Сонячна машина - Володимир Вiнниченко.

За викриття схованки хiмiка Рудольфа Штора, як обвину Баченого в крадiжцi брильянтiв та небезпечно хорого, оголошується нагорода в два мiльйони марок. Характеристичнi ознаки Р. Штора: кривий на лiву ногу, зрiст високий, темно-сiрi очi, тонкi вуста.

Полiцай-президiя Берлiна"

О, це повинно її розворушити хоч трохи!

– Дитинко! Вибачте, що я вас турбую. Але я не можу сховати вiд вас. Дуже важне для вас. Знову про вашого доктора Рудольфа та його Сонячну машину. Цiла урядова оповiстка. Хочете, я прочитаю?

Труда мовчки переводить очi iз стелi на Душнера й чекає. Вiн, хапаючись, голосно читає, весь час позираючи на непорушне хмарне смугляве лице. Раптом воно темнiє, очi оживають, уся постать пiдстрибує вгору, i люто стиснений кулачок б'є по канапi.

– Брехня! Пiдла полiцiйна лицемiрна брехня! Вiн не хо-рий! А Машина зовсiм не безглузда коробка, їхнi голови – безглуздi коробки! Фе, гидота! I брильянтiв вiн не крав. А просто взяв для своєї Машини!

– Хм! А чого ж вiн попав у божевiльню?

– Вони його запакували туди!

– Ну, як же так: здорову людину, та ще за те, що вона винайшла таку велику рiч, запакувати до божевiльнi? Це ж нелогiчно, дитинко.

– Ах, логiчно! А логiчно, щоб перевернений, старий, гидкий дегенерат запакував навiки в тюрму молоду дiвчину i… А, знаю вашу логiку! Вашу законну, моральну логiку! I герой Рудi, що втiк, i слава Iнараковi! I от вiзьму й буду скрiзь вести пропаганду за Сонячну машину. Ану, нехай мене карають "на пiдставi законiв воєнного часу". Будь ласка! Як смiє полiцiя заборонити менi говорити, що я хочу? Як?

Чорно-срiбний лицар те зовсiм задоволений наслiдком роз-бурхання. Дiйсно, що за несподiване Страховище ця дiвчина. Вся душа її, як хвиля – то в один бiк гасне, то в другий. Ще справдi в цьому станi вибiжить на вулицю та й почне вчиняти свiй бунт.

– Так, розумiється, полiцiя не може забороняти. Це, справдi, може, вже занадто. Але коли це справа Iнараку, то… Ну, та бог iз нею. А от дозвольте менi прочитати ще одну цiкаву рiч. Це дiйсно вже щось зовсiм таємне. Слухайте, дитинко, чи не до вас це стосується? Це оповiстка. На першiй сторiнцi. Слухайте:

"Того, хто весною помилився в саду, хто вмiє до гримувати свого слова, об'єкт помилки пiд словом честi повної безпеки просить про побачення".

– Ну, що ви скажете, дитинко? Не вас? Нi? Ви нiде весною в саду не помилялись? Слова свого ви дiйсно вмiєте дотримувати, а от чи вмiєте помилки весною робити? Га?

Труда серйозно думає. Весною? В саду? Якої саме весни? Може, Макс?

– Ах, дурницi! Iдiотська оповiстка. Я хочу в ресторан, Душ-нере! В театр, у кабаре, куди хочете. I багато вина! Чуєте! Я їм покажу "таку особу"! Тепер усе одно! Тепер я зовсiм вiльна. I щоб менi через два днi театр був. Чуєте? Капелюш! Рукавички!

Наделi знаменито влаштувалися собi: знайшли якогось далекого родича, великого комерсанта, крамаря мистецькими народними виробами, вiн їм дає роботу – i вони чудесно заробляють тепер. Усi сини покидали свої фабрики, примадикували в себе в помешканнi невеличкий електричний верстат i працюють усiєю родиною. Робота легка, чепурна, цiкава: вишлiфовувати склянi та глинянi вироби та розмальовувати їх власноручно iз суто народних рисункiв. Навiть старий i стара, та навiть маленькi Наделята, отi пуцьвiрки, Грета та Лорхен, i вони тепер заробляють немалi грошi. Щодня Герман, або Фрiц, або всi разом виносять iз помешкання цiлi валiзки оброблених виробiв, а приносять новi замовлення.

Розумiється, сусiдам чи знайомим вони адреси свого родича не дають – то вже чорта з два, мiцно тримають про себе самих. Але милуватися виробами, вже готовими, можна всiм, хто хоче. I якi, справдi, чудеснi скляночки, вазочки, чашечки, горщечки, якi тонкi рисунки, фарби! Аж диво бере, що проста робiтнича родина може справлятися з такою делiкатною роботою. Звичайно, родич їхнiй дав їм секрет, без секрету, розумiється, треба довго мозолi натирати, щоб дiйти такої вмiлостi.

Але ж i як завзято зате працюють! Цiлий день чути в них шкварчання, пиляння, тихеньке постукування; з раннього рана до пiзнього вечора горить робота в щасливих Наделiв. Першi днi то аж наче сп'янiлi всi були вiд радостi та щастя, мало не цiлувалися з усiма, кого зустрiчали, хто приходив до них. А тепер усi такi здоровi, бадьорi, веселi, привiтнi. Де дiлася вiчна гризня їхня, вiд якої часом сусiдам доводилось вiкна зачиняти та в пiдлогу стукати, щоб тихше гризлися. Тепер у них вiчно ясний смiх, жарти, спiви за роботою. Буває ж щастя людям, в яких багатi та негордi родичi.

Справдi, вiд самiсiнького ранку до вечора кипить робота в Наделiв; не там, звичайно, де виставлено вже зроблену роботу на показ людям, а в найдальшiй кутковiй кiмнатi, куди нiкому чужому не дозволяється входити О, в секрет роботи нiкого втаємничувати Наделi не хочуть. Навiть у сусiдню з майстернею кiмнату нiхто не допускається. Та й мають рацiю: всякому захочеться легкий хлiб перехопити.

I щовечора сини з важкими валiзками в руках весело виходять iз квартири й легко сходами зносять їх униз. Там на них уже чекає стареньке, поганеньке авто родича-комерсанта, забирає валiзки – i майнули хлопцi як на гулянку.

А Берлiн iз кожним днем щораз бiльше га бiльше гуде дивною чуткою, хвилюючою казкою про таємну Сонячну машину. Пропаганда її заборонена (дозволяється тiльки в сатирично-гумористичних часописах смiятися з неї); вживання її загрожує карою; нiде нi за якi грошi купити її не можна; нiхто її сам не бачив, нiхто сам того сонячного хлiба, розумiється, не iв, на дух не нюхав, на смак не куштував. А тим часом Берлiн щораз дужче та дужче гуде тою казкою, наче хтось щодня пiдкладає та й пiдкладає вогню у величезне залiзобетонове черево велетня.

Що таке Сонячна машина? О, це надзвичайна штука!

Сонячна машина то такий апарат, який сам собою витягує з рослини всi соки; тi соки вiн процiджує, перетворює в новий чудодiйний газ. Тим газом треба дихати, поки з'явиться пiт на чолi, i як з'явиться пiт, тодi людина почуває, що насити лась, i зараз же страшенно п'янiє, їсти ж зовсiм нiчого не треба. Цей апарат винайшов син одного графа, якого батько за злочинство нiбито хорого сховав у божевiльню, назвавши доктором Рудольфом Штором. В дiйсностi ж вiн не Рудольф Штор, а граф.

О нi, Сонячна машина – це просто одна iз штук iндуської окультичної науки. Нiякого Рудольфа Штора взагалi на свiтi немає. Нiяких взагалi апаратiв нема. Просто сугестiя. Людинi з нахилами медiїма дається в руки який небудь предмет, для бiльшої перекональностi скло, i через те скло передається наказ орудної центральної волi. Об'єкти цiєї волi виконують наказ, крутять яку небудь машинку, їдять усяке чортзна що й почувають себе так, як їм наказано. Нiякого сумнiву, це робота агентiв Союзу Схiдних Держав. Полiцiя вже арештувала кiлька суб'єктiв iз такими склами, двоє з них були китайцi, а один-вiдомий iндуський факiр, що недавно прибув до Європи.

I з кожним днем виразнiш i виразнiш гуде Берлiн. Не можна, заборонено йому густи, а вiн таки гуде, а вiн хвилюється, а вiн снує химернi вiзерунки свого розворушеного вiковiчного бажання. I вже частiш та частiш полiцiя ловить людей iз склами, iз самими навiть Сонячними машинами. На фабриках та заводах усе частiше з'являються якiсь люди, що роздають загорнутi в папiрцi круглi, жовто-червонявi, опуклi скла, а на папiрцях точно й докладно надруковано iнструкцiю, як дома кожному, маючи скло, треба робити собi Сонячну машину та як її вживати.

I вже частiше трапляються люди, якi самi бачили Сонячну машину, якi самi iли сонячний хлiб. Сонячної машини в них самих, розумiється, немає, боже борони, але вони з цiкавостi в одного чоловiка спробували зробити собi хлiба Тiльки з цiкавостi!

I казка росте, гомонить, хвилює, не дає покою. Дiловий, практичний, точний, скептичний Берлiн починає пройматися легковажною мрiйнiстю, поверховiстю, недбальством, довiрли вiстю. Казка залазить у затхлi, темнi бюро й спиняє задумою руки найретельнiших урядовцiв. Вона влазливо таємно шелестить шепотом по конторах, майстернях, по всяких установах, де сидять прикутi люди, навiваючи їм мрiю про те, як iприйде "вона" й розкує їх. Вона галасує, кричить, стукає склянками об стiл по брудних тавернах i вимагає. Вона навриписто тиснеться в ученi кабiнети й видирає увагу з рук поважних, серйозних, точних наук. Вона турбує, нервує, дратує, люгить урядовi iнституцiї, яким нiколи не доводилось мати дiла з фантастичними речами.

Вона всюди вносить нелад, заколот, непокiй, незгоду, гризню. Все, чого вона тiльки торкається своїм химерним, таьмним диханням, зараз же починає шумувати, розкладатись.

Об'єднаний Банк – залiзобетонова фортеця її не розхитали, не зрушили нiякi фiнансовi бурi, нiякi полiтичнi завiрюхи, нi землетруси. А дихнула "вона" – i фортеця дала розколину, невеличку, а все ж таки розколину незгоду мiж Штiфелем i Мертенсом. Штiфель (голова концерну пресових трестiв) вважає полiтику уряду щодо цiєї iдiотичної Машини за цiлком дурну й провокацiйну. Навiщо забороняти пресi писати про неї? Для чого робити це божевiлля тайною, для чого обсновувати її серпанком загадковостi, страху? Заборона – споконвiку найкраща пропаганда забороненого Дати волю говорити, дати змогу вiльно боротися з цiєю химерою!