Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Добре, добре, об╕цяю, - в╕дпов╕в Серг╕й, подумки посм╕хнувшись в╕д здогаду, що, очевидно, в╕н таки вгадав, що Санько щойно й справд╕ говорив по телефону саме з Федорчуком, ╕ п╕д час ц╕╓╖ телефонно╖ розмови Федорчук Саньков╕ таки добряче накрутив хвоста, в╕д чого й зм╕нився так радикально настр╕й батюшки, - обов"язково буду звертатися.

- Прекрасно, прекрасно, - старався вичавити ще б╕льш рад╕сну посм╕шку Санько, - дуже, дуже радий. А зараз хот╕в би вас запросити до столу, посн╕дати чим Бог послав. Заходьте, будь ласка, Серг╕ю Михайловичу, до господи, посн╕да╓мо, чим Бог послав, - запрошуючим жестом простягнувши руку, схилився в╕н майже в пояс. - Мабуть, сьогодн╕ ще ж н╕чого не ╖ли?

- Дуже дякую за запрошення, - Серг╕й ╕ правда сьогодн╕ ще н╕чого не ╖в, але йому все ж дуже не хот╕лося не т╕льки ╕ти до Санька в гост╕, а взагал╕ бачити цю фальшиву запопадливу посм╕шку перед собою, - але мен╕ ╖сти щось не хочеться поки що. Та й справ ще дуже багато. П╕ду. Дякую за запрошення. До побачення.

- Жаль, жаль, що не в╕дв╕да╓те мо╓╖ гостини. Та що поробиш. Нехай якось ╕ншим разом. До побачення, - Санько простягнув руку для прощання, але Серг╕й зробив вигляд, що не пом╕тив цю простягнуту руку, й повернувшись спиною до батюшки, чимдуж посп╕шив з двору.

Вже досить далеко в╕д╕йшовши швидким кроком в╕д Саньково╖ садиби, Серг╕й зупинився на мить ╕, озирнувшись, побачив, як повернутий задом до храму, темно-червоний, наче облитий пролитою через нього кров"ю м╕льйон╕в невинно уб╕╓нних, гран╕тний Лен╕н сво╓ю упевнено простягнутою рукою вказував на шикарне помешкання батюшки Санька. Палац батюшки Санька, гран╕тний Лен╕н ╕ храм Божий - Бермудський трикутник, в якому безсл╕дно зникали найкращ╕ поривання душ╕, поглинут╕ святотатством намагання служити одночасно ╕ Богов╕ ╕ Мамон╕. Деякий час, споглядаючи цю символ╕чну композиц╕ю, Серг╕й стояв, вир╕шуючи, куди ж власне п╕ти ╕ чим зайнятися.

Якось вся оця ранкова пригода трохи вибила його з кол╕╖, ╕ в╕н вир╕шив, аби трохи прийти до тями, з╕братися з думками, та й взагал╕ подумати над ус╕м, що з ним сталося за ц╕ два, насичен╕ под╕ями дн╕, п╕ти й справд╕ трохи побродити околицями Першотравневого, заодно й перейнятися, так би мовити, м╕сцевим духом, можливо нав╕ть в╕н побачить те саме, про яке йому розпов╕дав Санько, ╕сторичне м╕сце, де наче б то якийсь рос╕йський монарх упав з кобили.

6.

Околиц╕ м╕стечка Першотравневого були не дуже вже й далеко в╕д його центру. Прямуючи досить таки порожн╕ми вулицями в напрям╕ ви╖зду з м╕ста, Серг╕й пригадав про вран╕шню пересторогу Грин╕ щодо можливих небезпек з боку першотравнево╖ босоти й помацав за спиною заткнутий за пояс брюк подарований Гринею п╕столет, посм╕хнувшись над самим собою - невже в╕н ╕ справд╕, якщо вже доведеться, не зможе впоратися врукопаш з цими босяками. Краще б, звичайно, не довелося.

Серг╕й поминув меж╕ м╕ста й заглибився в перел╕сок. Чар╕вний цього ос╕ннього досить теплого дня, л╕с гостинно прийняв його й досить швидко умиротворив, налаштувавши на спок╕йн╕ роздуми. Сонце сяяло в чистому яскраво синьому неб╕. Бабине л╕то розпустило веретено свого павутиння. Стояла неймов╕рна, запаморочлива, якась немов потойб╕чна тиша - пов╕льно переставляючи ноги, Серг╕й чув кожен найменший шурх╕т опалого листя п╕д сво╖ми ногами. Що ж, вчорашня розпов╕дь ╤рини про м╕сцевого священика, ╕рон╕чна, нав╕ть саркастична розпов╕дь, в яку Серг╕й в╕дразу в╕дмовився пов╕рити, вважаючи цей сарказм насл╕дком гн╕тючого настрою д╕вчини, - розпов╕дь ця виявилася таки правдивою. А значить ╕ все ╕нше, про що вноч╕ розпов╕ла йому ╤ра було правдою.

Що ж з ус╕м цим робити? Як в╕н повинен вчинити, аби й надал╕ вважати себе принаймн╕ не останн╕м нег╕дником? Забути про все, що вчора сталося, забути про все, зробити вигляд, наче в╕н н╕чого не чув, н╕чого не зна╓, ╕ спок╕йно збоку споглядати, як надал╕ будуть розгортатися под╕╖, тобто просто умити руки - це, власне, те, що найменш п╕дходило в ц╕й ситуац╕╖, це те, п╕сля чого Серг╕й навряд чи не те, що вважав би себе чесною людиною, п╕сля такого в╕н навряд чи взагал╕ зм╕г би колись подивитися на себе в дзеркало, аби не побачити там цього... Що ж робити в такому раз╕?

Стати поряд з ╤рою й - перемогти або вмерти? Один на один з╕ всемогутн╕м Федорчуком, з його всюдисущою службою безпеки - шанс на перемогу, якщо ╕ ╓, то невеликий. Та навряд чи й взагал╕ ╓ якийсь шанс, якщо д╕яти, як кажуть, з в╕дкритим забралом, тобто, щоб ╕ в╕вц╕ були ц╕л╕, й вовки сит╕: тобто, м╕л╕ц╕я там, прокуратура, як ╕ вс╕ ╕нш╕ под╕бн╕ правоохоронн╕ органи, як╕ могли б забезпечити легальне вир╕шення цього питання абсолютно в╕дпадають, оск╕льки Федорчук з його статками й можливостями, та ще в наш╕й "правов╕й" держав╕, нейтрал╕зу╓ моментально вс╕ правоохоронн╕ органи. Щоб ус╕ залишилися живими, здоровими й задоволеними - це навряд чи можливо. Та, власне, зовс╕м неможливо. Так, напевне, дума╓ й ╤ра. Що ж тод╕?

Як там вчора говорила ╤ра- найближчим часом Федорчук ╕ вона сама живими одночасно бути н╕як не зможуть, тобто один з них обов"язково повинен найближчим часом загинути: або Федорчук залишиться живим, або ж ╤ра - третього не дано. ╤ те, що на зм╕ну повн╕й апат╕╖ й готовност╕ без будь-якого спротиву загинути в╕д рук свого дядечка, в ╤рину голову прийшли вноч╕ так╕ думки про те, що все ж можливий ╕ ╕нший вар╕ант, при якому вона все ж може залишитися в живих, св╕дчило, що ╤ра, мабуть, зважилася таки на спробу боротьби, в як╕й загинув би ╖╖ дядечко. Отже вона, в свою чергу, як ╕ ╖╖ дядечко, теж зважилась на вбивство? Так чим же вона тод╕ краща за нього?

А таки краща: вона ж бо зважилася на таке в╕д безвиход╕, вона поставлена в роль жертви, вона просто повинна захищатися в╕д нападу свого названого татка, власне з ╖╖ боку - це самозахист! Так - це звичайн╕с╕нький самозахист. Вона ма╓ право на захист свого життя в╕д смертельно╖ небезпеки. ╤ те, що таке р╕шення далося ╤р╕ дуже, дуже непросто, Серг╕й бачив на власн╕ оч╕, чув на власн╕ вуха - власне, т╕ страждання, як╕ вона пережила, як╕ в╕н бачив вчора, давали ╖й право на таке р╕шення, давали ╖й право на самозахист.

Так, право то вона мала, а от як щодо можливост╕ зд╕йснити це сво╓ право? Що вона конкретно може вд╕яти? Найняти когось - навряд чи: по-перше, в не╖ нема╓ н╕яких зв"язк╕в, чи нав╕ть в╕домостей в ц╕й царин╕; по-друге, всякий ╖╖ нам╕р найняти когось для л╕кв╕дац╕╖ Федорчука буде митт╓во викритий службою його безпеки. Що ще? Х╕ба що, сама ╤рина в╕зьметься особисто за процес л╕кв╕дац╕╖. Що ж вона може вчинити в такому раз╕ - п╕длити отруту, застрелити, ударити ножем у груди, чи ударити якимось тупим важким предметом, наприклад, по голов╕? Любий з цих вар╕ант╕в було просто см╕шно соб╕ уявити стосовно ц╕╓╖ тенд╕тно╖, зн╕жено╖, пещено╖, худенько╖, нав╕ть крихко╖ д╕вчини, майже д╕вчинки, яка не т╕льки н╕якого досв╕ду в таких справах не ма╓, а яка про так╕ справи взагал╕, мабуть, ╕ по телев╕зору дивитися бо╖ться.

То що ж ╖й залиша╓ться, якщо взяти до уваги, що вона самотня, абсолютно самотня в цьому двобо╖. А чому ж це вона така вже самотня? А як же в╕н сам, Серг╕й, якому ╤ра вчора розпов╕ла все про сво╓ горе, до якого вона звернулася з сво╖ми, можна нав╕ть сказати, передсмертними словами, бажаючи знайти бодай яку можлив╕сть, нехай не порятунку, а хоч би можлив╕сть чийогось сп╕вчуття. ╤ в╕н зараз просто в╕дмахнеться в╕д усього, буде соб╕ спок╕йн╕с╕нько розмальовувати м╕сцевий храм, а в перервах м╕ж роботою буде ц╕кавитися, чи жива ще ╤рина Федорчук, чи бува не знайшли ╖╖ десь отру╓ною чи загиблою в результат╕ нещасного випадку. "Що, не п╕дходить тоб╕ такий вар╕ант?" - сам себе питав Серг╕й ╕ з ус╕╓ю очевидн╕стю бачив, що такий вар╕ант явно не п╕дходить. А який же вар╕ант ще можливий, зважаючи на те, що вс╕ легальн╕ виходи з ситуац╕╖, пов"язан╕ з правоохоронними органами ╕ тому под╕бне, в╕дпадають повн╕стю? Що, х╕ба в╕н сам особисто ма╓ л╕кв╕дувати Федорчука? Стоп!