Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

"Стоп! Стоп!", - знову сам до себе подумки вигукнув Серг╕й. А як же Оксана, як же отець Михайло, як же село Веселе, як же, врешт╕ решт, його мати Л╕д╕я Антон╕вна? Як його мр╕╖ про подальш╕ пошуки в його робот╕? Та й взагал╕, як його подальше життя?

А який ╕нший вар╕ант - знову ж таки, спок╕йно споглядати збоку, як гине це невинне створ╕ння, що звернулося до нього за п╕дтримкою. ╤ як в такому раз╕, знову ж таки, бути з Оксаною: при╖хати п╕сля всього цього до села Веселого й розпов╕сти Оксан╕, як до нього за допомогою звернулася самотня, безсила, беззахисна д╕вчинка, а в╕н у в╕дпов╕дь лише в╕двернувся в╕д не╖ ╕ спок╕йн╕с╕нько споглядав, як ╖╖ замочив ╖╖ власний дядечко. Або ж при╖хати й одружитися з Оксаною, жодним словом н╕ перед ким не прохопившись про те, як до нього звернулося за допомогою це нещасне беззахисне створ╕ння, а в╕н, як останн╕й боягуз ╕ нег╕дник, просто зробив вигляд, що н╕чого не зна╓ ╕ спок╕йно споглядав, як ця нещасна жертва загинула - як же в╕н тод╕ зможе жити з Оксаною, кожного дня, кожно╖ мит╕ караючись в╕д розум╕ння того, за якого нег╕дника вийшла зам╕ж Оксана, не здогадуючись про це; як в╕н дивитиметься в оч╕ отцев╕ Михайлов╕, як в╕н дивитиметься в оч╕ сво╖й матер╕?

То що ж тод╕ робити? Який вих╕д? А вих╕д, власне, один. Вих╕д ╓дино можливий - в╕н ма╓ втрутитися. В╕н ма╓ стати на захист ц╕╓╖ беззахисно╖ д╕вчинки. Але ж це означа╓ власноруч розрахуватися з Федорчуком, ╕ не треба тут вживати оце соромливе "розрахуватися" - в╕н, власне, ма╓ просто вбити Федорчука. Так, так, саме просто таки власноруч убити людину! В╕н ма╓ стати вбивцею! Але ж - це к╕нець! К╕нець усьому, к╕нець життю. Вт╕м, як це, к╕нець життю - адже життя не ма╓ к╕нця, бо душа безсмертна. Чим же воно, це в╕чне життя, ма╓ стати для вбивц╕?

Але ж в╕н стане тепер убивцею ╕ так, ╕ так: якщо в╕н уми╓ руки й просто споглядатиме збоку, як уб"ють ╤рину, то в╕н, звичайно, буде чистим перед "Крим╕нальним кодексом", але разом з Федорчуком стане справжн╕м убивцею перед самим собою, перед сво╓ю сов╕стю, перед Богом ╕ в╕чним життям, врешт╕ решт. Коли ж в╕н стане на захист ╤ри ╕ уб"╓ Федорчука, то стане вбивцею перед земними, придуманими людьми, законами, але не буде вбивцею перед самим собою, й отрима╓ над╕ю на в╕чне життя, яке зможе вимолити у Бога, як це сталося з убивцею, який вис╕в на хрест╕ поряд з ╤сусом.

Але ж це, власне, й не буде просто звичайне вбивство. Одне те, що Федорчук не людина, а справжн╕с╕нький монстр, хоча це й не да╓ саме по соб╕ права на самосуд ╕ його вбивство, якби не ситуац╕я з ╤рою. Це не буде звичайне вбивство, це буде акт смертельного по╓динку, в якому Серг╕й буде на боц╕ ображеного й приниженого, на боц╕ того, кому загрожу╓ смертельна небезпека, й в╕н в╕дверне цю небезпеку най╕мов╕рн╕ше ц╕ною власного життя, адже навряд чи йому вдасться вийти з цього по╓динку живим-здоровим - нав╕ть, якщо йому вдасться уникнути митт╓во╖ смерт╕ прямо п╕д час акц╕╖, коли Федорчук буде вже мертвим, то все одно не вдасться уникнути розплати за це, рано чи п╕зно розплата таки прийде.

Вбити людину, ясна р╕ч, не просто - ця проблема не вперше поставала перед Серг╕╓м, який свого часу пройшов Афган╕стан, де йому доводилося не раз вбивати, й де ц╕ вбивства виправдовувалися, здавалося, сам╕ собою, як нев╕д"╓мний орган╕чний акт в╕йни. Але й там, в Афган╕стан╕, на в╕йн╕, п╕д час бою, коли, якщо не вб"╓ш ти, то вб"ють тебе - нав╕ть там Серг╕я надзвичайно гн╕тило це питання, ╕ перше, що в╕н зробив, як т╕льки отримав таку можлив╕сть, при зустр╕ч╕ з одним з╕ священик╕в зв╕рився цьому Божому слуз╕ в сво╖х сумн╕вах щодо правом╕рност╕ вбивства, нав╕ть якщо це вбивство чиниться на в╕йн╕: чи пробачить Бог вбивство, якщо воно вчинене нав╕ть на в╕йн╕.

У в╕дпов╕дь тод╕ йому священик сказав, що на в╕йн╕ во╖н ╕де в б╕й не для того, щоб когось вбити, а для того, щоб захистити й самого себе й тих мирних людей, як╕ стоять за його спиною й не здатн╕ сам╕ себе захистити, а в бою ж нев╕домо хто кого вб"╓: ти когось, чи хтось тебе - так що, йдучи в б╕й на в╕йн╕, во╖н, власне, йде в╕ддати життя сво╓ за ближнього свого, а про це нав╕ть в Б╕бл╕╖ написано, що блаженний, хто в╕дда╓ життя сво╓ за ближнього свого. Серг╕й на все життя запам"ятав ц╕ свят╕ для нього слова - а зараз теж була, власне, така ж сама ситуац╕я, зараз в╕н теж, як ╕ тод╕, на в╕йн╕, йде в б╕й, щоб захистити того, хто не в змоз╕ сам захистити себе, зараз в╕н теж ╕де, аби в╕ддати життя сво╓ за ближнього свого.

Серг╕й не любив гучних сл╕в, але хто б там що не говорив - це буде двоб╕й добра з╕ злом, в якому в╕н, Серг╕й, буде на боц╕ добра. ╤ все. Крапка! В╕н прийняв р╕шення. Та й н╕якого ╕ншого р╕шення, н╕якого ╕ншого виходу в Серг╕я в ц╕й ситуац╕╖ й не було - це ╓дино можливе р╕шення для того, хто хот╕в би вийти з честю з ц╕╓╖ ситуац╕╖ й залишити за собою право молити Бога про милосердя.

А як же Оксана, отець Михайло? Що ж, Оксана все зрозум╕╓. В╕н напише Оксан╕ листа, в якому про все докладно розпов╕сть. Оксана все зрозум╕╓. Оксан╕ взагал╕ н╕чого не загрожу╓ на шляху спас╕ння, адже ╖╖ земне життя - це лише частка, й то незначна, м╕зерна частка ╖╖ життя в╕чного. А що б Серг╕й м╕г дати ╖й, якби обрав ╕нший вих╕д з ц╕╓╖ ситуац╕╖ й, умивши руки, став фактичним сп╕вучасником убивства невинно╖ беззахисно╖ д╕вчинки, - в╕н просто став би для Оксани обтяжуючими веригами, кайданами в ╖╖ простуванн╕ шляхом спас╕ння, каменем, який щомит╕ м╕г би потягти ╖╖ у глиб сумн╕в╕в в ╕стинност╕ Божих запов╕дей, коли б вона, в╕дчуваючи щомит╕ митарства розтерзано╖ душ╕ Серг╕я, розривалася м╕ж сп╕вчуттям до свого коханого ╕ усв╕домленням справедливост╕ в╕дмови йому у спас╕нн╕ його душ╕. Н╕, в╕н все правильно вир╕шив. Оксана його прекрасно зрозум╕╓, вона зрозум╕╓, що шлях, яким п╕шов Серг╕й - ╓дино можливий для його спас╕ння шлях. Оксана його зрозум╕╓ й буде молитися за спас╕ння його душ╕. Отець Михайло теж зрозум╕╓ Серг╕я й буде за нього молитися.

"Господи!", - подумки вигукнув Серг╕й, якого раптом блискавкою прошила згадка про те, що в╕н же ц╕╓╖ ноч╕ зрадив Оксану! ╤ ск╕льки б в╕н не намагався виправдати сам себе тим, що це не була власне зрада, адже було це не тамуванням х╕т╕, а насл╕дком безмежного жалю й милосердя до ╤ри - вс╕ ц╕ недолуг╕ виправдання не були варт╕ й ломаного гроша, вс╕ ц╕ виправдання, як ╕ сама зрада, були вигадками Сатани, аби затуманити, розмити, спотворити ч╕тк╕сть ╕стинного стану речей, який полягав у тому, що зрада - ╓ зрада, якими б ╖╖ благими нам╕рами хто не намагався виправдати. В╕н переспав з ╕ншою!

╤ це п╕сля того, як його другою половинкою - другою половинкою його т╕ла, другою половинкою його душ╕ погодилася стати така д╕вчина, як Оксана: ╓дина в св╕т╕ д╕вчина, з якою вони, об"╓днавшись, могли б стати одним ц╕лим - зц╕литися! ╤ в╕н все це зрадив! А тепер зайнявся вс╕лякими розумуваннями на морально-етичн╕ й рел╕г╕йн╕ теми, анал╕зуючи р╕зн╕ вар╕анти: що буде, коли в╕н поведеться так, чи ╕накше, що буде, коли в╕н повернеться, чи не повернеться до Оксани - н╕, не повернеться, н╕коли, сво╓ю п╕длою зрадою, в╕н раз ╕ назавжди в╕дтяв соб╕ можлив╕сть повернення до Оксани. Так, так саме нав╕ть всяке припущення можливост╕ повернення треба раз ╕ назавжди вирвати з серця. Забути й б╕льше н╕коли не повертатися до ц╕╓╖ думки. Все. Крапка.

Права значить була Оксана, коли говорила йому про те, що в╕н ще т╕льки виграв деяк╕ битви на шляху до ╕стинного просв╕тлення, а перемога у його в╕йн╕ за спас╕ння ще дуже далеко. Ось Серг╕й ╕ спробу╓ сво╖м заступництвом за ╤ру виграти, можливо й не в╕йну, а дати р╕шучий б╕й у в╕йн╕ за порятунок сво╓╖ душ╕, та й Оксан╕ в╕н дасть цим можлив╕сть спок╕йно й щасливо пройти св╕й власний шлях до спас╕ння й можлив╕сть щиро молитися за Боже милосердя до нього - а таке заступництво навряд чи дасть його душ╕ загинути. Отже, права була ╕гуменя Параскева, слова яко╖ п╕дтверджувалися самою Богородицею в сновид╕ннях Серг╕я, слова попередження про виб╕р, який невдовз╕ чека╓ на Серг╕я, ╕ про важлив╕сть не помилитися у цьому вибор╕. Отже, нарешт╕ цей виб╕р перед Серг╕╓м постав. Власне, виб╕р вже зроблено. Як кажуть , назад дороги нема╓! Крапка!