Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
ЧАСТИНА ДРУГА
1.
Отець Михайло наст╕йно пропонував Серг╕╓в╕ в╕двезти його до м╕сця його ново╖ роботи на автомоб╕л╕, але Серг╕й нав╕др╕з в╕дмовився в╕д тако╖ послуги - Михайло Архипович набагато потр╕бн╕ший був разом з╕ сво╖м автомоб╕лем тут, у Веселому, та й звик уже Серг╕й мандрувати Укра╖ною потягами, автобусами й попутками, аж йому вже такий саме спос╕б мандр╕в став близьким до серця: можна було познайомитися з новими ц╕кавими людьми, ближче, безпосередн╕ше в╕дчути суть сучасно╖ мит╕ в подиху швидкоплинного часу, п╕ймати, так би мовити, пульс життя.
А почалась дорога все ж деякою прикр╕стю - Серг╕й все плутав назву м╕сця к╕нцевого призначення сво╓╖ подорож╕: в╕н н╕як не м╕г точно запам"ятати чи це було Комсомольське Першотравневого району, чи навпаки - Першотравневе Комсомольського району. Ох вже цей безк╕нечний лаб╕ринт першотравневих, комсомольських, червоноарм╕йських сх╕дноукра╖нських вулиць, селищ, м╕ст, в╕д яких просто таки голова йде обертом.
Та ще, оск╕льки Серг╕й попередньо вже знав, що храм, який йому доведеться реставрувати, розташований був десь в самому центр╕ цього м╕стечка, то напевне був уже переконаний, що сто╖ть цей храм саме на вулиц╕ Лен╕на - яка ж ╕ще вулиця може бути в центр╕ Першотравневого, чи Комсомольського? Х╕ба що Бер╕╖, або Кагановича! А ще, напевне, саме поряд з храмом сто╖ть ще й пам"ятник цьому Лен╕ну - Серг╕╓в╕ нав╕ть стало ц╕каво перев╕рити ц╕ сво╖ передбачення щодо м╕стечка, як же його, врешт╕... Першотравневе! Чи, може, таки Комсомольське?
Все ж таки це насправд╕ було м╕стечко Першотравневе Комсомольського району. Серг╕й нав╕ть взяв невеличкий пап╕рець ╕ написав на ньому великими л╕терами: "ПЕРШОТРАВНЕВЕ КОМСОМОЛЬСЬКОГО Р-НУ" - ╕ згодом в дороз╕ завжди, коли йому треба було спитати у когось поради щодо уточнення свого маршруту, чи купити квиток, то в╕н д╕ставав з кишен╕ цей св╕й рят╕вний пап╕рець ╕ дивився, як правильно назива╓ться м╕сце призначення його подорож╕.
Потрапив Серг╕й до Першотравневого десь по об╕д╕. Й хоча йому ще зранку потелефонував на моб╕льник Федорчук Семен Павлович, той самий меценат, замовник реставрац╕╖, й д╕знавшись яким саме автобусом Серг╕й при╖де, запропонував зустр╕ти його автомоб╕лем, сказавши при цьому нав╕ть, що ма╓ Серг╕╓ве фото, але той в╕дмовився, надавши перевагу прогулянц╕ новим м╕стом, уточнивши т╕льки адресу, за якою в╕н мав прийти врешт╕ до замовника.
Храм, виявилося, був зовс╕м поряд з автостанц╕╓ю, оск╕льки вони були в центр╕ м╕стечка, як ╕ вс╕ ╕нш╕ найголовн╕ш╕ споруди, ╕ був цей храм справд╕ таки, як ╕ передбачав Серг╕й, на вулиц╕ Лен╕на, мало того, ще й на площ╕ Лен╕на, яка в свою чергу, теж знаходилась на вулиц╕ Лен╕на. ╤ стояв цей храм, як теж передбачав Серг╕й, поряд з пам"ятником Лен╕ну, щоправда трохи вт╕шало що, св╕домо чи несв╕домо, але Лен╕н все ж стояв задом до храму, тобто до символу т╕╓╖ в╕ри, найпалк╕шим ворогом яко╖ ╕ був Лен╕н, як в╕рний слуга сатани.
Серг╕й об╕йшов храм зус╕б╕ч. Буд╕вля храму була досить таки новою, але вже й досить пошарпаною: тиньк у багатьох м╕сцях пообсипався, пон╕вечивши нанесений на ньому розпис, пов╕двалювалися ц╕л╕ шматки облицювально╖ цегли. Видно було, що будувалася церква хоча вже й дещо п╕сля оф╕ц╕йно╖ смерт╕ радянсько╖ системи, але ж ц╕лком зг╕дно з авральними традиц╕ями ц╕╓╖ таки вже мертво╖ радянсько╖ системи, й основною метою цього буд╕вництва було якнайшвидше в╕дмити "бабло" ╕, як тод╕ казали, "застовпити" м╕сце за ц╕лком визначеною рел╕г╕йною конфес╕╓ю, яка була орган╕чною частиною ц╕╓╖ ж само╖ радянсько╖ комун╕стично╖ системи. "От ╕ застовпили", - подумав Серг╕й, оц╕нивши не вельми привабливий вигляд храму ззовн╕ ╕ т╕льки передбачаючи не надто кращий стан храму всередин╕, оск╕льки до середини йому попасти не вдалося, адже храм був зачинений.
Людей в цей час в центр╕ було не багато. Небагато було машин. Та й сам центр м╕стечка був невеликий, як ╕ саме м╕стечко, яке, взагал╕ то, було, мабуть, дещо нав╕ть менше в╕д села Веселого, та й зовн╕ б╕льше нагадувало велике село, ан╕ж м╕сто, чи нав╕ть м╕стечко. Серг╕й в╕дразу ж охопило в╕дчуття яко╖сь безпросв╕тно╖ пров╕нц╕йно╖ забитост╕ Першотравневого: ц╕, наче скам"ян╕л╕ в безнад╕йному оч╕куванн╕ покупця, обличчя продавц╕в у к╕осках, розтиканих на кожному кроц╕ безлюдних вулиць; ц╕ облуплен╕ ст╕ни, см╕ття на кожному кроц╕ ╕ смор╕д, що н╕би виплоджував то тут, то там п"яниць ╕ безхатченк╕в, декотр╕ з яких ще плентались поп╕д ст╕нами на неслухняних ногах, а декотр╕ вже спали на узб╕ччях п╕д кущами. Так немов у цьому забутому Богом м╕ст╕ застигло саме оце гн╕тюче ос╕нн╓ пов╕тря, символ╕зуючи застиглу трьохсотл╕тню ╕мперську кам"яну глибу часу, яку н╕хто нав╕ть ╕ не намага╓ться зрушити. М╕сто. Серг╕╓в╕ пригадалися незабутн╕ гогол╕вськ╕ й чеховськ╕ описи забито╖ рос╕йсько╖ глибинки - безвих╕дь, сум, безнад╕я...
Аж раптом навколишня незрушн╕сть ╕ тиша були митт╓во порушен╕. Неоч╕куван╕сть такого повороту под╕й була наст╕льки незвичайною, що Серг╕я в╕д неспод╕ванки немов прошило струмом, вихопивши з╕ стану розслаблено╖ задуманост╕. Вже протягом деякого часу прямо перед Серг╕╓м ╕шла молода д╕вчина, на яку в╕н не те, щоб звернув увагу, а просто несв╕домо, думаючи про сво╓, пом╕тив ╖╖, та й складно було посеред цього царства занехаяност╕ не пом╕тити ╖╖ бездоганну статуру, пружну вишукану ходу, стильний одяг.
Й хоча Серг╕й, як кажуть, кра╓м ока в╕дм╕тив ц╕ ╖╖ досто╖нства, в╕н все ж був поглинутий власними думками, ╕ незнайомка хоч ╕ йшла деякий час перед Серг╕╓м, але знаходилась поза його св╕дом╕стю. Аж доки раптом не сталася ця сама неспод╕ванка. Об╕гнавши на велик╕й швидкост╕ Серг╕я, прямо перед д╕вчиною гальмонув автомоб╕ль, та так сильно й р╕зко, що Серг╕╓в╕ аж стало жаль новеньких кол╕с ц╕╓╖ новенько╖ дорого╖ ╕номарки. З машини вискочив вод╕й, п╕дскочив до д╕вчини, вхопив ╖╖ за руку, смиконувши так, що напевне залишив синц╕ на ╖╖ тенд╕тн╕й ручц╕.
- Ану в машину! - крикнув атлетичного вигляду в спортивному костюм╕ нападник хрипкуватим непри╓мним голосом, намагаючись затягти д╕вчину в каб╕ну авто.
- Та п╕шов ти, - намагалася та в╕дбитися в╕д здорованя, на фон╕ якого сама виглядала зовс╕м крих╕тною д╕вчинкою, - п╕шов ти! - махнула вона нав╕дл╕г сумочкою, що була в ╖╖ руц╕. Але здоровань уп╕ймав нальоту сумочку ╕, вирвавши ╖╖ з рук д╕вчини, з новою силою потягнув незнайомку до автомоб╕ля.
Як завжди в таких випадках, все сталося якось саме собою, автоматично. Серг╕й нав╕ть не встиг якось обдумати ситуац╕ю, а його т╕ло вже кинулося вперед. Внутр╕шня пружина, яку Серг╕й жартома називав автоп╕лотом, митт╓во стиснувшись, вже почала поступово розпросторюватися. ╤ ось Серг╕й вже зовс╕м поряд з нападником...
- Шановний, - не зважаючи на внутр╕шн╓ стиснення, обурення й повну бойову готовн╕сть, Серг╕й спок╕йно й поважно, п╕д╕йшовши збоку й трохи ззаду, поплескав рукою по могутн╕х плечах кривдника, приблизно на пару гол╕в вищого й на п╕вметра ширшого в плечах в╕д Серг╕я, - я хот╕в би вас попросити бути дещо вв╕члив╕шим з д╕вчиною. - якомога спок╕йн╕ше проказав в╕н ╕ продовжив: - Та й взагал╕ то, не завадило б вам перепросити д╕вчину. Адже це зовс╕м не личить...
- Що-о-о?!. - ревонув той, неначе дикий бик, не давши Серг╕╓в╕ зак╕нчити його вв╕чливе звернення. - Що-о-о?.. Що-о-о?..
- "Що" - це, мабуть, ╓дине в╕доме вам слово? - ╕рон╕чно подивився Серг╕й в налит╕ кривавою люттю оч╕ нападника.
- Ти хто такий? Та ти...
- По-перше, не "ти", а "ви", - не дав зак╕нчити мову сво╓му в╕зав╕ тепер уже Серг╕й. - А по-друге, мушу з рад╕стю в╕дзначити, що ви все ж зна╓те ще деяк╕ слова, окр╕м слова "що", то, може, зна╓те ще й так╕, наприклад, слова, як "вибачте будь ласка"? Якщо зна╓те, то зараз саме час застосувати ц╕ знання на практиц╕.