Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Хто такий? - через прочинену, але взяту на ланцюг, хв╕ртку спитав охоронець у чорному форменому одяз╕.

- Богданенко Серг╕й Михайлович, художник. Прибув до Першотравневого для реставрац╕╖ м╕сцевого храму на запрошення Федорчука Семена Павловича, - в╕дрекомендувався Серг╕й по повн╕й форм╕, адже ж обставини спонукали саме до цього.

Охоронець спочатку дещо в╕дхилив хв╕ртку, уважно оглянув прост╕р довкола Серг╕я, приск╕пливо оглянув самого Серг╕я з н╕г до голови, а пот╕м р╕зко зачинився, взявши хв╕ртку на засув. Серг╕й же так ╕ залишився поза межами садиби н╕ в сих н╕ в тих, роздумуючи протягом деякого, вт╕м досить довгого, часу, що йому дал╕ робити - в╕н обдумав нав╕ть такий кумедний випадок, що постоявши отак деякий час, йому доведеться шукати м╕сце для ноч╕вл╕. Вт╕м, до тако╖ оперетково╖ кумедност╕, звичайно ж, не д╕йшло.

Через деякий час рух за вор╕тьми в╕дновився, хв╕ртка знову прочинилася, а пот╕м врешт╕ таки в╕дчинилася повн╕стю, охоронець, вт╕м не виходячи за меж╕ садиби, в╕д╕йшов уб╕к, зв╕льняючи таким чином дорогу Серг╕╓в╕.

- Заходь, - кинув охоронець ╕ на п╕дтвердження цього скупого запрошення кивнув головою.

- Та у вас тут все справд╕ по-дорослому, - зайшовши у дв╕р, звернувся Серг╕й до охоронця, який саме зачиняв хв╕ртку на вс╕ запори. - Що, невже все так серйозно?

- Ти нав╕ть не уявля╓ш, наск╕льки серйозно, - спроквола в╕дпов╕в охоронець, молодий, високий хлопець в ун╕форм╕, з-п╕д яко╖ випиналися досить пристойн╕ м"язи.

- То, може, ти мене ще й обшука╓ш? - не без у╖дливо╖ ╕рон╕╖ запитав Серг╕й.

- Як на мене, то не завадило б ╕ обшукати, хоча ми й ма╓мо тво╓ фото, ╕ Семен Павлович наказав тебе пропустити, ╕ все таке ╕нше, - ц╕лком серйозно в╕дпов╕в охоронець. - Нам туди, - показав в╕н рукою в б╕к будинку.

Величезний триповерховий будинок у св╕тл╕ призах╕дного сонця виблискував ус╕ма можливими арх╕тектурними вишуканостями найр╕зноман╕тн╕ших стил╕в - було зрозум╕ло, що завдання буд╕вничих цього палацу полягало не ст╕льки в створенн╕ затишного житла, ск╕льки в нам╕р╕ вразити уяву в╕дв╕дувача пишнотою, вишукан╕стю, а значить ╕ сумою витрачених на будову кошт╕в.

╤ це завдання зодч╕ таки, треба з╕знатись, виконали, хоча, на думку Серг╕я весь цей еклектичний наб╕р всього найпишн╕шого, найвитончен╕шого, всього, що зовн╕ найб╕льше вража╓ з першого погляду, насправд╕ був досить холодним, беззм╕стовним - оч╕ глядача, може, й були вражен╕, але серце залишалось байдужим. Весь цей коктейль рис, характерних для вс╕х можливих арх╕тектурних стил╕в, в╕д ренесансних ╕ барокових аж до найсучасн╕ших модерних, був, звичайно, хм╕льний, але Серг╕╓ву, м╕цну естетично, душу залишив байдужою. Цей величезний, оповитий найпишн╕шими тонкощами прикрас, будинок справляв враження великого красивого н╕мого, який намагаючись щось вимовити кива╓ вус╕б╕ч руками, головою, може й красиво маха╓, вида╓ як╕сь гортанн╕ звуки, може нав╕ть красив╕ звуки, але ж зрозум╕ти н╕чого не можна - н╕мий, в╕н ╕ ╓ н╕мий.

Вимощеним вичищеною, наче на парад, тротуарною плиткою двором вони пройшли до сход╕в, що вели на ганок, де ╖х зустр╕в уже ╕нший охоронець, який був схожий скор╕ше на якогось мажордома, н╕ж на охоронця, оск╕льки одягнений був уже не просто в чорну ун╕форму, а в стильний чорний костюм та ще й при краватц╕.

- Семен Павлович на вас чека╓, - звернувся охоронець-мажордом до Серг╕я, приймаючи його в╕д охоронця-охоронця, наче естафетну паличку, - проходьте будь ласка.

Серг╕й з╕йшов на ганок ╕ сл╕дом за мажордомом через вх╕дн╕ двер╕ пройшов до величезного пишного вестибюлю, витриманого в основному в модерному стил╕ з ус╕ма притаманними цьому принадами, починаючи в╕д величезного аквар╕ума з запаморочливою фауною й флорою, що казково вигравала у фе╓ричн╕й р╕знокольоров╕й п╕дсв╕тц╕, аж до величезно╖ металево-пластиково╖ конструкц╕╖, що, на думку Серг╕я, була скульптурою в стил╕ поп-арт.

- Дуже, дуже радий вас в╕тати у себе в дом╕, - почув Серг╕й голос, що пролунав ╕з надр, мабуть, з╕ стил╕стичних нам╕р╕в, затемненого величезного вестибюлю. - Справд╕ дуже, дуже радий вас бачити, Серг╕ю Михайловичу, - вже в пол╕ зору з"явився середнього зросту, в довол╕ непоганому ф╕зичному стан╕, впевнений в соб╕ чолов╕к рок╕в п╕д п"ятдесят з чисто виголеним, в╕дкритим, з довол╕ правильними рисами обличчям. ╤ хоча в╕н мав уже досить пом╕тн╕ залисини, це ан╕трохи не псувало загального враження в╕д образу напористо╖ чисто чолов╕чо╖ краси, яке справляла ця енерг╕йна людина.

- Я теж дуже радий нарешт╕ п╕сля сво╓╖ подорож╕ потиснути вам руку, - Серг╕й щиро потиснув руку Семена Павловича. - ╤ теж справд╕, справд╕ радий.

- От, т╕льки-но при╖хав додому, нав╕ть не встиг переодягнутися, - показав Семен Павлович на св╕й дорогий стильний темно-с╕рий костюм, - наче спец╕ально п╕дгадав п╕д ваш при╖зд.

- Виходить я саме вчасно прибув до вас п╕сля прогулянки вашим м╕стечком. Будемо вважати це промислом Божим.

- Не будемо згадувати всу╓ ╕м"я Господа, хоча ви д╕йсно таки прибули вчасно, дуже вчасно, ось-ось вже буде готова вечеря. А поки що я запропонував би вам, Серг╕ю Михайловичу, дещо, так би мовити, обжитися в цьому помешканн╕, в якому вам доведеться прожити ще деякий час. Зараз я попрошу свою донечку, - Семен Павлович озирнувся, намагаючись щось розглед╕ти в затемнених нутрощах велико╖, що здавалась майже неск╕нченною, к╕мнати. - ╤ро-о-о! ╤ринко! - покликав в╕н когось ╕з темряви. - Я ╖╖ називаю сво╓ю донечкою, - продовжив в╕н, звертаючись уже до Серг╕я, коли почув в╕длуння каблучк╕в, що наближались ╕з дальнього закутку вестибюлю, - хоча насправд╕ вона не моя р╕дна донька, а моя р╕дна небога, тобто р╕дна донька мого р╕дного брата, що на мою думку да╓ мен╕ право називати ╖╖ й сво╓ю донькою, а оск╕льки мого брата вже нема╓ серед живих ╕ сво╖х власних д╕тей у мене нема╓, то це мо╓ право ма╓ ще б╕льше п╕дстав.

Доки Семен Павлович таким чином розм╕рковував щодо правом╕рност╕ правильного означення сво╖х родинних зв"язк╕в з молодою д╕вчиною, сама ця д╕вчина все наближалася до сп╕врозмовник╕в, означуючи сво╓ наближення наближенням цокот╕ння сво╖х каблучк╕в. Серг╕й спершу, лише на мить в╕д╕рвавши погляд в╕д Семена Павловича, машинально кинув швидкий погляд на д╕вчину ╕ знову звернув свою увагу на сп╕врозмовника, який пояснював сво╖ з ц╕╓ю д╕вчиною стосунки, одночасно таким чином представляючи ╖╖ Серг╕╓в╕. Але кинутий на мить погляд на д╕вчину чимось стурбував Серг╕я, ╕ в╕н через деякий час знову звернувся поглядом до д╕вчини, що наближалась ╕ в ╖╖ ход╕, статур╕, в рисах ╖╖ обличчя, як╕ все наочн╕ше увиразнювалися в м╕ру того, як вона, наближаючись, одночасно входила в найб╕льш осв╕тлену частину вестибюлю, Серг╕й почав в╕дзначати для себе щось знайоме...

- Оце ось ╕ моя ╤ринка, - Семен Павлович ласкаво погладив долонею плече д╕вчини, що п╕д╕йшла до нього. ╤ Серг╕й уп╕знав врешт╕ у ц╕й д╕вчин╕ незнайомку, яку в╕н зустр╕в сьогодн╕ вдень, яку в╕н захистив сьогодн╕ в╕д неспод╕ваного нападу здорованя, ╕ з якою в╕н попрощався, не встигнувши як сл╕д познайомитися - так, ╖╖ звали саме ╤риною. Серг╕й, зв╕сно, неабияк здивувався й на обличч╕ д╕вчини теж прочитав неабияке здивування. - А це, ╤ро, той самий знаменитий, не побоюсь цього слова, видатний, що можна вже зараз стверджувати, хоч в╕н ще зовс╕м молодий художник, той самий Богданенко Серг╕й Михайлович, - продовжував Федорчук представляти ╖х одне одному, й коли в╕н повернувся до Серг╕я, ╤рина, вп╕знавши свого рят╕вника й скориставшись тим, що ╖╖ дядько в╕двернувся, якомога непом╕тн╕ше для Семена Павловича й для будь-кого, хто м╕г би це побачити, приклала вказ╕вного пальця до губ, переконливо спонукаючи таким чином Серг╕я збер╕гати в та╓мниц╕ ╖хн╓ сьогодн╕шн╓ знайомство - ╕ Серг╕й, теж непом╕тно для Федорчука, кинув д╕вчин╕ у в╕дпов╕дь красномовний погляд, на знак того, що в╕н все зрозум╕в.

- Дуже радий познайомитися, - взявши руку д╕вчини в свою руку, дуже переконливо вдаючи, що в╕н вперше ╖╖ бачить, промовив Серг╕й. - Але не радив би вам все ж надто покладатися на т╕ переб╕льшення щодо мого статусу, як╕ соб╕ дозволив, думаю ╕з вв╕чливост╕, Семен Павлович.