Реальна загроза - Олег Авраменко

Спальня була кутня, тому дві її суміжні стіни, майже від підлоги і до самої стелі, займали величезні вікна. Скинувши на ходу халат, Ліна наблизилась до однієї зі скляних стін і задивилася на сяюче вогнями нічне місто. О цій пізній порі в Бусарді продовжувало вирувати життя — внизу по вулицях пливли потоки автомобілів, а в повітрі, немов реактивні світляки, сновигали флаєри. Деякі пролітали зовсім поруч, лише в якомусь десятку метрів від нас.

— Мабуть, у мені є щось від ексгібіціоністки, — промовила Ліна. — Я розумію, що зовні мене не видно, та все одно, коли отак стою, відчуваю якусь… якусь дражливу насолоду.

— Раз так, можеш насолодитися за повною програмою, — сказав я і ввімкнув двосторонню прозорість вікон.

Ліна злякано зойкнула й миттю відсахнулась углиб кімнати, сором’язливо затуливши долонею гладко виголений лобок. Я посміхнувся і скасував свою команду. Скло знову стало прозорим лише зсередини.

— От і весь твій ексгібіціонізм, сонечко. Якби тобі й справді подобалося позувати оголеною перед натовпом, ти стала б моделлю, а не стюардесою. І вже тим більше не витрачала б свого часу на медичну освіту.

— Я пішла працювати стюардесою, бо люблю космос, — зауважила вона, надягаючи коротеньку нічну сорочку. — І на медсестру вивчилася лише для того, щоб і далі літати. Малою я хотіла стати зоряним пілотом, це була моя солодка мрія… але тільки мрія. Дурненьких до космічних коледжів не беруть.

— Ти зовсім не дурненька, — заперечив я.

— Проте й не досить розумна, — зназала плечима Ліна. — Власне, тому ти й любиш мене. Двох таких розумниць, як Елі, було б для тебе забагато. — Вона хмикнула. — Тож у Кортні немає жодних шансів.

— Кортні Прайс? — перепитав я здивовано. — А вона тут до чого?

— Та до того, що протягом усього польоту підбивала під нас з Елі клинці. Але не тому, що втюкалась у нас, а щоб підібратися до тебе. Вона діє як заведено в таких випадках на Ютланді — через дружин або наречених.

Ця звістка заскочила мене зненацька.

— Слухай, Ліночко, ти не жартуєш? Це серйозно?

— Цілком. Можеш запитати в Елі. До речі, саме вона запропонувала нічого тобі не казати до прибуття на Вавілон — мовляв, це вплине на твої професійні стосунки з Кортні. Хоча ти й сам міг помітити. Здається, на всьому кораблі для тебе одного залишалося таємницею, що Кортні не проти приєднатися до нашої трійці.

— Ага-а… — протягнув я. — То он чому вона ставила сто проти одного.

— Про що ти?

Я розповів, як відреагувала Прайс на мою асолютно невинну і суто дружню пропозицію замешкати з нами в квартрирі. Вислухавши мене, Ліна кивнула:

— Все правильно. Тому Кортні й закинула вудочку щодо тріо та квартету, аби з’ясувати твої мотиви. А коли зрозуміла, що ти пропонуєш зовсім не те, чого вона прагне, то відмовилася. Не хотіла опинитися в дурному становищі, коли люди пліткуватимуть про те, чого насправді немає.

Я енергійно труснув головою.

— Хай йому чорт! Тільки цього мені бракувало… Ти ж знаєш, Ліно, я не бабій і взагалі прихильник моногамії. Просто з тобою й Елі так вийшло… дивно, незвично. Я сприймаю вас, як дві невід’ємні частки одного цілого.

Ліна лагідно всміхнулася:

— Знаю, любий, знаю. Елі навіть жартома припустила, що в твоєму сприйнятті ми з нею — лише різні фазові стани однієї й тієї ж віртуальної дівчини.

Я обійняв їй й поцілував у чоло.

— Якщо подумати, то так воно і є. А Прайс геть не вписується в цю картину. Доведеться перевести її на інший корабель. Хоча дуже шкода — вона гарний пілот, ми з нею добре спрацювалися.

— І мені вона подобається, — сказала Ліна. — А її обов’язково переводити?

— Боюся, що так. Інакше… — Я замовк, не договоривши. — Гаразд, розберуся завтра, на свіжу голову. А зараз досить про це, я надто втомився.

Я перемкнув освітлення з яскравого в режим нічника і опустив на вікна штори, від чого в спальні, попри її розміри, стало вельми затишно.

— Так значно краще, — погодилась Ліна, забравшись на ліжко і шаснувши під ковдру. — Принаймні не видно всіх тих флаєрів. Хоч як подумаю, що один з них може втратити керування і врізатися прямісінько в нашу кімнату… — Вона мерзлякувато пощулилася. — Ніколи не любила висотних будівель і такого скаженого руху. Мені більше подобається мешкати за містом, як це було на Октавії, або в такому спокійному, тихому районі, як у твого батька на Ютланді.

— Тут ти можеш спати спокійно, — сказав я, розстебаючи мундир. — Будівля банку згори донизу захищена потужним силовим полем, здатним витримати навіть бомбардування. Цей банк — справжня фортеця. Власне тому ми й обрали його.

Тут до спальні ввійшла Елі.

— Поштовий катер затримується, — сказала вона. — Набридло чекати.

— От і правильно, — відповів я. — Займешся новинами зранку, ніде вони не подінуться. А зараз роздягайся — і в ліжечко.

— З задоволенням, — Елі ласо поглянула на Ліну, провела язиком по верхній губі й нагородила мене пустотливою усмішкою. — Цур хто перший, той і з Ліною!

— Так нечесно! — обурився я, маючи на це вагомі підстави: адже я був при повному параді, хібя що з розстебнутим мундиром, і ніяк не міг перемогти в швидкісному роздяганні.

— Сам винен, — знизала плечима Елі. — Ти ж мав удосталь часу, щоб роздягнутися.

Вона притьмом зняла спідницю, блузку та трусики, застрибнула на ліжко й опинилася в Ліниних обіймах. На той час, коли я приєднався до них, вони від стадії швидких і жадібних поцілунків перейшли до ніжних та затяжних.

— Не заважай, — звеліла мені Елі, закочуючи догори Лінину нічну сорочку, щоб зайнятися її грудями. — Дивись і дурій.

Я цього очікував і заперечувати не став, задовольнившись роллю спостерігача. Елі нормально сприймала наше кохання на трьох, проте й досі упередженно ставилася до сексу втрьох і погоджувалась на нього не так часто, як нам з Ліною хотілося б. А втім, я через це не надто засмучувався. Мені подобалося й просто дивитися, як мої дівчата милуються, це дуже заводило мене. Хоча зараз, з нагоди прибуття на Вавілон, я був не проти маленької оргії.

Через кілька хвилин Елі підвела голову й насмішкувато зиркнула на мене:

— Ну добре, добре, Сашко, — зглянулась вона. — Приєднуйся. — А сама сповзла вниз і повністю сховалася під ковдрою.

Я присунувся до Ліни, укрив поцілунками її розпашіле личко, потім став цілувати груди й одночасно погладжував рукою пружний животик.

— Знаю я вас, — невиразно промурмотіла Ліна, мліючи від наших пестощів. — Зараз доведете мене до відключки, а потім удвох… Ой, Елі, дорогенька, ти куди? Не зупиняйся, продовжуй…