Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

╥╖ останн╕ слова, н╕би важкий кам╕нь потягли розмову в глибину важко╖ тужно╖ мовчанки, п╕д час яко╖ Серг╕й все сильн╕ше й сильн╕ше переймався моторошн╕стю безвиход╕ й болю, серед якого опинилося це молоде, прекрасне, таке тенд╕тне, таке плекане й пещене створ╕ння.

- В мене ╓ син, - зненацька, н╕би розпанахавши незрушне тло тиш╕ раптовим помахом незримого сталевого клинка неймов╕рно╖ правди, р╕зко, майже окриком, промовила ╤рина ╕ поринула допитливим незрушним поглядом у здивован╕ оч╕ свого пов╕рника.

- Тобто... - т╕льки й зм╕г вичавити з себе ошелешений ╖╖ неоч╕куваними словами Серг╕й.

- Тобто, все було майже за Шексп╕ром, щоправда я була дещо старшою за Джуль╓тту, а в╕н був дещо старшим в╕д Ромео. Наше кохання було безмежним, ми мр╕яли бути все життя разом. Я мр╕яла народити в╕д Славка дитину. Славко - це м╕й Ромео. Колишн╕й, - додала вона г╕рко ╕ ╖╖ обличчя пересмикнуло пориванням до плачу, з яким вона все ж таки упоралася. - Коли ж м╕й дядько, в╕н же м╕й оп╕кун, д╕знався, що я ваг╕тна, в╕н запропонував мен╕ вбити мою дитину - в╕н хот╕в, щоб я зробила аборт, - ╖╖ обличчя знову пересмикнуло, на цей раз вже конвульс╕╓ю гн╕ву. - Я на в╕др╕з в╕дмовилася. На що м╕й названий таточко в╕дпов╕в, що нема╓ проблем, що йому не потр╕бна моя згода, в╕н запросто зробить це з╕ мною й без мо╓╖ згоди, насильно. Але пот╕м в╕н передумав. Я думаю, в╕н вир╕шив, що зовс╕м не завадило б мати при соб╕ про всяк випадок ще й онука, який би м╕г стати в руках мого дядечка сво╓р╕дним заручником, який гарантував би мою правильну повед╕нку допоки я жива, а в раз╕ мо╓╖ загибел╕ став би мо╖м спадко╓мцем, над яким дядечко м╕г би знову взяти оп╕кунство. В усякому раз╕, я впевнена, що якраз так╕ резони зупинили мого нового татуся в його нам╕р╕ насильно позбавити мене мо╓╖ дитини, хоча, зв╕сна р╕ч, мен╕ в╕н пояснив сво╓ р╕шення зовс╕м ╕ншими сво╖ми нам╕рами - в╕н, бачите, якнайблагородн╕шим чином не хоче мене так сильно засмучувати й позбавляти можливост╕ стати мат╕р"ю ╕ т. д. ╕ т. п. - ман╕рно, з ╕рон╕чним виразом на обличч╕, змахнула вона рукою.

- А чому ти так вир╕шила, що в╕н сказав тоб╕ неправду, - вже трохи оговтавшись в╕д такого вражаюче неспод╕ваного з╕знання ╤рини про ╖╖ дитину, як м╕г спок╕йн╕ше спитав Серг╕й, - може й насправд╕ в його душ╕ затр╕пот╕ла свята любов до свого майбутнього онука? Може...

- Може, може! - не давши йому зак╕нчити вигукнула гн╕вливо, намагаючись парод╕ювати Серг╕я. - "Затр╕пот╕ла", "свята любов"! Ти хоч чу╓ш, що ти говориш? Про кого ти говориш? "Свята любов"! Свята ти простота. Та м╕й дядечко без розрахунку отримати якусь матер╕альну, грошову вигоду н╕коли в житт╕ й кроку не ступить. Та якби й справд╕ в нього був нам╕р ощасливити мене народженням сина, а себе народженням онука, - вже спок╕йн╕ше продовжила вона, - то для чого б в╕н тод╕ розлучав мене з сином, а себе з онуком?

- Як це?

- Щойно я народила сина, м╕й дядечко в╕дразу ж спровадив свого новонародженого онука кудись подал╕, пов╕домивши мене лише, що м╕й син вихову╓ться доброю, над╕йною годувальницею.

- А чим же в╕н пояснив тоб╕ так╕ сво╖ д╕╖?

- Сказав щось на кшталт того, що так, мовляв, буде краще, що я ще дуже юна, сама ще майже дитина, мен╕ ще треба вчитися ╕ все таке ╕нше. Хоча насправд╕, я впевнена, в╕н мав сво╖, ц╕лком визначен╕ нам╕ри, свою користь. Для чого б в╕н, - знову, без будь якого переходу, перейшла ╤ра з╕ спок╕йного тону розмови на р╕зкий майже викрик, - для чого б в╕н, якби хот╕в зробити мене щасливою, для чого б в╕н убив мого коханого Славка? Для чого?

- Не зрозум╕в, - трохи аж розгубився Серг╕й, - хто кого вбив? Чи мен╕ щось не те почулося?

- М╕й дядечко убив мого коханого Славка, батька мо╓╖ дитини. Звичайно, все було зроблено так, н╕би це був нещасний випадок. Вс╕ й дос╕ переконан╕, що це був нещасний випадок. Але я абсолютно точно знаю, що його вбили, його вбив м╕й дядечко. Ясна р╕ч, в╕н сам особисто цього не робив, в╕н т╕льки в╕ддав наказ.

- А ти не помиля╓шся?

У в╕дпов╕дь на Серг╕╓ве запитання ╤рина лише кинула на нього такий погляд, ╕з якого той ц╕лком певно зрозум╕в усю на╖вн╕сть сво╖х сумн╕в╕в в ╖╖ словах.

- А тепер настала моя черга, - коротко додала вона ╕ вмовкла.

На довший час знову запанувала тиша. Серг╕й лише чув, в якому тяжкому, надсадному в╕ддихов╕ зд╕ймалися й опускались зболен╕ д╕воч╕ груди, так наче вона щойно проб╕гла ста╓рську дистанц╕ю.

- А тепер настала й моя черга, - повторила вона, порушивши тишу. - Нам двом з мо╖м дядечком мало м╕сця на ц╕й земл╕, в цьому житт╕, ╕ я повинна поступитися сво╖м м╕сцем.

- Та невже це й справд╕ так невиправно, - Серг╕й все ще не м╕г до к╕нця пов╕рити в усе, що в╕н щойно почув. - Невже й справд╕ н╕чого не можна вд╕яти. Не можу пов╕рити в те, що як╕сь там статки можуть бути причиною для того, щоб творити так╕ злочини, щоб так чинити з р╕дними, найр╕дн╕шими людьми... - в╕н подивився в обличчя ╤рини ╕ знову з╕тнувся очима з тим поглядом д╕вчини, який знову безапеляц╕йно вказав лише на всю безнад╕йн╕сть Серг╕╓во╖ на╖вност╕.

Вони знову деякий час мовчали, намагаючись не дивитися одне одному в оч╕.

- А може тоб╕ просто треба кудись втекти, - спробував уже б╕льш приземлено п╕д╕йти до справи Серг╕й

- Пам"ята╓ш таку радянську орган╕зац╕ю, як КДБ? - поблажливо посм╕хнувшись, в╕дпов╕ла ╤рина. - Х╕ба можна було десь сховатися в╕д ╖хнього всевидячого ока? Так от КДБ у пор╕внянн╕ з можливостями мого дядечка - кв╕точки. Все найкраще, що було в КДБ, тепер на служб╕ у таких, як м╕й дядечко, ╕ куди б я не втекла, сховатися я все одно н╕де б не змогла. Та вже й зараз м╕й дядько не спуска╓ з мене очей, особливо ж в╕дчутно це стало останн╕м часом, мабуть, у зв"язку з мо╖м скорим повнол╕ттям. Та ти й сам сьогодн╕ був св╕дком тако╖ настирно╖ супероп╕ки з боку мого оп╕куна, коли заступився за мене перед Гринею.

- А мене якраз дуже збентежила й зац╕кавила така дивна повед╕нка цього, як ти його назвала Грин╕, я просто не наважувався тебе спитати про мотиви й причини саме тако╖ його повед╕нки.

- А тут н╕чого незвичайного якраз ╕ нема╓. Гриня, тобто Григор╕й, працю╓ в служб╕ безпеки мого дядечка. Великих з╕рок з неба не хапа╓, але все ж вважа╓ться особою, досить наближеною до мого так званого татка, який тому й доруча╓ саме Грин╕ так╕ дел╕катн╕ справи, як наглядати за мною, хапати мене на вулицях, щоб повернути додому, аби я десь раптом не зникла, чи не втрапила в якусь халепу.

- Що ж, тод╕ все зрозум╕ло, тод╕ все ста╓ на сво╖ м╕сця, - задумано промовив Серг╕й.

- Особливо ж на сво╓ м╕сце стаю я. Мо╓ м╕сце ц╕лком визначене. Мо╓ м╕сце вже не тут, мо╓ м╕сце вже там. Я ран╕ше якось дуже легковажно сприймала вираз "одн╕╓ю ногою в могил╕" - тепер я дуже добре знаю, що це таке, тепер я цим дихаю, тепер я цим живу, - вона промовляла кожне слово дуже пов╕льно й осмислено, утупивши погляд в землю. В╕дчувалося, що вона вже повн╕стю прийняла немилосердний вирок, ╕ вс╕ думки про спротив уже з╕в"яли як пожухле листя, що нерухомо лежало п╕д ногами.

╤рина стояла п╕д деревом, безсило опустивши голову. Так п╕д╕тнута п╕д кор╕нь кв╕тка опуска╓ сво╓ з╕в"яле суцв╕ття долу, позбавлена живильних сок╕в земл╕, позбавлена над╕╖ хоч колись, хоч ще раз побачити небо й сонце.

Це сталося зовс╕м несв╕домо. П╕дкорившись ╕нстинктивному бажанню применшити чужий б╕ль, розд╕ливши цей б╕ль, взявши частину цього болю на себе, Серг╕й наблизився до ╤ри, взяв ╖╖ за плеч╕ й прихилив до сво╖х грудей, прихиливши таким чином до сво╖х грудей ╖╖ безмежну самотн╕сть, ╖╖ в╕дчай, ╖╖ беззахисн╕сть. Д╕вчина пок╕рно притулилась до нього, об╕йнявши його обома руками й поклавши голову йому на груди, наче сховавшись сво╓ю, ще майже дитячою гол╕вкою на його грудях в╕д ус╕х жах╕в, в╕д безмежно╖ безжальност╕ цього св╕ту, як ховаються д╕ти на грудях матер╕, яко╖ ╤ра майже не знала, чи на грудях батька, якого ╖й зараз зам╕няв цей пекельний монстр, в╕д якого якраз ╕ треба було рятуватися.