Вибрики Золотого Теляти (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Ясна р╕ч, серед цього не вельми широкого вибору можливостей Славков╕, хочеш не хочеш, довелося зупинитися на бандитах, адже стати в╕дразу банк╕ром або депутатом, проминувши бандитський щабель, було неможливо, а перспективи модел╕ чи проститутки й зовс╕м не посм╕халися Славков╕, ╕ то не через його стать (як кажуть, на всяку пропозиц╕ю ╓ св╕й покупець), а через його ф╕зичн╕ дан╕ - н╕де правди д╕ти, не найпершим красенем був наш Славко.

Отже, вир╕шив Славко стати бандитом, а саме рекетиром: "р-р-рекетир-р-р" - звучить просто таки як лев'ячий рик. Рекетир - це було круто, це було таке модне серед молод╕ слово на означення модно╖ профес╕╖: ходи соб╕ збирай грош╕, а як назбира╓ш досить, щоб нормально занести в ус╕ владн╕ каб╕нети, то можеш тод╕ й сам стати сол╕дним "меном" - хоч б╕знесменом, хоч банк╕ром, хоч депутатом. Щоправда, стосовно ф╕зичних даних Славка, то були вони не в╕дпов╕дними ╕ для профес╕╖ рекетира, як ╕ для профес╕╖ проститутки, але р╕ч тепер була вже не в зайв╕й для рекетира крас╕, а в ф╕зичн╕й сил╕, точн╕ше у в╕дсутност╕ ф╕зично╖ сили у Славка. Бо для достойного заняття рекетом потр╕бна була неабияка ф╕зична сила, адже примусити когось под╕литися з тобою сво╖ми статками - заняття не для слабак╕в.

╤ Славко вже почав був серйозну роботу в цьому напрямку: на подв╕р'╖ Пузик╕в з'явився турн╕к, щоранку Славко сво╖ми проб╕жками вводив сус╕д╕в у стан остовп╕ння - одне слово, робота закип╕ла не на жарт. ╤ жодного сумн╕ву, що й тут, як ╕ у випадку з комсомолом ╕ знаннями, Славко добився б бажаних результат╕в, адже на кону було досягнення головно╖ мр╕╖ всього Славкового життя - опанування добра, тобто якнайб╕льшо╖ к╕лькост╕ цього добра. ╤ в╕дверто кажучи, майбутн╕м "кл╕╓нтам" Славка-рекетира н╕хто б не позаздрив, та вони все ж були порятован╕ в╕д сво╖х майбутн╕х стосунк╕в з нов╕тн╕м укра╖нським Алькапоне, ╕ в досить таки неоч╕куваний спос╕б. Славко раптом знову зм╕нив пр╕ор╕тети сво╖х перстпектив, причом знову кардинально.

5.

Як то кажуть, такого в╕д Славка н╕хто не оч╕кував, як власне й Славко сам в╕д себе також такого н╕коли не оч╕кував. Вся справа в тому, що разом з╕ Славком у школ╕ навчався такий соб╕ Володька, Володька Васильченко. Володька був старшим за Славка, але вони були знайом╕ через сп╕льну пристрасть до комсомольсько╖ роботи ╕ усп╕х╕в у навчанн╕, бо обидва таким чином хот╕ли досягти в майбутньому благополуччя, перш за все матер╕ального. Звичайно, напряму про це н╕хто не говорив, а говорили лише про комун╕стичн╕ ╕деали, але все було зрозум╕ло ╕ без сл╕в, як кажуть, св╕й свояка бачить здалека, ╕ ворон ворону - друг, товариш ╕ брат.

Так от, знаючи про ╕стинн╕ мотиви Володькиних навчально-громадських зусиль, а ц╕ мотиви в них повн╕стю зб╕галися, Славко н╕як не м╕г зрозум╕ти того засобу досягнення ╖хньо╖ сп╕льно╖ мети, який Володька обрав особисто для себе, а саме - Володька хот╕в стати л╕карем! Для Славка це було дивним ╕ незрозум╕лим.

Все ж було дуже зрозум╕ло: чим вище по щаблях службово╖ драбини ти зал╕зеш, ╕ чим б╕льшим начальником станеш, тим б╕льше в тебе можливостей, тим ти матимеш доступ до б╕льшо╖ к╕лькост╕ всенародного, тобто н╕чийого, добра - ╕, в╕дпов╕дно, зможеш б╕льшу купу цього добра в╕дгребти соб╕. Все ж дуже зрозум╕ло, як дв╕ч╕ по два - чотири. ╤ скаж╕ть, будь ласка, до чого тут медицина з ╖╖ цими гуман╕стичними, так би мовити, г╕пократ╕вськими п╕двалинами допомоги людям. Тим паче, що саме у Володьки аж н╕як не було пом╕тно ц╕╓╖, необх╕дно╖ для профес╕╖ л╕каря нотки сп╕вчуття до всього живого, ╕ найкраще, на що могли б розраховувати, наприклад, якийсь бродячий пес, або ж необережний к╕т

- це добрячий копняк Володькино╖ дебело╖ ноги.

╤ коли Славко, зак╕нчуючи школу, на повну силу муштрував сво╓ слабке, зледач╕ле т╕ло, готуючись до скорого вступу на заманливу стежку рекетирства, Володька Васильченко вже був студентом-першокурсником медичного ╕нституту, причому, за чутками, Володькин батько, колишн╕й м╕сцевий парторг, а тепер власник м╕сцевого продуктового магазину, в╕двалив за вступ свого сина в ВУЗ досить велику суму американських грошей. Як же це, думалося Славков╕, для того, щоб присвятити сво╓ життя служ╕нню людям, кожен день стикаючись ╕з болем ╕ стражданнями, кров'ю, гно╓м та ╕ншими принадами недужо╖ плот╕, ще треба й викласти чимало грошей? Мабуть Володька просто не п╕дготувався досить добре до екзамен╕в, ╕ провалив ╖х, знаючи Володькину л╕нькуват╕сть, вир╕шив соб╕ Славко, сам продовжуючи муштрувати сво╖ як ф╕зичн╕, так ╕ моральн╕ сили п╕д в╕дпов╕дн╕сть рекетирському ╕деалу.

Але все ж таки ця нерозкрита та╓мниця Володькино╖ л╕карсько╖ посвяти н╕як не давала спокою Славков╕й ц╕кавост╕. ╤ врешт╕ наш майбутн╕й рекетир таки вир╕шив будь що дов╕датися в самого Володьки про цей його гуман╕стичний порив при перш╕й-л╕пш╕й нагод╕. А нагода скоро таки й трапилась, як т╕льки Володька при╖хав додому чи то на вих╕дн╕, чи на кан╕кули.

Не дуже довго обдумуючи план п╕дходу до розмови, Славко, пам'ятаючи про небайдуж╕сть Вовки-комсомольця до кр╕пких напо╖в, купив пляшку найкращого коньяку, який т╕льки можна було знайти в ╖хньому сел╕, тобто в магазин╕ Володькиного ж батька, ╕ "п╕д'╖хав на гнил╕й коз╕" до Володьки. Благо, приводу шукати довго не треба було - як т╕льки Володька побачив пляшку, в╕н сам нестямився, як страшенно захот╕в поговорити з╕ сво╖м "старим приятелем".

- Розум╕╓ш, Володю, - говорив Славко, коли вони ввечер╕ вдвох, зручно влаштувавшись в уже зачиненому магазин╕ Володькиного батька, встигли пропустити по дв╕ чарки, хоча сам Славко т╕льки робив вигляд, що пив, виливаючи вм╕ст чарки п╕д ст╕л, - розум╕╓ш, я от зак╕нчую школу ╕ все, вперед, так би мовити, штурмувати фортецю дорослого життя. А воно тепер якось не дуже зрозум╕ло зараз все стало. Ран╕ше було все ясно, зак╕нчу школу, якщо й не з золотою медаллю, то з в╕дм╕нним таки атестатом, отримаю класну характеристику - ╕ все, вважай ╕ кар'╓ра, ╕ житт╓вий добробут у тебе в кишен╕. А тепер що? Розбите корито. Катастрофа. Думав я оце соб╕, думав, та й надумав, п╕ду до братк╕в проситися, в, так би мовити, ╖хн╕й б╕знес. Будемо стригти оцих наших новоявлених нувориш╕в, всю оцю вчорашню ╕дейно-парт╕йну брат╕ю, яка будувала-будувала комун╕зм, а пот╕м раптом - хоп - оголосила перемогу кап╕тал╕зму ╕ захапала все, що нажите потом ╕ кров'ю наших батьк╕в ╕ д╕д╕в...

- Рекетом вир╕шив зайнятися, - не дав йому зак╕нчити свою промову Володька. - Ха, оце тоб╕ так зразковий комсомолець, в╕дм╕нник ╕ все таке.

- А що ти пропону╓ш? Куди зараз ще можна податися? Чим зайнятися?...Якщо...

- Добре, добре, - Володька випрямився й в╕дхилився на спинку ст╕льця, прибравши позу старшого наставника, що для нього з його кремезною статурою й високим зростом на фон╕ миршавенького Славка було й так досить природно, а якщо додати ще його неоц╕ненний житт╓вий досв╕д, то й погот╕в. - А ще, мабуть дума╓ш, чого це я сам не подався в яку-небудь банду, чи не банду, а скажемо так, групу з добування грошей. Н╕як, мабуть, тоб╕ невтямки, що це за медицина, для чого вона мен╕, який таки для мене зиск у ц╕й медицин╕?

- Та-а-а... - знизав плечами Славко.

- Добре, добре, малий, - простягнув Володька свою кремезну руку й поплескав по досить тенд╕тному плечу свого сп╕вбес╕дника, який ╕ д╕йсно в пор╕внянн╕ з Володькою видавася малим. - Слухай сюди. Розпов╕м тоб╕ дещо, - в╕н на мить задумався, взяв уже нап╕впорожню пляшку з коньяком ╕ налив у чарки. - Давай вип'╓мо, - ╕ поки в╕н перехиляв свою чарку, Славко встиг свою чарку непом╕тно вилити п╕д ст╕л, а от закушувати став разом з Володькою, який не пошкодував накласти на ст╕л вс╕ляких смаколик╕в ╕з магазину свого батька.

- Так от, - продовжив Володька по деяк╕й пауз╕, смачно закусивши ╕ втершись серветкою. Видно було, що коньяк таки робить свою справу нав╕ть з таким здорованем як Володька, а отже Славко вир╕шив, що в такому стан╕ його сп╕врозмовник буде якнайв╕дверт╕шим, ╕ в╕н мав рац╕ю, Володька справд╕ був в╕двертим. - Так от, кажеш, рекетирствувати з╕брався. Добре, припустимо. От почав ти свою кар'╓ру, приходиш до якогось, як ти казав, нувориша, пропону╓ш йому под╕литися коштами з незаможними вествами населення. В╕н, ясна р╕ч, великого ентуз╕азму з цього приводу не виявля╓. Тут у вас ╕з братками, ти ж, я думаю, не сам прийдеш до нувориша. Так от, тут у вас ╕з братками буде два виходи: або вибачитися перед вашим кл╕╓нтом за непроханий в╕зит ╕ п╕ти, або застосувати до нього деяк╕ засоби, щоб примусити його дослухатися до ваших порад ╕ под╕литися неправидно нажитим добром. Перший вар╕ант ми, зв╕сна р╕ч, в╕дкида╓мо, так?