КУЛЬТ - Любко Дереш

- Ну то як? - короткої паузи голосно спитав Ростик, який уже став зліва від Банзая.

- Харашо, - тихо промовив вожак.

- Передасте філки ось тому чоловікові, - Ростик кивнув головою на Банзая. Той мовчки пускав ротом кільця пари, думаючи у цей момент про Дарцю. - І пам’ятай, що я тобі казав.

Гоп неохоче кивнув головою і пішов. Компанія, яка прий шла сюди натовкти бузі хіпаблудам, розчаровано поплен талась услід за ним.

Через два дні до його кабінету заповз верховний гоп. Нічо го не промовивши, він дав Банзаю десять купюр номіналь ною вартістю у п’ять грн. кожна. Зі всіх папірців до нього пильно приглядався батько Хмель.

Тридцять п’ять він надіслав Ростику поштовою карткою з написом «ДЯКУЄМО». П’ятнадцять - по п’ять на душу - залишилось їм на морозиво.

1.

Сонька-дрімка: що мені сниться.

19.09.2000

Цілий день думав про Дарцю, в надії, що вона присниться. Виконав усі поради, дані К.Г., розробив сценарій і постійно прокручував у голові. Запам’ятав 3 сни. 1 - див. Додаток; 2 - задуманий сон про Дарцю (див. там само). Найбільше мене вразив третій, останній із тих, що я запам’ятав. Він був Надзвичайно Яскравий, навіть як на усвідомлене сновидіння.

Закінчився сон про Дарцю, і тут я зрозумів, що це і є замовлений сон. Тобто збагнув, що я у тілі сновидіння. Від збудження відчув, що прокидаюся, тому вик. прийом К.Г. на подібний випадок. То так класно! Я побачив, як стіни кімнати починають розтуманюватись і зникати. Я опинився у великому приміщенні з височенною стелею. Дуже високою.

Приміщення незатишне. При стінах стояло безліч стелажів із книжками. Нагадую: я повністю контролював свої дії і був абсолютно впевнений у тому, що то НЕ сон. Усе точнісінько як у реальності: зір, слух, (Власне щойно згадав, що не було жодного відчуття дотику чи смаку. Може, я вже забув?) До мене підійшов якийсь чоловік у простому непримітному одязі й сказав, щоб я сідав і починав читати. Я пробував змусити його зникнути (бо відчував, що він мав якусь владу наді мною), як то буває при сновидінні, але той пан сказав: «нічого не вийде, не крути мені Юра, не стругай дурня, сідай і читай». ????????????

Тоді я спробував перетворити його на щось інше (напр., на кота). Чоловік раптово випав із фокусу - здалося, між нами тече потужний струмінь гарячого повітря. Коли я спробував сфокусуватися знову, переді мною було ЩОСЬ. (Я дивуюсь, як я не проснувся від страху. Може, мене тримали там зумисне?) маразм!

ЩОСЬ виглядало, як вис. (бл. 5м?) рожевий м’ясистий конус. Широким кінцем конуса він стояв на підлозі й пересувався, як слимак. На вершечку конуса на тонких нитках нервів звисало кілька очей (3? 4?), також там були невеличкі лискучі клешні, як у краба.

НЕ ВІРЮ В ТЕ, ЩО ЗІ МН

ЩОСЬ сказало, що я можу для зручності стати таким самим, але якщо мене це дезорієнтує, краще залишатися у власному тілі (???). Я досі не можу повірити, що сновидіння вийшло з-під МОГО контролю.

Наскільки я зрозумів, конус був чимось середнім між наглядачем, куратором і наставником. Він показав мені клешнею на стіл і повторив, щоб я сідав читати.

На столі лежали високі купи книжок. Коли я то прочитаю, сказав конус, він зі мною поговорить. Перевірить, чи я засвоїв (?!), додав він. І що зі мною набагато простіше, ніж з іншими.

Я сів за стіл на лавку й озирнувся. Наскільки я міг бачити, читальня тяглася нескінченно довго. У самому кінці читальня збиралася в одну точку, нескінченно-недосяжну. Можеш сміятися, але складалося враження, що вона зникає за горизонтом. Так само тяглися стелажі, столи і читачі. Дуже багато робило якісь конспекти (?) або ж просто писало. Багато хто, як мені здалося, не був людиною взагалі.

Я відкрив першу книжку. Букви, на диво, не розпливались (а як же сон лобних долей?). Якусь мить я просто німів, пробуючи зрозуміти, що за чортівня зі сторінками. Вони були, наче білі паралелепіпеди, що занурюються вглиб власної площини. І слова нагадували підводні човни, що пливуть назустріч читачеві. Кожне слово було об’ємним ієрогліфом якоїсь невідомої мови. ПРОТЕ Я РОЗУМІВ КОЖЕН ЗНАК. Називалася книжка «Культ богів гори Кадаф та інші містерії Гіпербореї». Я зауважив, що з часом тут дуже цікаво: я зумів прочитати усю книжку за якихось півгодини, хоча під час читання це видалося кількома добами (порівн. дію Cannabis Іndica). У книжці розповідалося про край Гіперборею, на далекій півночі (Скандинавія? Антарктида?) та про її віровчення. Знаєш, Банзай, воно мене вразило.

Те, що ті гіперборейці поклонялися крижаній горі Кадаф, у якій нібито був ув’язнений бог С’ннгха (?). Щороку йому приносили в жертву восьмеро дітей.

Якщо вірити книжці, діти кудись та й дівалися. Надто дико звучить, щоб бути правдою.

Я вже збирався брати наступну порцію лектури, як почув пронизливе піпкання радіо, а слідом - арію із «Запорожця за Дунаєм».

Мене миттєво перекинуло в сон, у якому я був із Дарцею (?). Усе затемнилось, і я зрозумів, що дивлюся на власні зімкнуті повіки.

Не можу собі знайти місця. Мною аж кидає.

Так то був сон?

2.

Одна книжка, куплена на вернісажі у Львові за півтори гривні, відкрила перед Юрком Банзаєм нові світи. Книжка «Шаманські сновидіння» Кетрін Грубер. У ній розповіда лось, як у домашніх умовах навчитися замовляти сновидіння із потрібним вам сюжетом, як у сновидіннях шукати відпо віді на запитання, а також як навчитись бачити і контролю вати усвідомлені сновидіння. Навіть якщо три чверті інформації у книжці було повною лажею, то все одно - Банзая вона зачепила за найживіші нерви й вивернула назовні.

Саме від неї (книжки) проросли корінці його інтересів: він шукав літературу з медитації та виходу із власного тіла; читав праці подружжя Воссон від етномікології; порівнював власний досвід з перлинами у дослідженні сну - книгами Лабержа, оцінював рефлексії братів Маккена стосовно впливу психотропних грибів на розвиток людства; прочитав усі праці Ґрофа в царині ЛСД терапії та голотропного дихання. І, звичайно ж, перепробував на собі усе, що тільки можна було попробувати вдома на канапі чи в кухні. Що, власне, і приводило його тричі в реанімацію.

Та все ж найбільше його зачепило усвідомлене сновидін ня. Навіть сам Карлос Кастанеда присвятив йому окрему книжку… І саме тут Банзай пробував із невідступною твер дістю, якої йому не вистачало для медитацій.

Але сни! Спочатку в нього ні чорта не виходило. Приблиз но чотири місяці. Аж нарешті приснився точнісінько той сон, який він замовляв. І коли Соля уві сні віддалася йому, він із тихим зойком прокинувся. Спершу він вів серйозний жур нал снів, великий чорний ґросбух, на корінці якого писало:

«Мої сновидіння. Рефлексії». Проте з часом назва почала звучати надто вже претензійно. Банзай перейменував це у надсекретний спецпроект «Сонька Дрімка». Така назва йому подобалась набагато більше.

Наука давалася стрибкоподібно. Із замовлянням снів проблем виникало все менше й менше. Якось (це було саме у той період, коли Соля пішла від нього) він задумав поба чити сон, у якому сокирою розкроює зрадниці голову. Сон приснився… волаюче реальний. Із поверненням свідомості Банзай довго дякував Богу, що то був лише сон. Відтоді він вправлявся лише в усвідомлених сновидіннях.

За весь час практики - від кінця третього курсу дотепер - Банзай бачив дев’ятнадцять сновидінь. Із переїздом у Мідні Буки вони стали снитися йому практично щоночі. Це нага няло розмитий страх та тривогу.

Здавалося, він повільно наближався до чогось.

3.

Банзай надумав піти до Діми. Той мусив знати хоч би щось про той Інститут трансперсональної психології. А якщо він направду щось знав, то, може, підказав би, про що та книжка, яку читав Корій.

У психохолога сидів пан Вітайль Тичинда. Він пив каву й розповідав щось відверто нецікаве. Коли у двері зазирнув Банзай, лице Діми набуло страдницького виразу, мовляв,

«Порятуй, друже!»

- Вітю, у мене клієнт, - звернувся він до пана Вітайля.

Той продовжував нахабно сьорбати каву.

- A a a a a a! Заходьте, заходьте, пане Юrію. Сідайте тут на кrісло. Ми з Дмитrом саме rозмовляємо пrо ПОЕЗІЮ.

Taк oт… Сосюrа Rанній і Сосюrа Пізній - цe щось вельми відмінне… Дo rечі, ви читали мою останню збіrочку? «Заrади кохання»? В основному, веRлібеRи… Так так, досить непогані веРлібеРи!!! - різко перейшов він на виразну україн ську, побачивши, що втрачає публіку (Банзай саме хотів непомітно вислизнути).

Банзай скрушно похитав головою, показуючи, що ні, ще не читав нової збіrочки: робота, дружина, діти - ніколи все!

Діма задумливо розглядав сумне обличчя Ринґо Старра та босі ступні Леннона.

- То знак, - таки не втерпів він. Побарабанив нігтями по голих ногах. - Знак. Усім нам.

Діма виразно глянув на пана Вітайля. Здавалося, його погляд промовляв: «Джон тим самим хотів передати люд ству, що кавування під чорно білими плакатами - не іграшки, і що кабінети психологів - не місце для таких крети нів. Даруйте, для таких кrетинів».