Виклик - Джеймс Паттерсон

— Але ж… я тебе витяг із в'язниці. Ми ж підписали угоду.

— Недоумкуватий адвокате! Ти ж робив це не для мене. То був твій черговий шанс злупити з клієнта бабки. І ти ним скористався. Як і я своїм шансом — сьогодні. Ти слабка ланка, Пітере. До того ж ти заслуговуєш на смерть, бо збирався вбити отих дітлахів. І свою кохану дружину.

З цими словами він повернувся до комп'ютера й закінчив переказ шістнадцяти мільйонів.

— Знаєш, іще ніколи не відчував я такого задоволення від своєї роботи, як зараз. Ніколи. Таке бездоганне завершення справи!

Пітер міг хіба що дивитися на Деву і думати про те, що він помирає. Життя крапля за краплею покидало його, і він слабшав з кожною секундою. Невдовзі його тіло увійде в шоковий стан.

Свідомість його поволі почала затьмарюватися. Як же таке могло статися, га? Те, що Деву розвів його як лоха, — це вже більш-менш ясно. Але ж така дівчина, як Бейлі?! Студентка юридичного факультету! А може, ніяка вона не студентка?

— Ти… ти… хто? — спитав її Пітер, на превелику силу вичавлюючи з себе кожне слово.

Деву захряснув портативний комп'ютер. Потім підвівся з-за столу, підійшов до Бейлі й забрав у неї пістоль.

— Вона — мій план Б, — пояснив він. — У кожного професійного фокусника має бути асистентка, правда ж?

Цього разу він не підморгнув, ба навіть не посміхнувся. А натомість підійшов до Пітера і підняв пістоль.

— Іди до біса! — гаркнув Пітер.

— Тільки після тебе, — відказав Деву.

І двічі натиснув на курок. Пуф! Пуф! Перша куля продірявила Пітеру голову, а друга влучила прямісінько в його холодне й жорстоке серце. Чиста робота.

Ставши на коліно, Деву вхопив Пітерову руку і помацав його пульс. Не тому, що думав, що адвокат якимось чином воскресне, діставши три кулі, а йому просто закортіло відчути, як він помирає. Чи вже помер.

— Ти диви який класний годинничок, — сказав Деву, роздивляючись Пітерів «ролекс». І, швидко знявши його з руки вбитого, запхав собі в кишеню. — Хто знайшов, тому й дістанеться, еге ж?

— Поквапся, любий, нам треба встигнути на літак, — сказала Бейлі.

Деву підвівся і послав їй поцілунок рукою.

— Боюся, ти маєш рацію лише наполовину, крихітко.

Пуф! Пуф! І слабких ланок не залишилося зовсім.

Розділ 123

Не минуло й півтори доби, а Деву вже шпацирував по Єлисейських Полях; звідусіль линула приємність та легкість, і взагалі, йому було так гарно, що краще не буває. Вечірнє сонце почало хилитися до обрію, і його сяйво поглинало Тріумфальну арку своїм жовтогарячим відблиском. Господи, як же він любив Париж!

Він буквально вдихав його, і від насолоди аж заплющував очі. Хрустке жовтневе повітря було просякнуте ароматом хліба та сиру, що линув з вуличних кафе на тротуарах. Цей аромат п'янив, він був знайомий, як давній добрий друг.

«Моя країна — Америка, але моє рідне місто — Париж», — сказала якось Гертруда Штайн, і ця фраза стала знаменитою. І Деву прекрасно розумів, що мала на увазі ця стара шльондра.

З тими грошима, що він їх одержав з Пітера Карлайла, він міг дозволити собі, м'яко кажучи, тривалий відпочинок у Європі. І саме це Деву і збирався зробити. До того ж душа має відпочивати — надто велика кількість убивств негативно впливає на психіку.

Раптом голос якоїсь перехожої змусив його зупинитися.

— Ви не підкажете, котра година? — звернулася вона до нього французькою мовою.

Звісно, що підкаже. Хто-хто, а він знав, котра година. Завжди знав.

Коли Деву відкотив рукав своєї дорогої куртки з провощеної бавовни, він лише краєм ока глянув на жінку, яка його зупинила. А натомість зосередив свій тренований погляд на нещодавно роздобутому платиновому «ролексі».

Треба віддати належне цьому Карлайлу, він мав добрий смак. І знав, як витрачати бакси на якісні речі.

Нарешті Деву відірвав очі від годинника й уже збирався відповісти незнайомці гарною французькою, що зараз двадцять на шосту. Але цієї миті слова застрягли у нього в горлі. То не була незнайомка.

— Ані руш! — сказала агент Елен Пірс, відступивши два кроки назад і тримаючи в руці пістолет «ґлок» сорокового калібру. — Ані руш, бо клянусь, пристрелю на місці.

Дивно, але Деву посміхнувся.

— Треба було пришити тебе, коли в мене була нагода, — сказав він.

— Еге ж, у житті часто доводиться жалкувати, — відрубала Елен. — А ще в житті буває чимало невеличких несподіванок. А тепер — руки за голову і навколішки. Негайно!

Перехожі вже встигли помітити її пістоль і нажахано пороззявляти роти. А потім масово стали задкувати і ховатися за деревами та автівками.

Тим часом Деву навіть не поворухнувся.

— Я сказала, руки за голову і навколішки! - звеліла Елен.

Натомість Деву зробив крок уперед.

Елен наставила свій «ґлок» просто йому на груди.

— Останнє попередження! — заволала вона. — Іще один крок — і ти помреш!

Однак Деву зробив крок, і не один. З усмішечкою самогубці на обличчі він кинувся до Елен, простягаючи руки до її пістоля.

Шпок! Елен всадила кулю йому в груди. Натовп зівак заверещав від страху. Частина людей кинулася тікати.

Деву хитнувся і позадкував. Ноги його підломилися. Але він не впав. Він мав би вже лежати долу на спині — мертвіше мертвого. А він і досі стоїть, сучий сину! Та ще й намагається знову напасти! І звідкись видобув викидний ніж. Шпок, шпок! Цього разу загадковий незнайомець упав і більше не підвівся.

Елен схилилася над убитим і закотила лівий рукав його куртки. Яка все ж таки славна ця штука — жетон таємного агента! Досить лише на мить показати його шпитальній медсестрі — і проходь куди хочеш.

А якщо точніше — то до Пітера Карлайла та його годинника. У шпиталі Елен мала доволі часу, щоб устаткувати його «ролекс» мініатюрним радіопередавачем.

— Якщо спочатку щось не вийшло, — сказала Елен сама собі, — то спробуй ще раз, потім іще.

Удалині почулося виття поліційних сирен. Кілька наступних годин їй доведеться відповідати на вкрай дражливі питання працівників французької жандармерії. А потім,

можливо, Ієн знову усуне її від виконання обов'язків. Але хоч би яку ціну довелося заплатити, Елен знала, що вона того варта.

Зрештою, їй таки вдалося спіймати «лиходія». Суперли-ходія, це однозначно. Того дня, коли він ледь не вбив її на Багамах, Елен дала собі обіцянку: хай там як, а вона неодмінно поквитається із загадковим незнайомцем.

— Щоб знав, як на мене нападати, виродку! — сказала Елен мерцеві, котрий лежав перед нею.

Епілог

Обіцянки спід дотримати

Розділ 124

Звісно, всі відразу ж подумали, що то я пришила Пітера та його здогадну коханку. Не знаю, чи пишатися мені, чи обурюватися. Втім, нью-йоркській поліції не знадобилося багато часу, щоб зняти з мене підозри.

Окрім того що на час убивства я читала лекцію про серцеві захворювання на 92-й-стрит, детективи, котрі працювали на місці скоєння злочину, дійшли висновку, що то не було вбивство через ревнощі. Надто вже чисто й акуратно все було зроблено, надто вже точними були постріли. Вони сказали, що той, хто вбив, убивав і раніше. І, скоріш за все, багато разів.

Тіла Пітера та дівчини віднайшли лише через два дні після вбивства. Може, вони б пролежали у квартирі ще довше, якби сусід не поскаржився управдому на будильник у прилеглій квартирі, який безперервно дзвонив.

Коли я про це вперше дізналася, то відчула приблизно те саме, що того дня, коли виголосили вирок. Заціпеніння. І майже цілковиту відсутність справжнього подиву. Мої почуття до Пітера вмерли вже давно і швидко. І він сам став для мене як мрець. А тепер він мрець і для усіх інших людей.

Єдине, про що я думаю, — це про оту дівчину. В поліції мені сказали, що в шухляді туалетного столику в її помешканні знайшли водійське посвідчення, видане в Неваді. Звали її Люсі Голт, і її двічі заарештовували за проституцію в Лас-Вегасі. Втім, вона не була звичайною вуличною повією. Вочевидь, вона була дуже дорогою проституткою, що працювала за викликом і заробляла грубі гроші. Що ж вона робила в Нью-Йорку, мешкаючи в такій скромній квартирі? І що її пов'язувало з Пітером? Цього не знає ніхто, включно з власником квартири, який незаконно здавав її в суборенду. Він знав лише, що йому платили готівкою. Звісно, що Пітер.

Я навіть зателефонувала агентові Пірс до її офісу, сподіваючись, що, може, у неї є якісь міркування. Однак на місці її не було. її колега пояснила мені, що Елен Пірс узяла двотижневу відпустку і поїхала до Парижа. От і добре. Бо після того суду вона виглядала сама не своя.

Втім, розслідування триває, але особисто мої знегоди скінчилися.