Вибрики Золотого Теляти (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

╤ Славко вир╕шив вдатися до б╕льш виг╕дних торг╕вельних операц╕й. Якось в╕н чув по рад╕о, як на ворожому кап╕тал╕стичному Заход╕ на якихось там аукц╕онах продають вс╕ляк╕ картини, каблучки, стародавн╕ монети, шкатулки й усяк╕ ╕нш╕ старовинност╕ за величезн╕ грош╕, за ц╕л╕ м╕льйони тих ╖хн╕х долар╕в ╕ вс╕ляких там фунт╕в. Славко п╕шов на величезний см╕тник за селом, в╕дкопав там старий черепок, з давно, можливо, нав╕ть ще до революц╕╖, розбитого глечика; прин╕с цей черепок до школи ╕ на одн╕й з перерв запропонував купити цей черепок самому Серг╕╓в╕, синов╕ голови колгоспу.

- Ось, це черепок ╕з трип╕льського горщика, - протягнув Славко на долон╕ черепок, п╕д╕йшовши до Серг╕я на перерв╕. - Тут нав╕ть ще трохи видно малюнок, схожий на той, що в п╕дручнику ╕стор╕╖, де написано про трип╕льську культуру. Я м╕г би продати тоб╕ його за якихось... - в╕н для годиться трохи задумався. - За якихось сто карбованц╕в. Не дивуйся, що я прошу так дешево, просто мен╕ зараз дуже потр╕бн╕ грош╕. - Трип╕льська культура, - додав в╕н на завершення тоном академ╕ка, аби ствердити неперех╕дну ц╕нн╕сть цього скарбу. - В ╢вроп╕ я м╕г би продати його за м╕льйони долар╕в.

- Трип╕льський черепок? - Серг╕й взяв двома пальцями протягнутий йому Славком скарб, пот╕м п╕дкинув цей черепок догори, уп╕ймав його й кинув, поц╕ливши прямо в см╕тт╓вий бачок, який стояв досить таки на велик╕й в╕дстан╕, п╕дтвердивши таким чином свою репутац╕ю першокласного баскетбол╕ста.

Стосовно ж Славка, то щодо нього Серг╕й п╕дтвердив ще й свою репутац╕ю непоганого футбол╕ста: розвернувши невдалого торговця антиквар╕атом спиною до себе, Серг╕й дав Славков╕ такого копняка, який не осоромив би самого Пеле. Пролет╕вши досить плавною тра╓ктор╕╓ю довол╕ велику в╕ддаль, невдаха-антиквар перейшов у круте п╕ке, але приземлився таки вдало, чого не скажеш про його репутац╕ю комерсанта, котра врешт╕ й зак╕нчилася з цим ганебним пад╕нням, яке в╕дбувалося привселюдно в школ╕ на перерв╕ в досить людному м╕сц╕.

Кр╕м того, чутка про цей невдалий аукц╕он з продажу антиквар╕ату д╕йшла до вух не т╕льки педагог╕чного колективу школи, а й до вух всього парт╕йно-господарського кер╕вництва колгоспу. ╤ хоч соц╕ал╕зм у т╕ часи вже доживав свого в╕ку, загниваючи в заст╕йному болот╕ безвиход╕, про це ще н╕хто не знав, бо жоден з генсек╕в про це ще не пов╕домив св╕й в╕рноп╕дданий радянський народ, ╕ цей наскр╕зь прогнилий соц╕ал╕зм все ще оф╕ц╕йно вважався розвинутим соц╕ал╕змом. А раз соц╕ал╕зм - то вся ця комерц╕йна д╕яльн╕сть Славка була не просто неприйнятною, вона була просто таки смертельно ворожою для всього соц╕ал╕стичного табору, немов би вилазка з табору ворожого кап╕тал╕стичного. Взагал╕ то, це називалося тод╕ спекуляц╕╓ю ╕ було одним ╕з найстрашн╕ших злочин╕в проти радянсько╖ влади, що п╕дривали сам╕ основи комун╕стично╖ ╕деолог╕╖.

Не дивно ж, що Славкового батька Гервас╕я п╕сля цього випадку довго й ретельно п╕сочили в правл╕нн╕ колгоспу, в с╕льрад╕, в партком╕, в школ╕, куди його по черз╕ викликали на килим. ╤ як╕ муки довелося перетерп╕ти Гервас╕╓в╕, може зрозум╕ти лише, той хто зна╓, якою страшною незаживаючою раною жаху кривавилася в душ╕ кожно╖ радянсько╖ людини пам"ять про м╕льйони безневинних жертв голодомор╕в, в╕йн ╕ репрес╕й, яким комун╕стичн╕ фюрери п╕ддали безмовних раб╕в радянсько╖ ╕мпер╕╖, аби вбити в ╖хн╕ голови дик╕ марксистсько-лен╕нськ╕ ╕де╖. Так що, Гервас╕╓в╕, як кажуть, мало не видалось. П╕сля вс╕х цих пристрасних парт╕йно-╕деолог╕чних катувань у Гервас╕я додалась на його б╕дн╕й голов╕ не одна сива волосина.

В свою чергу Славков╕ перепало на гор╕хи в╕д самого Гервас╕я, котрий, взагал╕ то, був людиною добросердою ╕ р╕дко вдавався у справ╕ виховання сво╖х д╕тей нав╕ть до звичайних ляпас╕в, але того разу таки вдався аж до такого радикального засобу, як батьк╕вський рем╕нь.

Але таке остаточне завершення кар"╓ри комерсанта для Славка було результатом не лише цих буремних под╕й, але ще й результатом його власних спостережень. Славко бачив, що в радянськ╕й пустоприлавков╕й, деф╕цитн╕й д╕йсност╕, коли всяку необх╕дну др╕бницю доводилося д╕ставати з великим труднощами у тих же нелегальних торговц╕в, спекулянт╕в, або, як ╖х ще називали, фарцовщик╕в, - ця п╕дп╕льна комерц╕йна д╕яльн╕сть була дуже виг╕дною й приносила величезн╕ прибутки. Але наск╕льки ця д╕яльн╕сть була виг╕дною, наст╕льки ж вона була й ризикованою. Адже, безжальна до таких прояв╕в ворожо╖ для радянсько╖ людини буржуазно╖ ╕деолог╕╖ наживи, державна комун╕стично-радянська машина не т╕льки засуджувала спекулянт╕в на велик╕ терм╕ни в╕дсидки за ╜ратами, а ще конф╕сковувала все ╖хн╓ майно. Принаймн╕ таке в╕дбувалося з тими, в кого не було "даху", тобто покровителя серед радянського парт╕йно-державного кер╕вництва. ╤ нав╕ть наявн╕сть такого "даху" не завжди рятувала, особливо коли такий покровитель був не досить високопоставленим кер╕вником.

╤ що особливо прим╕тив для себе Славко, сам╕ ц╕ представники радянсько╖ влади, котр╕ були покровителями не т╕льки для нелегальних спекулянт╕в, а й для вс╕ляких ╕нших законних, нап╕взаконних ╕ зовс╕м незаконних оборудок ╕ мали в╕д цього великий зиск, - н╕коли, на в╕дм╕ну в╕д рядових виконавц╕в, до в╕дпов╕дальност╕ не притягались, завжди виходячи сухими з води. Адже ця радянська парт╕йно-державна бюрократ╕я, або ж номенклатура, мала повну, абсолютну, непод╕льну владу, бо не мала н╕яко╖ конкуренц╕╖, тобто опозиц╕╖, адже сама думка про опозиц╕ю до кер╕вно╖ комун╕стично╖ парт╕╖ розглядалась як крим╕нальний злочин ╕ каралася з ус╕╓ю сувор╕стю. А тому радянська номенклатура не т╕льки безкарно мала зиск з ус╕х незаконних оборудок, а ще й користувалась ц╕лим рядом, так би мовити, "законних" прив╕ле╖в: особлив╕ номенклатурн╕ магазини, що ломилися в╕д всякого деф╕циту, номенклатурн╕ л╕карн╕, санатор╕╖ ╕ все таке ╕нше. Адже вся власн╕сть радянсько╖ держави вважалася загальнонародною, але розпоряджалися нею т╕льки начальники, тобто все нажите, придбане, збудоване, створене багатьма покол╕ннями безправних раб╕в радянсько╖ ╕мпер╕╖ було повною, абсолютною й беззаперечною власн╕стю ц╕╓╖ радянсько╖ парт╕йно-державно╖ бюрократ╕╖.

Може, й без точних пол╕толог╕чних визначень, але всю цю суть радянсько╖ державно╖ машини Славко зрозум╕в сво╖м досить метким селянським розумом ще з початкових шк╕льних клас╕в. ╤ що ж дивного в тому, що Славко вир╕шив таки, що найкращим способом найлегшого й найбезпечн╕шого надбання найб╕льшо╖ к╕лькост╕ вс╕лякого добра було долучення до ц╕╓╖ всевладно╖, недоторканно╖ радянсько╖ номенклатури, або ж просто до начальства, як це називалося в народ╕: " Якщо в тебе нема╓ родича в обком╕ парт╕╖, - думав Славко, - то все, що тоб╕ залиша╓ться - це т╕льки бажання мати такого родича".

Звичайно, Славко прекрасно бачив ╕ розум╕в те, що влада ця вже досить сильно закостен╕ла за часи свого правл╕ння, ╕ стала вже майже спадковою: д╕ти й онуки радянських чиновник╕в завжди йшли стопами сво╖х батьк╕в, вливаючись у всемогутню управл╕нську систему радянсько╖ ╕мпер╕╖. Проте, щоб не закостен╕ти нан╕вець, вливання деяко╖ "живо╖ кров╕" в державний орган╕зм радянська управл╕нська система не лише дозволяла, але й заохочувала, щоб хоч поз╕рно виявляти сув"язь ╕з народом, та й щоб мати хоч деякий приплив ефективних "мозк╕в" до апарату управл╕ння, бо ж д╕ти й онуки високопоставлених кер╕вник╕в йшли до цього апарату лише задля безперешкодного доступу до житниць радянсько╖ батьк╕вщини, й в╕д цього апарат управл╕ння лише безм╕рно розбухав, як на др╕жджах. Одн╕╓ю з краплинок тако╖ "живо╖ кров╕" ╕ вир╕шив стати Славко.

А для цього треба було з самого дитинства виокремитися, в╕дзначитися й просунутися, як у навчанн╕, так ╕ в громадськ╕й д╕яльност╕. ╤ Славко почав самозречено гризти гран╕т науки ╕ безжально розштовхувати пол╕тичних конкурент╕в уже з "жовтенятських" рок╕в, ставши вже в п"ятому клас╕ в╕дм╕нником ╕ ланковим; а з╕ вступом у комсомол почав усп╕шне просування до вершин комсомольського активу школи. Ставши ж старшокласником, Славко мав уже стов╕дсоткову впевнен╕сть в тому, що по зак╕нченн╕ школи в╕н отрима╓ "золоту медаль" ╕ характеристику, з якою можна см╕ливо йти влаштовуватися не т╕льки в який завгодно партком, але нав╕ть, наприклад, ╕ в КДБ. А те, що для усп╕шного просування службовими сходами радянсько╖ державно╖ п╕рам╕ди ще треба було здобути вищу осв╕ту, Славко жодним чином не вважав для себе проблемою.