Категории
Самые читаемые
onlinekniga.com » Разная литература » Прочее » Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Читать онлайн Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 76
Перейти на страницу:

- Тим паче, що в нас уже ╓ один такий, так би мовити, в╕льний викладач, - сказала ╤рина, - який приходить по можливост╕, коли ╓ в╕льний час ╕ виклада╓ все, що т╕льки вважа╓ за потр╕бне й що зна╓ сам, тобто сама, - поправилась вона й багатозначно поглянула в сторону Оксани.

- Тобто, цей в╕льний викладач - ти, Оксано? - не зм╕г приховати здивування Серг╕й.

- А що ж тут такого особливого й незвичайного? - питанням на питання в╕дпов╕ла Оксана.

- Так, так, звичайно, - вибачливим тоном промовив Серг╕й. - Ти ж, м╕ж ╕ншим, за фахом педагог, та ще до того ж, як ╕ ╤рина, ф╕лолог. Чи не заважа╓ це вам, як конкурентам?

- Зовс╕м н╕! - запально в╕дпов╕ла за свою подругу ╤рина. - Зовс╕м навпаки. Оксана й навчалась набагато усп╕шн╕ше за мене в ун╕верситет╕, а тому завжди в мене ╓ подруга, до яко╖ я можу звернутися по допомогу, якщо мен╕ щось не до к╕нця зрозум╕ло в царин╕ ф╕лолог╕╖. Але сама Оксана, взагал╕ то, якщо приходить до нашо╖ позашк╕льно╖, вибачаюсь, школи, то проводить уроки зовс╕м не з ф╕лолог╕╖, а здеб╕льшого розпов╕да╓ учням про священну ╕стор╕ю, виклада╓ основи ф╕лософ╕╖ й, до реч╕, культуролог╕╖. Так що наш╕ викладацьк╕ стежки зовс╕м не перетинаються. Взагал╕ то, сама я спочатку думала, - з╕зналася ╤рина, - що Оксана не хоче викладати в нас св╕й р╕дний предмет, ф╕лолог╕ю, через те, що не хоче загнати мене в т╕нь сво╖ми блискучими знаннями.

- ╤ро, ск╕льки вже раз╕в можна про це говорити, - лаг╕дним голосом промовила Оксана, - ти прекрасно зна╓ш св╕й предмет, ╕ викладач ти - в╕д Бога. А зразу два викладач╕ ф╕лолог╕╖ для одн╕╓╖ школи - забагато. Та й викладати ж тут пост╕йно, як це треба щодо мови, я, зв╕сна р╕ч, не зможу, ти ж сама це розум╕╓ш.

- Так, звичайно, вибач, - вже весел╕ше сказала ╤рина. - А Оксана, м╕ж ╕ншим, ╕ в мистецтв╕ розум╕╓ться непогано - майже ваша колега, Серг╕ю. Як╕ вона сукн╕ ши╓ - просто витв╕р мистецтва. ╤ форму для наших учн╕в теж Оксана придумала й сама шила.

- Я так ╕ зрозум╕в, - подивився Серг╕й на Оксану.

- ╤ро, - зашар╕вшись, док╕рливо мовила до подруги Оксана, - перестань.

- А х╕ба це не правда? - звернулась ╤рина поглядом за допомогою до вс╕х присутн╕х. - Х╕ба в цьому ╓ щось погане? Хоча ╓ й так╕, що докоряють, мовляв, сукн╕, пошив одягу, а там дал╕ й мода, под╕уми - все це марнота марнот, все це не для християнина.

- Я зовс╕м так не думаю, - сказав Серг╕й н╕би для вс╕х, але слова його перш за все були звернен╕ до Оксани. - Звичайно, Бог створив людей нагими, але ж це не означа╓, що ми повинн╕ зараз ходити оголеними, адже з тих п╕р, як Бог сотворив людей, минуло чимало часу й дещо зм╕нилося, ╕ ми зараз повинн╕ одягатися. А якщо вже треба одягатись, то одягатись треба достойно й красиво, бо ж г╕дн╕сть ╕ краса - одн╕ з самих значущ╕ших ознак божественност╕ людини. Звичайно, я не маю на уваз╕ вс╕ляк╕ там под╕уми з бомондом, куди часто грошовит╕ череват╕ татус╕ при╖здять, щоб вибрати соб╕ одноразову молоду коханку для чергово╖ подорож╕ на Канари. Мистецтво красиво одягати людей н╕чим не г╕рше за вс╕ ╕нш╕ мистецтва, хоча, звичайно ж, як ╕ вс╕ ╕нш╕ мистецтва, може бути використане з недостойною метою й профановане, але ж...

- Та досить вже, досить, - лаг╕дно, як вона це ум╕ла, - перервала Серг╕╓ву промову Оксана, яка зрозум╕ла, що ця промова була звернена перш за все до не╖. - Переконав, переконав.

- Отже, будемо з тобою, Оксано, д╕лити м╕сцеву кафедру мистецтвознавства навп╕л? - все Серг╕╓ве ╓ство було охоплене якоюсь рад╕сною ейфор╕╓ю.

- Для чого нам з тобою щось д╕лити? - з незм╕нною лаг╕дн╕стю, але вже якось задумливо в╕дпов╕ла йому Оксана. - Роботи вистачить для вс╕х. Але ж чи вистачить нас для роботи?

- Що ти ма╓ш на уваз╕? - не зрозум╕в Серг╕й.

- Перш за все, чи вистачить у нас хисту ╕ знань, - в╕дпов╕ла Оксана.

- За це не варто й говорити, - з╕ звичним сво╖м запалом за вс╕х в╕дпов╕ла ╤рина, - це кожен тут тоб╕ п╕дтвердить, що кращих за вас навряд чи можна взагал╕ знайти.

- Можливо, можливо, - з усе поглиблюваною задумою, яка так контрастувала з ╤риним запалом, промовила Оксана. - Але ж чи вистачить нам часу для викладу вс╕х наших, так тобою, ╤ро, розхвалених знань?

- Та це вже занадто ф╕лософськи, - не зрозум╕в ╖╖ натяку Серг╕й. - Вс╕ ми не в╕чн╕. Чи вистачить нам часу? Мабуть що н╕кому з земних створ╕нь не вистачить на вс╕ земн╕ справи часу, ╕ н╕коли б не вистачило. Занадто ф╕лософськи.

- Зовс╕м н╕, - заперечила йому Оксана, - це ти, Серг╕ю, все тлумачиш на ф╕лософський лад. А я мала на уваз╕ дещо ╕нше. Я мала на уваз╕, по-перше, те що я сама не буду ж гостювати в нашому сел╕ весь час, а щодо тебе, то час твого перебування у Веселому взагал╕ обмежений часом розпису нашого храму. Так що, мо╖ думки значно приземлен╕ш╕, ан╕ж ти соб╕ уявив.

- Он ти про що, - вся Серг╕╓ва рад╕сть раптом згасла в╕д Оксаниних сл╕в, як╕ поставили його перед неспростовною реальн╕стю, яка останн╕м часом зовс╕м залишилась поза Серг╕╓вою уявою, котра ширяла в захмарних висотах любов╕ й над╕╖. - Так, звичайно... - пробурмот╕в в╕н, - дивлячись кудись вдалеч╕нь згаслими очима, як╕ почав оповивати сум. - Звичайно...

- Та киньте ви говорити про сумне й загадувати наперед, - розв╕яв раптом навислий було сум сво╖м непереборним оптим╕змом Славко. - Майбутн╓ залишимо тому, кому й належить оп╕куватись майбутн╕м, залишимо майбутн╓ Богу, нехай Бог вир╕шу╓ так╕ питання, а ми будемо лише молитися, щоб в╕н вир╕шив усе якнайл╕пше. Та й взагал╕, - махнув в╕н нав╕дл╕г рукою, так наче вдарив шапкою об землю, - нехай буде, що буде, ╕ н╕коли ще не було такого, щоб н╕чого не було, а що буде побачимо. Чи не так?

- Так, а як же. Дуже глибокодумна промова, - хот╕в було, як завжди, взяти на кпини свого товариша Олег, але побачивши, що його ╕рон╕я цього разу навряд чи досягне мети, оск╕льки вс╕м прийшовся до вподоби оптим╕зм Славка, в╕н не став продовжувати насм╕хатись. - Вт╕м, ти правий Славку. Залишимо проблеми дол╕ вир╕шувати сам╕й же дол╕, а зараз повернемось до п╕двладного нам тепер╕шнього. Зараз п╕демо до наших молодих завзятих учн╕в, як╕ займаються сво╖м ф╕зичним удосконаленням на чол╕ з ╕ще одним нашим видатним колегою, котрий до, реч╕, викону╓ обов"язки Гетьмана нашо╖ м╕сцево╖ козацько╖ республ╕ки - може, й ми переймемося тим невичерпним запалом юначого завзяття, з яким ця молодь п╕дкорю╓ вершини ф╕зичного й духовного гарту. Як кажуть, в здоровому т╕л╕ - здоровий дух! А пот╕м проведемо для них ще вс╕ разом теоретичний урок на в╕льну тему, хоча право на цей урок належить ╤рин╕, але я думаю, вона поступиться цим сво╖м правом для того, щоб наш╕ учн╕ могли познайомитися з таким ц╕кавим нашим гостем, як Серг╕й Богданенко, послухати його, задати йому питання. Я думаю, ти не проти, ╤ро, поступитися?

- З превеликою рад╕стю, - було видно, що ╕дея Олега припала ╤рин╕ до душ╕. - Поступаюсь.

- Добре, добре, - Серг╕й перейнявся духом рад╕сного завзяття, який почав опановувати весь ╖хн╕й гурт. - П╕демо зараз до вируючо╖ молодечим завзяттям долини. А хто це там у нас зараз оп╕ку╓ться в нашу в╕дсутн╕сть молоддю? Олег сказав, що це саме ваш Гетьман. Хоча, як на мене, роль, чи пак, вибачаюсь, посада Гетьмана якнайкраще личила б, наприклад, Славков╕, адже кр╕м вс╕х ╕нших досто╖нств, як╕ давали б право займати йому цю посаду, в Славка ж ╕ще й пр╕звище - Наливайко! Звучить! Так хто ж у нас таки Гетьман? - оглянув Серг╕й сво╖х товариш╕в, але реакц╕я на його слова виявилась не зовс╕м т╕╓ю, на яку в╕н розраховував: вс╕ з якоюсь незрозум╕лою н╕яков╕стю намагались уникнути Серг╕╓вого погляду, наче поступаючись таким чином правом в╕дпов╕д╕ на це питання комусь ╕ншому. - Я, може, щось не те сказав?

- Зовс╕м н╕, - в╕дважився нарешт╕ на в╕дпов╕дь Славко, очевидно, доводячи сво╓ право на гетьманську посаду. - Гетьман у нас людина дуже достойна, ╕ пр╕звище у нього теж характерне, н╕чим не г╕рше в╕д Наливайка, пр╕звище його Бут, Микола Бут, в╕н у нас д╕льничним працю╓, дуже достойна людина.

- А-а-а!... - вихопилося самох╕ть у Серг╕я, коли в╕н раптом зрозум╕в, що це саме той Микола Бут, про ╕стор╕ю нещасливого кохання якого з Оксаною розпов╕дала йому баба Горпина. ╤ Серг╕й мало не продовжив сво╖ слова питанням, чи це не той самий Микола, але вчасно зупинився, коли побачив, що вс╕ звернули сво╖ погляди на Оксану, на яку саме подивився й в╕н сам, а Оксана в цей час потупила оч╕ й трохи аж спален╕ла з н╕яковост╕. - Що ж, д╕йсно теж дуже характерне, прекрасне пр╕звище - Бут! - розрядив Серг╕й сво╖ми словами ситуац╕ю, яка загрожувала розв╕яти стан загально╖ рад╕сно╖ п╕днесеност╕, що нараз╕ запанував у ╖хньому товариств╕. - Гетьман Бут! Дуже радий буду познайомитися з людиною, яка носить таке прекрасне пр╕звище й, очевидно, що носить це пр╕звище ц╕лком заслужено.

1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 76
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович.
Комментарии