Вибрики Золотого Теляти (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Annotation

- Так-то воно так, та от т╕льки тр╕-╕-╕шечки не так (Шельменко-денщик) - А от ╕ не тр╕шечки. Все зовс╕м, зовс╕м не так. От бува╓, дивишся - наче людина як людина, а придивишся - глип! - а воно депутат! Отак╕ от, куме, дивертисменти й пертурбац╕╖. Н╕-╕-╕, все зовс╕м, зовс╕м не так... (Дядько Сид╕р, кум Петра)

Пересичанский Юрий Михайлович

Пересичанский Юрий Михайлович

Вибрики Золотого Теляти (Сатиричний роман. Частина перша)

ЮР╤Й

ПЕРЕС╤ЧАНСЬКИЙ

ВИБРИКИ

ЗОЛОТОГО ТЕЛЯТИ

САТИРИЧНИЙ

РОМАН

*

- Так-то воно так, та от т╕льки тр╕-╕-╕шечки не так... (Шельменко-денщик)

- А от ╕ не тр╕шечки. Все зовс╕м, зовс╕м не так. От

бува╓, дивишся - наче людина як людина, а

придивишся - глип! - а воно депутат! Отак╕ от, куме,

дивертисменти й пертурбац╕╖. Н╕-╕-╕, все зовс╕м, зовс╕м не так...

(Дядько Сид╕р, кум Петра)

*

ЧАСТИНА ПЕРША.

1.

Не раз чув в╕д ╕нших саркастичн╕ зауваження, та й сам, з╕знатися, частенько зверхньо в╕дпускав насм╕шкуват╕ поблажлив╕ коментар╕ щодо настирливо╖ звички деяких письменник╕в розпочинати сво╖ твори з докладно╖ б╕ограф╕╖ головного героя, його батьк╕в, д╕д╕в, родич╕в, знайомих... В╕дкрива╓ш отак книжку, частина перша "Дитинство" - ╕ почалося: от, мовляв, народився Петро Петрович Цибулька тод╕ то й там то, пот╕м п╕шов до школи, одружився, мав батька, мат╕р, д╕да й бабу, ╕ п╕шло й по╖хало, ╕ так дал╕, ╕ так дал╕... Але ж, як можна оминути б╕ограф╕ю головного героя ╕ його предк╕в, якщо ╖хн╓ родове пр╕звище Пузики, можливо й не таке вже занадто епатажне, все ж справля╓ певне ком╕чне враження, викликаючи якийсь гумористичний настр╕й, котрий п╕дштовху╓ до зац╕кавленост╕ витоками саме такого пр╕звища; а якщо покопирсатися в ╕менах предк╕в нашого головного героя, то можна в╕днайти, наприклад, таке ╕меннячко, як Насерпуд(?!). Так, так, саме Насерпуд. Хтось може не пов╕рити, сказати, що я вигадую, що такого ╕мен╕ взагал╕ бути не може. Запевняю вас, може. ╤ взагал╕, д╕йсн╕сть може перевершити найнеймов╕рн╕ш╕ фантаз╕╖ найб╕льшого вигадника. ╤ хай вас схож╕сть цього ╕мен╕ з ╕менем якогось старозав╕тного Навуходоносора не вводить в оману даремною над╕╓ю, що я просто помилився, якось переплутавши ╕мена. Н╕, це був саме Насерпуд. А ось вам ╕ ще один доказ неймов╕рно╖ вигадливост╕ дивовижно╖ д╕йсност╕ - Насерпудового батька взагал╕ звали Запердоном. Так, так - Запердон. ╤ в цьому випадку схож╕сть ╕з, наприклад, старорежимним ╕м"ям Сарпедон - теж просто сп╕взвуччя. Отже, Насерпуд Запердонович! Насерпуд Запердонович Пузик - як вам?

А вже Запердонового батька, тобто Насерпудового д╕да звали ... Ой, н╕. Н╕, н╕, н╕. Не можу. Якби, наприклад, ╕м"я Запердонового батька було вимовлене в як╕йсь теле- або ж рад╕опередач╕, то воно б звучало так: "П╕-╕-╕-╕-╕...", ╕ зовс╕м не тому, що цього Пузика нарекли на честь знаменитого математичного числа "3,14...", а тому, що ╕м"я цього достославного предка сучасних Пузик╕в, з огляду на сучасн╕ ж лексично-етичн╕ норми, звучить як звичайн╕с╕нька нецензурна лайка ╕ зг╕дно з правилами телерад╕омовлення ма╓ бути просто, так би мовити, "зап╕кане". А оск╕льки, якби це ╕м"я заф╕ксувати чорним по б╕лому в друкованому вигляд╕, то "зап╕кати" це вже н╕як не вдалося б, ╕ автору цього ф╕ксування, тобто мен╕, ц╕лком можливо, довелося б в╕дпов╕дати за зл╕сне хул╕ганство. Але можете мен╕ пов╕рити на слово, що ╕м"я цього Пузика було не менш "благозвучним", ан╕ж ╕м"я його онука Насерпуда Запердоновича.

А от вже самого головного героя нашо╖ опов╕д╕ звали, гр╕х Бога гн╕вити, ц╕лком пристойно, нав╕ть дещо славно - В"ячеслав. Хоча В"ячеславом в╕н ╕ був лише у "Св╕доцтв╕ про народження", а так взагал╕ то Славко, але й Славко - теж непогано. Славкового батька ж звали, хоч теж не зовс╕м звично для сучасного вуха, але досить пристойно Гервас╕╓м. А от ╕м"я батька самого Гервас╕я, тобто Славкового д╕да, я вже наводити не буду з етичних м╕ркувань, аби зайвий раз не шокувати читача, адже Насерпуда Запердоновича, я думаю, ц╕лком достатньо, аби якнайнаочн╕ше показати фатальну неприхильн╕сть дол╕ до славного роду Пузик╕в. З якого ж дива зла доля так позбиткувалась над цим родом, вишукавши на кв╕тучому пол╕ людських ╕мен так╕ р╕дк╕сн╕, просто таки ун╕кальн╕ будяки, аби ув╕нчати ними Пузик╕в? Звичайно, вдача й талан людини не залежить в╕д його ╕мен╕, як, наприклад, злагода в с╕м"╖ не залежить в╕д помешкання, в якому вона живе, але, якщо на фасад╕ помешкання написано: "Запердон"...

Отже, Пузики та ╖хн╕ ╕мена. Щодо пр╕звища Пузик, то тут, мабуть, кожному стане зрозум╕лим ╕ без зайвих об╜рунтовувань, що причиною саме такого найменування цього достославного роду була наявн╕сть у ╖хнього давнього прапрапращура досить таки огрядненького черевця, яке й було благополучно успадковане чи то вдячними, чи не дуже вдячними нащадками разом ╕з пр╕звищем.

Щодо дивних же й вельми неблагозвучних ╕мен у представник╕в славного роду Пузик╕в, то ця досить невт╕шна прикр╕сть пос╕ла ╖х теж, як це не дивно, знову ж таки завдяки ╖х огрядненьким черевцям. Вся справа в т╕м, що ╕мена в т╕ далек╕, майже легендарн╕, часи, коли р╕д Пузик╕в розростався на безмежних просторах тод╕ ще царсько╖ Рос╕╖, новонародженим давали ╕мена священики приход╕в ╓дино правильно╖ тод╕ рос╕йсько╖ православно╖ церкви, тобто попи, або ж батюшки. А черевця в тих батюшок, як ╕ належало ╖м за ╖х статусом, були значно, значно сол╕дн╕шими нав╕ть за дуже огрядн╕ черевця Пузик╕в, а ╕нод╕ ц╕ поп╕вськ╕ черева досягали таких неймов╕рних об"╓м╕в, що виглядом сво╖м не залишали н╕ в кого жодного сумн╕ву у в╕ков╕чн╕й незрушност╕ великодержавних основ самодержавства, народност╕ ╕ православ"я. А тому й називалися ц╕ поп╕вськ╕ черева не просто животами, чи там пузами, як у якихось Пузик╕в, а поважно, нав╕ть сакрально нар╕калися утробами, нав╕ть Утробами!

╤ щоб п╕дтримувати ц╕ утроби у в╕дпов╕дному до ╖х статусу стан╕, треба було, зв╕сно, якнайчаст╕ше наповнювати ╖х достатньою к╕льк╕стю харчового довольства, постачання якого якраз ╕ було священним обов"язком простих селян, таких, як т╕ ж сам╕ Пузики. Але ж ╕ в самих Пузик╕в черева були, хоч ╕ не такого великодержавного кал╕бру, як у поп╕в, але теж черевами н╕вроку, ╕ потребували ц╕ селянськ╕ животи теж немало харчу, а якщо взяти до уваги, що харч цей Пузикам доводилося добувати, на в╕дм╕ну в╕д поп╕в, у пот╕ чола тяжкою селянською працею, то в╕дривали Пузики цей политий потом кусень хл╕ба в╕д свого власного рота, щоб напхати ним бездонн╕ поп╕вськ╕ утроби, ясна р╕ч, з дуже, дуже великою неохотою. Та й, що там гр╕ха та╖ти, були Пузики таки прижимистими й скупуватими, та просто таки жад╕бними скнарами були Пузики.

Одне слово, конфл╕кт виявився очевидним, неминучим ╕ нездоланним. Особливо╖ ж гостроти ця суперечн╕сть набувала п╕д час ус╕ляких д╕йств, як то похорони, в╕нчання, входини й тому под╕бн╕ под╕╖, як╕ вимагали не т╕льки присутност╕ на них батюшки, але й оф╕ц╕йного ним освячення тако╖ под╕╖, що в свою чергу повинне було бути оплаченим, тобто винагородженим. До найсильн╕шого ж драматизму, що п╕д╕ймався нав╕ть аж до траг╕чного звучання знаменитого шексп╕р╕вського "бути, чи не бути", цей конфл╕кт доходив у мить появи на св╕т нового Пузика, адже народження тягло за собою хрестини, насл╕дком чого була поява ╕мен╕ у новонародженого. ╤ тут вже без батюшки не можна було об╕йтись н╕яким чином. ╤ тут вже була, як кажуть, найпрям╕ша залежн╕сть: чим б╕льший, дорожчий, смачн╕ший могорич отримував батюшка на хрестини - тим благозвучн╕ше ╕м"я отримував хрещеник. Тобто, чим б╕льший шмат в╕дривав би п╕д час хрестин котрийсь ╕з Пузик╕в в╕д свого власного черева на догоду поп╕вськ╕й утроб╕, тим благозвучн╕ше ╕м"я отримував би нащадок цього Пузика - ╕ навпаки. Здеб╕льшого ж завжди в╕дбувалось оте саме "навпаки": чим скуп╕ший шмат на хрестинах д╕ставався батюшц╕, тим дивн╕ше й непристойн╕ше ╕м"я отримував новохрещений Пузик.