Категории
Самые читаемые
onlinekniga.com » Проза » Современная проза » КУЛЬТ - Любко Дереш

КУЛЬТ - Любко Дереш

Читать онлайн КУЛЬТ - Любко Дереш

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 39
Перейти на страницу:

Діма виразно глянув на пана Вітайля. Здавалося, його погляд промовляв: «Джон тим самим хотів передати люд ству, що кавування під чорно білими плакатами - не іграшки, і що кабінети психологів - не місце для таких крети нів. Даруйте, для таких кrетинів».

Пан Вітайль, здавалося, раптово прозрів і збагнув усю символічність босості Джона. Він хутенько досьорбав каву (при цьому бурмотів: «Аякже! У Чєхова всьо всьо о о о пrо це написано! Slovo v SLOVO!») і чкурнув геть.

- Слухай, Дімо, - звернувся він, коли двері за поетом зачинилися, - ти читав якісь книжки Інституту трансперсо нальної психології? Ну, Ґроф, Маккена… - Ґроф. А шо таке?

- Шо, на твою думку, означає вираз «пнакотіческіє пєснопенія»?

Діма знизав плечима. Без поняття, - говорило це знизу вання.

- А хто такий фон Юнцт? - звичайно, тепер він прига дував книжку, але Дімине слово його також цікавило.

Той знову знизав плечима.

Банзаю кортіло задати ще одне запитання: як пов’язати тексти трансперсональної психології з культами Полінезії та їхніми аналогіями в доколумбовій Америці?

Але й цього Діма не знав. Тому Банзай не питав більше нічого.

Він боявся, що зовсім скоро сам дізнається, у чому справа.

У Бібліотеці.

Тільки до чого тут ще й Корій?

4.

7.10.2000

Я знову побував Там. Це можна назвати Вавилонською Бібліотекою, як висловився один іспанець. Там я умію читати практично усіма мовами. (тепер усі мови здаються лише однією і тою самою) Я спитав у свого наглядача, чи це сон.

Він намагався розтлумачити мені, що свідомість неперервна, і сон - не відпочинок для мозку. І взагалі, мозок до сну (до сну чи сновидіння - ось що важливо!) не має жодного стосунку. Наглядач сказав, що ми самі собі шкодимо, намагаючись інтерпретувати усе підряд. Важливий процес, а не форма. Якби не наша примха інтерпретувати, ми б зрозуміли, що немає різниці між енергією і матерією.

Ми сприймаємо речі полярно - життя або смерть, енергія або матерія, присутність або відсутність, ФОРМА або ПОРОЖНЕЧА (???). На іншому рівні, сказав наглядач мені, він зуміє пояснити це дуже наочно, - міг би так і не вимахуватися. Зовсім я його не про те питав! Чи, може, я неуважно слухав? Він сказав: «Порожнеча - це найдосконаліша».

Я читав про дивні речі. В основному, книжки різних заборонених авторів, які були або єресіархами, або прихильниками різних забутих культів. Тепер бачу певний зв’язок між усією тою літературою, яку мене змушують вивчати. В окремих книжках дуже обережно згадуються якісь давно забуті боги, але так ненароком і пошепки, ніби боялися одного лишень написання їх імен. Я не можу втямити, як пов’язати УСІ факти.

Переді мною велетенська мозаїка. І ті боги, яких так усі бояться, - становлять її центр. Це як про секс: усі знають, але ніхто не говорить. Бояться, чи як?

5.

11.10.2000

Не знаю, де я був, АЛЕ ЦЕ НЕ СОН.

Знаєш, що я прочитав нині?

Пішла справжнісінька «чорнуха». Вони гадають, що я вже дозрів.

Читав «Демонологію», «Культи гулів», «Прарелігії Шамбали та Му». В основному - опис догм різних віровчень. Практично все - стовідсоткова лажа, але вже проглядається СПІЛЬНА РИСА: вони всі згадують про НАЙДРЕВНІШІ КУЛЬТИ. Всі сходяться на одному: прадавні цивілізації поклонялись якимось диким богам, що прийшли із зірок, імена яких прокляті та забуті, і тому, хто вимовляє їх, вони спопеляють уста і покривають гнійними виразками рота. Культи їхні були кривавими й страшними. І всі як один бояться написати, що ж то були за релігії (релігія?) (пізніше) я щойно прочитав книжку, яку бачило чоловік п’ятсот, не більше (чомусь дрижать руки) З тих, шо бачили, читала лише третина всьо зовсім не так, як ми думаємо

В упор не так запам’ятати БОГИ СИВОЇ ДАВНИНИ/ВЕЛИКІ ДРЕВНІ напевне, я більше лягати спати не буду

Розділ 8

1.

Усе залишалось таким самим. Учні, викладання. Зимні шало, а дні коротшали. У квартирі було холодно, бо виключи ли ще й опалення. Не було світла, вулиці порожніли.

Львівський поет декадент Влодко Реланіум (в дещо інших колах більш відомий як Данко Еленіум) писав: «Нас тала та пора, коли надто холодно, щоб було тепло, та все ще надто тепло, щоб було дійсно холодно».

Гори, як завше, випромінювали вічність.

Змінювалося тільки місто. З плином часу вулиці прося кали невиразним страхом. Так, напевне, ЦЕ приходило з вітрами з гір та з голодними запахами із далеких темних зірок.

2.

У ніч, коли Банзаю приснилось останнє усвідомлене сно видіння про Бібліотеку (а це було в середу, 19 жовтня), він несподівано прокинувся посеред ночі. Банзай скинув із себе ковдру й тонкий коцик і виглянув надвір. Вуличку затопило ефірним холодом і крихким місячним світлом. Навколо місяця утворилося бліде, з відблиском, гало, яке віщувало негоду.

Банзай глянув униз. Серце різко кольнуло й швиденько забилося. На вкритому інеєм хіднику стояв Корій і, задерши голову, дивився в небо. Несподівано погляд чоловіка пере містився із зірок на шибу, де біліло обличчя Юрка. Його очі майже фізично вчепились у того гачкуватими кігтиками.

Банзай облизав губи. Під сонячним сплетінням палав вогонь.

Корій повільно відірвався від асфальту й поплив угору повітрям прямісінько до Банзаєвого вікна. Навколо чолові ка, здавалося, загусала темрява, обволікаючи Корія у чорну рясу. Губи помітно ворушились, промовляючи нечутні слова.

Він порівнявся з Юрком і хижо глянув йому у вічі. Банзай відчув, як його м’язи перетворюються на вогке дерев’яне волокно. Його спаралізувало.

Корій посміхнувся. Білки його очей були чорними від крові. Свіжа чорна цівка збігала з вух по шиї за комір сорочки.

- Вар’гар Йоґ Сотот! СИЛА! Нарешті у мене! Гій’я Йоґ Сотот! Гій’я вагх’лах! Вагх’лах Йоґ Сотот! Ше все попере ду! - вигукнув він. Пітьма остаточно заволокла його, наче павутина. Корія за нею вже зовсім не було видно. Темна лялечка рвучко стрибнула у височінь, наче чорна комета.

Банзай сидів на підлозі, притискаючись спиною до стіни.

Він тяжко дихав, не відводячи погляду від вікна. Скрипнув паркет, і Банзай неголосно скрикнув. Його тілом тіпало на всі боки.

3.

Останній тиждень був дуже напруженим, але позитивно.

Тому що остання субота місяця - це День коледжу, та ще плюс річниця, п’ять років. Відразу після річниці - Гелловін, який тут був у пошані. Невідомо хто і невідомо якими методами випросив у пана Андрія дозвіл аж на 3 (три) вечі рки: попсова дискотека, рок сейшн та електронна трансова вечірка для габерів та синтетиків на кшталт Семпльованого.

Сам захід - День коледжу як такий - складався з різного роду сценок, всіляких декламувань віршиків та інших милих бздур. Банзаїв клас готував власний виступ. Семпл та Павук скооперувалися і готували окремий проект.

Дарця у цьому всьому участі не брала.

Отож остання субота відкривала концертом усю церемо нію: того ж вечора - ґрандіозна дзіска party для гопів, понеділковий вечір - tylko rock, вівторок - Гелловін та електронна альтернатива. Банзаю дуже кортіло дізнатися, який то такий номер готують Ті Двоє, тож він вирішив піти.

Юрко був і сам не проти шокувати чимось таким публіку, навіть уже виношував певні думки, проте наразі це були всього лиш думки.

4.

П’ятниця завжди була кльовим днем. Особливо коли все о’кей, завтра уроків немає, а лекції закінчились півгодини тому. Банзай був щасливим - для нього щастям було усе те, що не стосувалося нещасть. А наразі все й справді було о’кей: сни про Бібліотеку закінчилися (навіть якщо останній сон про Корія був ну просто жахливим), все, що він почерпнув ТАМ, успішно забулося, ззовні зимно, всередині тепло, їж кекс, май секс, як казав один мудрець, - і все складеться само собою.

Банзай навчився тішитися моментом.

Він вирішив трохи прогулятися перед тим, як повер татись у квартиру. Юрко попрямував до площі у середмісті, минаючи якусь кам’яну кобітку, що сиділа у йоґівській позі Ваджрасана і символізувала скорботу матері за загиблими синами на Другій світовій (список наводиться). Аджна чакра кобітки була необережно затулена невідомої породи квіткою, судячи з усього, цвітом беладонни. Він прямував у жовтий смуток парку.

Було повно холодного болота, над парком сіріло смурне небо, яке, здавалося, випромінювало депресію, меланхолію і тугу. Він уже вкотре думав про Дарцю, про те, що вона приходила до нього відтоді лише раз… Він сів на тверду лавку і закинув ногу на ногу. Все було майже як у «Jethro Tull»: сіре шапіто неба, дівчатка (яких тут не було… тут узагалі нікого не було), що грають у бадбінтон, акваланґ, мій друже, чи ти пам’ятаєш туманний мороз грудня?

«Так, я пам’ятаю», - відповів собі Юрко.

Почав накрапати дрібний дощ. Він устав і поплівся додому.

5.

У суботу «Оленяча Шкура» вирувала від збудження.

Банзай пропихався через юрми дітлахів у білих сорочках (чорних шкіряних «косухах»), напрасованих штанцях (подертих джинсах), які ганяли з букетами квітів у руках, носили у спортзал, де мало відбуватися дійство, парти й крісла, казав знайомим «Добридень» чи «Привіт» або ж просто тис невідомо чиї простягнуті ґраби. Його погляд на трапив на Дарцю, яка похмуро стояла поряд з іншими дівчатами. Дарця побачила його й помахала пальчиками, радісно посміхаючись. Так, ніби у них тепер була спільна таємниця - як то, власне, і було насправді. Дарця була одягнута в те саме, що й учора: запраний джинсовий комбі незон на шлейках та м’яка футболка на довгий рукав. Банзай знав по собі, що у такому строї було якраз супер: не зимно, не душно і вільно рукам.

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 39
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу КУЛЬТ - Любко Дереш.
Комментарии