Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Не лише ц╕кавою, а й просто нагальною, нам цього просто не оминути, якщо ми хочемо з в╕дкритими очима озирнутися навколо себе, - залучилась нарешт╕ до розмови й одна з трьох молодих присутн╕х педагог╕в, ╤рина Остапчук, надзвичайно красива чорнява зовс╕м ще молоденька д╕вчина в строкат╕й сукн╕, - бо що ж може бути нагальн╕шим для нашого часу, як не це всезагальне панування матер╕ального, яке неначе катком прокочуючись по сучасност╕ давить всякий тенд╕тний росточок духу, що де-не-де ╕нод╕ пробива╓ться кр╕зь загальну зал╕зобетонну могутн╕сть матер╕альних ╕нтерес╕в, - ╖╖ матово-смагляве дуже красиве з витонченими обрисами обличчя аж паш╕ло в╕д внутр╕шнього вогню, велик╕ трохи видовжен╕ чорн╕ оч╕ палахкот╕ли натхненними блискавками. - ╤ тут Серг╕й Михайлович дуже доречно зауважив, що середньов╕чний християнський символ╕зм в образотворчому мистецтв╕ був набагато вищим досягненням, ан╕ж сучасний модерн╕стський символ╕зм. А я б хот╕ла розширити це його твердження взагал╕ на царину вс╕╓╖ духовно╖ культури, бо й справд╕, - вона зробила запрошуючий жест руками, наче втягуючи вс╕х до розмови, - в пор╕внянн╕ з вищими досягненнями християнсько╖ культури з ╖╖ приматом десяти священних запов╕дей, як╕ вивищили людство над язичницькими ц╕нностями, сучасна культура все глибше й глибше занурю╓ться в те саме, переможене свого часу християнством, язичництво, все нижче й нижче сучасна культура пада╓ в пор╕внянн╕ з висотами християнських досягнень. От, наприклад, - обвела вона поглядом заворожених ╖╖ гарячою промовою присутн╕х, - оця сучасна сексуальна революц╕я, вс╕ ц╕ найрогнуздан╕ш╕ сексуальност╕ з еротизмами - х╕ба в цьому ╓ щось нове? Зовс╕м н╕, абсолютно н╕чого нового - все це звичайн╕с╕ньке тоб╕ язичництво з його розгнузданими культами земно╖ плодючост╕, вс╕ ц╕ Д╕он╕с╕╖ з ╖х пох╕тливими вакханал╕ями, вс╕ ц╕ знаменит╕ сво╓ю нестримною розпустою античн╕ святотатн╕ свята, бенкети - н╕чого нового в цьому нема╓, все це - звичайн╕с╕ньке повернення людства до стану здичав╕ння, - ╤рина обвела поглядом вс╕х, заглянувши кожному в оч╕, й побачивши в кожних очах схвалення, продовжила: - А сучасна торг╕вля людьми, оця сучасна работорг╕вля! Чим вона в╕др╕зня╓ться в╕д подолано╖ свого часу християнством работорг╕вл╕ язичницько╖? Мене до глибини душ╕ обурю╓ ця огидна неприкрита реклама работорг╕вл╕, коли, н╕трохи не соромлячись, в╕дкрито в ус╕х засобах масово╖ ╕нформац╕╖ пов╕домля╓ться, що, наприклад, футбол╕ста такого-то продано такому-то футбольному клубу за такою-то ц╕ною! Продано! Розум╕╓те! Про-да-но! - повторила вона пов╕льно по складах, мов саму себе переконуючи в реальност╕ тако╖ неймов╕рност╕. - Як це взагал╕ можливо п╕сля ╤суса Христа, п╕сля Руссо й Вольтера, п╕сля Толстого й Досто╓вського, п╕сля вс╕х революц╕й з ╖х "свободою, р╕вн╕стю й братерством", п╕сля вс╕х незчислимих жертв, принесених на олтар╕ загальнолюдських ц╕нностей, в умовах сучасно╖ цив╕л╕зац╕╖? Продано! Звичайно, футбол╕ста продано за м╕льйони, але яка р╕зниця, продано тебе за коп╕йку, чи за м╕льярд коп╕йок - важлива не сума, за яку тебе продали, а те, що тебе продали! Продали! Саме неймов╕рне тут, що загал сприйма╓ це як належне, не вбачаючи тут н╕чого такого, що б протистояло вс╕м цим пропагандованим загальнолюдським ц╕нностям сучасного глобал╕зованого св╕ту - мислител╕, письменники, ф╕лософи, професори з академ╕ками, вс╕ ц╕ захисники сучасного гуман╕зму як в рот води набрали з цього приводу! - вона аж здвигнула плечима, дивуючись сама сво╖м словам. - Пригаду╓те геро╖ню роману Досто╓вського "╤д╕от" Настас╕ю Пилип╕вну, - продовжила ╤рина вже трохи менш пафосно, б╕льш дов╕рливо, - як вона була в духовному сенс╕ смертельно вражена усв╕домленням свого безмежного морального пад╕ння, перебуваючи в статус╕ утриманки старшого за не╖ багатого чолов╕ка? Пригаду╓те? - зробила ╤рина паузу, щоб переконатися в тому, що ц╕лковито заволод╕ла увагою присутн╕х. - А погляньте тепер на сучасн╕сть! Наприклад, на сучасний шоу-б╕знес. Н╕, вже нав╕ть не старший чолов╕к, що бере чи то на пост╕йне утримання, чи то на одноразове використання молоде д╕вчатко, яке таким чином пробива╓ соб╕ дорогу до популярност╕ на сцен╕, н╕, все вже набагато огидн╕ше - стара баба, яка вже ма╓ внук╕в та правнук╕в, але при цьому ма╓ й велик╕ грош╕ й велик╕ можливост╕ в шоу-б╕знес╕ бере соб╕ на утримання для угамування сво╓╖ мерзенно╖ старечо╖ х╕т╕ молоденьких хлоп"ят, як╕ таким чином стають з╕рками сцени. Я з цього приводу завжди пригадую опов╕дання Пушк╕на "П╕кова дама" - пам"ята╓те, як там головний герой Герман мимов╕льно ста╓ св╕дком того огидного н╕чного туалету старо╖ графин╕, коли ╖╖ роздягають перед сном, а Герман з╕ свого сховку вимушений був спостер╕гати за ╖╖ оголеними "принадами": як вдало Пушк╕н зум╕в передати всю в╕дразн╕сть цього видовища - ╕ завжди, коли я чую, читаю, чи бачу по телев╕зору про чергове "велике кохання" м╕ж якоюсь старою багатою покровителькою ╕ молоденьким хлоп"ям, яке годиться в онуки ц╕й бабус╕ ╕ якого ця бабуся просову╓ в з╕рки шоу-б╕знесу, я тод╕ завжди пригадую цей уривок ╕з "П╕ково╖ дами" ╕ мимов╕льно уявляю соб╕, як цим молоденьким хлоп"ятам доводиться не т╕льки любуватися брезкл╕стю оголених принад сво╖х покровительок-бабусь, але й, вибачаюсь... - завмерла вона з виразом невимовного жалю й сп╕вчуття, очевидно, не в змоз╕ вимовити сл╕в, якими назива╓ться те, про що вона говорила. - Х╕ба це не огидно? Х╕ба це не верх цин╕зму, п╕длост╕, дикост╕, гр╕ховност╕, врешт╕-решт! ╤ саме найнеймов╕рн╕ше те, що загалом все це знову ж таки сприйма╓ться "на ура", публ╕ка просто в захват╕ в╕д чергових смердючих такого штибу чуток, що спершу видаються просто злими вигадками непорядних заздр╕сник╕в, але врешт╕ виявляються неприглядною г╕ркою правдою - ╕ тут "п╕пли" вже просто шален╕ють в╕д захвату, упиваючись п╕кантною непристойн╕стю ц╕╓╖ правди. Який же обтяжливий обов"язок у наш час - називати реч╕ сво╖ми ╕менами, - вже зовс╕м стишено, н╕би сама до себе, промовила ╤рина й замовкла, задумавшись.

- Ваше пр╕звище часом не Савонарола? - порушив навислу над столом тишу Серг╕й.

- ╥╖ пр╕звище Савонароленко, - п╕дтримав веселий Серг╕╖в тон Павлюк, вт╕м, не зважаючи на веселий тон, гордо погладжуючи сво╖ вуса ╕ схвально поглядаючи на д╕вчину.

- Н╕, - п╕дхопився на ноги ╕сторик Олег Яневський ╕, в╕дкинувши порухом голови сво╓ довге волосся, вперив побожний погляд в ╤рину, - без жарт╕в, ти, ╤ро, молодець, тобто я хот╕в сказати, ти так ясно й виразно висловила саму суть сучасност╕, так просто ╕ водночас так глибоко показала все це, що!.. - не знайшовся в╕н на слов╕ ╕ стало зрозум╕ло, його почуття були набагато попереду сл╕в, ╕ взагал╕, почутт╕в у нього щодо ╤рини було набагато б╕льше, ан╕ж сл╕в, як╕ були б у змоз╕ описати ц╕ його почуття.

- Так, я теж хот╕в би сказати, що ти, ╤ро, просто чудо... - п╕дхопився в якомусь ревнивому порив╕ молодий ф╕зкультурник Славко Наливайко, й обдавши Яневського визивним поглядом, трохи зн╕тився й додав. - Тобто, я хот╕в сказати, ти, ╤ро, просто чудово все так сказала... Дуже добре, - мабуть у нього було ще менше сл╕в, зважаючи на потенц╕йний словарний запас ф╕зкультурника в пор╕внянн╕ з словарним запасом ╕сторика, але силою почутт╕в щодо ╤рини в╕н вочевидь що м╕г пом╕рятися з Олегом, - просто прекрасно.

Серг╕й оглянув трохи приск╕плив╕ше цю тр╕йцю - двох йоржистих хлопц╕в, схожих зараз на задерикуватих п╕вн╕в, ╕ прекрасну в сво╖й гордовит╕й г╕дност╕ д╕вчину, що сид╕ла пом╕ж ними й яка, глянувши на обох ледь док╕рливо, примусила ╖х замовкнути - ╕ здогадався про, м"яко кажучи, небайдуж╕сть обох хлопц╕в щодо д╕вчини ╕ про ╖хн╕ пост╕йн╕ змагання за прихильн╕сть з ╖╖ боку.

- Савонароленко - це, звичайно, прекрасно, - розрядив ситуац╕ю отець Михайло, поблажливо й сп╕вчутливо оглянувши запальну тр╕йцю, п╕сля чого хлопц╕ спок╕йно с╕ли на сво╖ м╕сця. - Святе обурення - на перший погляд, велична й прекрасна р╕ч, але ж, ╤ро, зваж на те, що, як в╕домо, крайнощ╕ сходяться, й обурення, чи воно святе, чи не дуже, все ж таки - обурення, а обурення - почуття досить далеке в╕д тих десяти християнських запов╕дей, щодо зневаги до яких ти й обурю╓шся. Та це так, до реч╕. А взагал╕, я б хот╕в дещо приземлити нашу розмову. Мен╕ зда╓ться, ми розгляда╓мо проблему занадто глобально й абстрактно, неначе вир╕шили порятувати в╕дразу весь св╕т, а нам би поки що впоратися з нашою р╕дною Укра╖ною, ╕ нав╕ть ще вужче - впоратися з нашим р╕дним селом Веселим.