою стороною, хоча ситуація була недвозначною, і наразі це його мати могла бути потерпілою. Він вибачається якщо його слова, які він говорив у свій захист, приносили біль сестрі Прокопчика. Потім він вибачився перед своїми рідними й близькими, котрим приніс багато горя і яких він вкинув не тільки в катастрофічні матеріальні збитки, але й змусив потерпати від принижень, образ, зневаги, презирства…. Понад усе він вдячний своїй нареченій, яка страждала найбільше…. Він уявляє, скільки вона знесла при спілкуваннях з конвоїрами, коли займала чергу до тюрми о четвертій годині ранку перед роботою. І скільки їй ще, бідній, доведеться перетерпіти… Він проклинає той день і час, коли все це трапилося, тому що це миттєво перекинуло його життя до гори ногами… Все це трапилось, коли він збирався створити сім’ю і мріяв про донечку. А тепер, якщо його донька колись і народиться, то він ніколи не побачить, як вона зростає, як робить перші кроки. Їй скажуть, що тато – у далекому відрядженні… І він не знає, як подивиться їй колись у вічі… Проте він наполягає, що вбивав не навмисно… І привів цьому безліч доказів. Він їхав з твердим наміром просто захистити вітчима… Трагедія трапилося з необережності…

… Лише пізно увечері суддя Дорош зачитала вирок.

1

Умисне заплановане вбивство – улюблений жанр письменників-детективників. Вони його просто обожнюють… Та й для читача вельми цікаві головні герої, які щось заздалегідь замишляють. Тому літератору лишається тільки вигадати мотиви умислу. А мотивів – хоч греблю гати! Бери словник і виписуй: помста, розпач, злість, жага влади, ревнощі… Сюжет, коли людина з холодним серцем готується до злочину, а потім намагається заплутати свої сліди, не побоїмося цього слова, звеселяє читача та займає його нудьгуючий мозок. На щастя, вроджених вбивць народжується небагато. Саме народжується… Їх важко обчислити, бо всі знають: здебільшого маніяки – чудові сім'янини. А чудові сім'янини…

І залита кавою клавіатура завмерла… А може тут і собака порилася? Виявляється, що сумнозвісний добропорядний батько родини – то загроза суспільству! Адже в третій частині цього роману ми зрозуміли, що мужчина за природою – істота агресивна. Тож у якийсь момент у «чудового сім'янина», яким так захоплюється суспільство, виникає злочинний задум. Тому що тільки для власної дружини муж, який увесь вільний час проводить біля її спідниці, – ідилія, а насправді такого мужа потрібно негайно ставити на облік, як потенційного маніяка….

Вчені вважають, що патологічні убивці-маніяки зустрічаються з найдавніших часів, і запобігти їх появі неможливо. Інтелект, виховання, вік – все тут безсило. У свідомості людини спрацьовують якісь "перемикачі" – і тихий «батько сімейства» раптово перетворюється в кровожерливого садиста… Найголовніша відмінність від побутового вбивці – шоку від вчиненого вони не зазнають…

Статистика свідчить, що злочинний задум заздалегідь запланованих злочинів проявляє себе лише у 15-20% випадків, а найбільшу частку в структурі мотивації займають корисливі мотиви і побутові сварки… 50-70% жінок вбито їх чоловіками або співмешканцями. Тож маємо парадокс: виявляється, найрідший (заздалегідь запланований) вид вбивства найцікавіший читачам. І затребувані обидва його види: звичайний і патологічний. Звичайний – це коли вбивця, наприклад, усуває з шляху законного спадкоємця, а патологічний – то маніяки. А от вбивством з раптово виниклим наміром, яке є найрозповсюдженим у житті, детективники нехтують. І дійсно, коли людина нічого не планує завчасно, хіба то буде цікаве читачу? З цього виходить, що читач – такий самий винуватець розповсюдження літератури, яка описує і смакує деталі запланованого вбивства, як і письменник. Бо читачу байдуже, якщо хтось в п'яній бійці кулаком сильніше когось стукнув, ніж треба. Письмаки такого не виписуватимуть, бо то треба корпатися у побуті і досліджувати, чому ті двоє напилися. Прийшли з роботи від верстата, робити нема чого, хобі нема, інтересів теж… Завітав у гості такий самий знуджений товариш. Випили. Потім два невеликого розуму чоловіки почали згадувати образи… Яка тут загадковість, неясність та таємничість? Вийди у під'їзд і побачиш таких дядьків на кожному кроці. Всі вони – потенційні вбивці одне одного.

Так на чому ми зупинилися? На тому, що читач, якого приваблюють детективи з вбивствами – співучасник письменника, який йому підбирає найжорстокіші, найбезглуздіші історії аби тільки зайняти його час і заробляє на цьому немалий ґешефт.

Ось такий тандем…

2

Андре Цоколько – звичайно псевдонім нашого письменника. Справжнє його ім'я – Сергій Тимошка. Випускник філологічного факультету, як і більшість українських літераторів. Після університету Сергій довгий час писав для ґлянцевого жіночого журналу під ім'ям Ната Карачаївська, а потім став його редактором. Коли йому вже набридлі сльозаві історії, зненацька для себе написав повість… Добро, що сам собі редактор, і в своєму журналі ту повість і опублікував. А в іншому виданні організував позитивну критику, як заведено в літературних колах.