Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Що його подвигло на такий крок? Найменш за все це був, звичайно, той липовий оф╕ц╕йний радянський патр╕отизм, в╕д якого вже на той час не залишилося й духу. Просто Серг╕й хот╕в не уникати того жорстокого випробування, яке повинен був пройти кожен юнак, щоб стати чолов╕ком, та й це життя з безк╕нечною чергою любовних пригод, що вт╕шали лише плоть ╕ не торкалися душ╕, просто втомлювало, що вже позначалося нав╕ть на його малярських пошуках - полотна ставали все б╕льше одноман╕тними, р╕шення все б╕льш поверховими й пласкими. Це був справд╕ якийсь тупик, безвих╕дь. ╤ щоб розрубати цей Горд╕╖в вузол, Серг╕й вир╕шив таким радикальним чином зм╕нити сво╓ одноман╕тне життя.

Та ще й служити в╕н вир╕шив не де-небудь, а в сам╕й найгаряч╕ш╕й точц╕, яку т╕льки можна було на той час знайти, в Афган╕стан╕, де точилася справжня в╕йна, а не просто якась там гра - виживу, вир╕шив в╕н, то, мабуть, таки зрозум╕ю в цьому житт╕ щось таке, що дасть мен╕ наснагу жити ╕ творити й надал╕, а загину, то - загину, бо жити таким життям, як зараз - не велике щастя.

Матер╕ Серг╕й, звичайно, не сказав про Афган╕стан, хоча матер╕ йому й справд╕ було жаль, можливо, матер╕ т╕льки й було жаль, хоча в╕н ╕шов на в╕йну насправд╕ ж не для того, щоб загинути, а щоб перемогти - врешт╕-решт, в╕н був не серед останн╕х: ск╕льки в╕н себе не пам"ятав, в╕н завжди займався спортом, осягав майстерн╕сть самбо п╕д кер╕вництвом прекрасних майстр╕в, як╕ поряд з оф╕ц╕йним самбо навчали Серг╕я та його товариш╕в по спортивн╕й секц╕╖ боротьби тонкощам сх╕дних ╓диноборств, так би мовити, п╕дп╕льно, адже так╕ ворож╕ буржуазн╕ вигадки, як карате й тому под╕бн╕ штучки, були в Радянському Союз╕ оф╕ц╕йно заборонен╕ для широкого загалу.

Афган╕стан зробив Серг╕я християнином, християнство зробило його православним, православ"я в╕дкрило йому шлях духовного живопису, що все разом нарешт╕ привело його сюди, в село Веселе, де в╕н зустр╕в отця Михайла та Оксану. Що ж, заради цього варто було пройти Афган╕стан. Заради тако╖ зустр╕ч╕ варто було в╕ддати що завгодно. Але була й ╕нша сторона медал╕ - ця зустр╕ч виявила, що Серг╕й занадто оптим╕стично ставився до сво╖х моральних досягнень останнього часу: на тл╕ отця Михайла й Оксани його власний духовний образ занадто вже тьмян╕в, занадто вже непривабливо виглядало його минуле. Минуле?

На превеликий жаль, його любовн╕ зальоти, як це не прикро було для самого Серг╕я, продовжувались аж до останнього часу. ╤ як в╕н не побивався над ц╕╓ю, самому йому неприйнятною й непри╓мною вадою, як не каявся, але... В╕н все прекрасно розум╕в, розум╕в до самих глибин гр╕ховн╕сть ц╕╓╖ сво╓╖ вади, ╕ все ж. Зв╕сна р╕ч, це не було те сатанинське сп"ян╕ння в╕д коловороту плотських вт╕х, що захопило було його в юност╕ п╕сля такого печального к╕нця його першого кохання, що не стало, на жаль, коханням на все життя, як вони з Оленою мр╕яли, сп"ян╕ння, п╕д час якого Серг╕й п╕д орудою свого бога Ярила в╕ддавав сво╓ т╕ло й душу на поталу шаленим пристрастям.

Зараз це було зовс╕м ╕нше. Зараз це були все ж, можна сказати, нормальн╕ людськ╕ стосунки, без яких нормальне життя якось нав╕ть не уявлялось, адже ж бути самотн╕м одинаком не зовс╕м природно молодому здоровому чолов╕ков╕, нав╕ть якщо в╕н художник та ще й займа╓ться розписом храм╕в. Це були не просто любовн╕ ╕нтрижки, як колись, - це були ц╕лком здоров╕ в╕дносини м╕ж чолов╕ком ╕ ж╕нкою з ц╕лком здоровими нам╕рами одруження й створення нормально╖ здорово╖ с╕м"╖, бо ж сам Бог вел╕в людям плодитися: як сам Серг╕й це нап╕вжартома визначив для себе зг╕дно з м╕фолог╕чними уявленнями - треба було зм╕нити Ярила на Ладу й Р╕д. Та й мама Серг╕я теж була не в захват╕ в╕д його неприкаяно╖ самотност╕ й наполягала на його одруженн╕, мр╕яла няньчити внук╕в. ╤ в╕н старався знайти соб╕ пару, старався щиро й в╕дверто, але...

Якось все не виходило. Все завжди розпочиналось так романтично - як правило, раптова зустр╕ч, блискавка симпат╕╖, кв╕ти, шампанське, шалена пристрасть, мр╕╖ про майбутн╓, спроба жити разом - от на ц╕й сам╕й спроб╕ все зазвичай ╕ зак╕нчувалось. Два, три м╕сяц╕, найб╕льше п╕вроку - ╕ вс╕ романтичн╕ стосунки в╕дступали перед натиском реального життя: грош╕, ╖й все б╕льше й б╕льше потр╕бно було грошей, як екв╕валенту добробуту, життя, майбутнього, щастя, екв╕валенту кохання. Все впиралося в грош╕. Де й д╕валося те романтичне почуття, що зовс╕м недавно кидало ╖х в об╕йми безоглядно╖ пристраст╕. Вона вимагала грошей - ╕ чим дал╕, тим б╕льше. Серг╕й ставав для не╖ приладом для добування грошей, не б╕льше. Вона вимагала грошей - адже в╕н може, варто йому лише захот╕ти, запросити нормальну оплату сво╓╖ прац╕, нормальну ц╕ну взяти , а не т╕ коп╕йки, що в╕н бере за сво╖ ун╕кальн╕ роботи: його робота варта нормально╖ ц╕ни, а вони не об╕дн╕ють, ц╕ церкви багат╕, зна╓ вона, бачила, тобто вона поки що н╕чого ще не зна╓ про цей його Ки╖вський Патр╕архат, а те, в яких автомоб╕лях ╖здять велик╕ начальники з Московського Патр╕архату, в якому золот╕, в яких д╕амантах вони ходять, як╕ швейцарськ╕ годинники (по дек╕лька десятк╕в або й сотень тисяч долар╕в!) вони носять, це вона прекрасно зна╓ - так що н╕чого, не зб╕дн╕ють його святенники, якщо заплатять нормальну ц╕ну. Хай платять!

Хоча при знайомств╕ вс╕ ц╕ ж╕нки здавались такими безкорисливими, такими захопленими його творч╕стю, такими зац╕кавленими в розво╖ укра╖нського православ"я. Й чим дал╕, тим глибше закрадалась йому в душу п╕дозра про ╖хню лицем╕рну гру з самого початку знайомства - як в ╖хн╕х прим╕тивних корисливих душах з самого того часу, коли вони д╕знавались про його профес╕ю, виникав задум про можлив╕сть заробляння великих грошей, варто лише по-доброму переконати його, вил╕пити з нього нормальну людину в майбутньому. Вся ╖хня безкорислив╕сть ╕ захоплення мистецтвом при знайомств╕ були лише лицем╕рною грою, щоб якнайм╕цн╕ше зачепитися за нього, як за джерело великих грошей у майбутньому.

Ось ╕ цей останн╕й випадок, зовс╕м недавня його остання спроба стати с╕мейною людиною. Чого варт╕ лише т╕ ╖╖ в╕дверт╕ вибухи неприхованого гн╕ву у в╕дпов╕дь на його мовчання, коли в╕н намагався просто пропустити мимо вух ╖╖ чергов╕ "хитромудр╕" розумування щодо можливост╕ з його профес╕╓ю та репутац╕╓ю жити набагато краще - це ж просто см╕шно, маючи можлив╕сть жити "як люди", просто таки в╕дмовляти соб╕ майже в усьому. Грошей! ╤ чим скор╕ше, тим б╕льше! Звичайно, вони розлучились - ╕ це нав╕ть не так вже вразило його, як бувало спершу, все вже було наст╕льки звично й схоже, наст╕льки по-буденному, наче все так ╕ повинно бути. В╕н нав╕ть вже подумувати, що ц╕ вс╕ невдач╕ в пошуках с╕мейного щастя - це покара за його гр╕ховн╕ любовн╕ походеньки, за його легковажне ставлення до стосунк╕в з ж╕ноцтвом у минулому, за його в╕рне служ╕ння жорстокому Ярилу. Ярило не в╕дпускав його, Лада ним, вочевидь, гребувала.

Одне т╕льки добре - Серг╕й встиг виспов╕датись ще в Ки╓в╕ щодо цього останнього випадку, в╕н просто не уявляв соб╕, як би в╕н ось тепер п╕шов з ус╕м цим до отця Михайла. Хоча , спов╕дь - ╓ спов╕дь, але тим не менше.

Поступово виходячи з глибоко╖ задуми ╕ повертаючись з╕ св╕ту сво╖х спомин╕в у хату баби Горпини, Серг╕й в╕дчув, що його т╕ло прямо отерпло в╕д довгого лежання в одн╕й поз╕ - в╕н нав╕ть незчувся, як промайнув досить довгий пром╕жок часу. В╕н встав, роз╕м"яв затерплу шию, п╕д╕йшов до в╕кна, що кидало на п╕длогу яскравий квадрат веселого травневого св╕тла - сонце вже перевалило через зен╕т.

Дивно, пройшло так мало часу в╕д його появи в цьому сел╕, а яке величезне зрушення в житт╕, в душ╕. Що це? В╕н нав╕ть не уявляв соб╕, як би все це можна назвати. Переворот? Переродження? В╕дродження? Ц╕ле життя, все його життя промайнуло перед ним. Все сво╓ життя Серг╕й н╕би заново прожив. ╤ не просто прожив, а пережив. В╕н наче новим, справд╕ християнським, поглядом окинув сво╓ життя, в новому св╕тл╕ побачив усе пережите, вс╕ основн╕ в╕хи житт╓вого шляху постали перед ним.

╤ в╕н простив, вибачив сам соб╕ врешт╕-решт сво╖ власн╕ гр╕хи, так наче це вибачив йому хтось ╕нший, той хто мав право прощати вс╕м ╕ прощати все. Дивне, легке й захопливе в╕дчуття оволод╕ло Серг╕╓м: в╕н нарешт╕ зм╕г простити соб╕ сво╓ минуле, з важкого переобтяження сумл╕ння, що тягло в гр╕ховне болото замкненого кола зваб ╕ докор╕в, його минуле раптом перетворилося на просто повчальний приклад хибно╖ нерозумно╖ повед╕нки, так наче цей приклад для настанови показував йому хтось ╕нший, хто мав право повчати вс╕х - ╕ тепер Серг╕й напевне знав, як жити правильно. Всепроникаюче всевладне св╕тло ╕стини, добра й краси, джерелом якого було нове осягнення минулого, осяяло як тепер╕шн╓ життя, так ╕ перспективи майбутнього. Настр╕й всепрощення й безмежно╖ любов╕ до всього св╕ту, нав╕яний образом Оксани, опанував його - так, це був образ Оксани, через який Серг╕й, неначе через чар╕вний кристал, побачив себе, сво╓ минуле й майбутн╓, побачив весь св╕т, побачив Бога - ╕ став новою людиною.