Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Все це дуже добре, - Гриня через силу намагався погамувати самов╕льн╕ непереборн╕ ревнощ╕ й виглядати зовс╕м спок╕йним, - але ж чи вс╕ оц╕ наш╕ мр╕╖ й розмови не ╓ лише казковими замками, побудованими на п╕ску. Ти впевнена, що цей розхвалений тобою, герой, обдарований вс╕ма талантами на св╕т╕, чи ти впевнена, що в╕н таки викона╓ покладену тобою на нього м╕с╕ю?

- От бачиш, правильно я жалкувала за тим, що н╕ ти, н╕ хтось ╕нший не бачив мо╓╖ з Богданенком н╕чно╖ сцени, правильно я жалкувала, що ця сцена не була заф╕льмована - якби ти побачив цю сцену на власн╕ оч╕, то не задавав би таких запитань. Якби ти це все побачив на власн╕ оч╕, то ти побачив би яку я придумала житт╓ву траг╕чну ╕стор╕ю, який я вражаюче художньо довершений сценар╕й придумала на основ╕ ц╕╓╖ ╕стор╕╖, як я мистецьки переконливо вт╕лила цей св╕й сценар╕й в постановку ц╕╓╖ трагед╕╖ - нав╕ть лед╕ В╕нтер позаздрила б. Ти переконався б у тому, що я заслуговую на звання ген╕я, виступивши у вт╕ленн╕ н╕чного спектаклю одночасно в рол╕ письменника, сценариста, режисера й актора. Отод╕ б у тебе н╕коли не виникло н╕ сумн╕в╕в, н╕ бажання задавати так╕ питання. Нав╕ть не сумн╕вайся, замочить Богданенко мого названого татка, обов"язково замочить, ╕ знаменит╕ м╕льярди Федорчука стануть мо╖ми, а значить ╕ тво╖ми, - вираз ╤риного обличчя виражав таку впевнену переконан╕сть, що в ╖╖ сп╕врозмовника вже не могли не розв╕ятися будь-як╕ сумн╕ви - все мало бути лише так, як задумала ╤ра, ╕ н╕як ╕накше.

- Що ж, не пов╕рити тоб╕ просто неможливо, але хот╕в би т╕льки нагадати про мою пропозиц╕ю продовжити наш╕ любовн╕ ут╕хи й ще пару раз╕в трахнутись. От ск╕льки вже часу ми змарнували даремно на розмови - за цей час я м╕г би тебе задовольнити дек╕лька раз╕в. Та, може, й зараз ще не п╕зно, - Гриня об╕йняв свою подругу.

- Припини, - ╤ра н╕жно в╕дхилила його руку. - От якраз сьогодн╕ наш╕ розмови й не були даремними на в╕дм╕ну в╕д любовних ут╕х - перепихнутися ми завжди встигнемо, а зараз нам, як н╕коли, треба тримати руку на пульс╕ под╕й, знати все, що в╕дбува╓ться навколо й якомога част╕ше одне одного пов╕домляти про под╕╖. Особливо ж ретельно треба сл╕дкувати за нашим месником Богданенком: от скажи, будь ласка, чи зна╓ш ти, де зараз цей наш Рафаель, чим зайнятий - як пам"ята╓ш, ти ж брав на себе справу нагляду за ним, то що ти з цього приводу можеш пов╕домити?

- Та я ж тоб╕ вже казав, - трохи зн╕тившись, в╕дпов╕в Гриня, - що зранку я його водив у тир перев╕рити його стр╕лецьк╕ зд╕бност╕ ╕ озбро╖ти, пот╕м в╕н п╕шов до церкви, пот╕м зайшов до Санька...

- ╤ що дал╕? Давай скор╕ше, - нетерпеливилася ╤ра, побачивши, що Гриня зам"явся ╕ застряг на слов╕.

- Та, розум╕╓ш, коли в╕н зайшов до Санька, то я думав, що в╕н там пробуде досить довго - ну там доки вони поговорять про справи та ще пооб╕дають, Богданенко ж з ранку н╕чого не ╖в, а пот╕м я думав, що в╕н п╕де в церкву, бо куди ж йому ще йти. От. А я тим часом вир╕шив упоратися з деякими нагальними справами. От... - Гриня почесав потилицю, в╕двернувши погляд вб╕к.

- Що от? Кажи вже, - все б╕льше настирливо п╕дганяла його ╤ра, - та скор╕ше.

- Та що ж, кинувся вже п╕сля об╕ду, а його н╕де нема, - розв╕в Гриня руками, - н╕ в Санька, н╕ в церкв╕... Грець його зна╓, де в╕н под╕вся - я його по всьому м╕сту шукав. Нема, та й нема.

- Прекрасно! - з невимовним сарказмом подивилася ╤ра на Гриню, який утупив погляд в землю. - Прекрасно! ╤ з такими кадрами доводиться працювати. Грець його зна╓, де в╕н, - розвела вона й соб╕ руками, перекривляючи свого друга. - ╤ оце, загубивши його сл╕д, ти с╕в соб╕ спок╕йн╕с╕нько в машину й по╖хав взяти мене й повезти в л╕сочок потрахатись? Прекрасно!

- Та куди в╕н под╕неться, цей тв╕й М╕келанджело? - якось нехотя виправдовувався Гриня.

- Куди под╕неться? Куди под╕неться? Ти що, зовс╕м забув, з ким ми, врешт╕ решт, ма╓мо справу? Ти зовс╕м забув, що кр╕м того, що в╕н М╕келанджело, в╕н ще й Рембо? А може в╕н сам вир╕шив все перев╕рити й просл╕дкувати, наприклад, за мною, за тобою, чи ще щось в такому дус╕? Про це ти не думав? - ╤ра, дещо втишивши мову, легенько луснула долонею Гриню по лоб╕. - А може оце якраз зараз наш художник-шпигун сидить десь тут неподал╕к п╕д кущем ╕ люб╕с╕нько слуха╓ оцю нашу з тобою розмову? Про таке ти не думав соб╕? - вона, жартома взявши свого коханого за чуба, трохи п╕двела його опущене долу чоло й приск╕пливо подивилася йому в оч╕.

Серг╕╓в╕ ж, який в цей час, сидячи хоч ╕ не за кущем, а за деревом, все ж таки й справд╕ все чув дуже добре, залишалося т╕льки г╕рко посм╕хнутися. Хоча й г╕рка ця посм╕шка все ж промайнула якось чисто ╕нстинктивно, машинально, не зворушивши глибин його душ╕, а лише поверхово торкнувшись його розпачливо болючих думок. У глибин╕ ж його душ╕ нуртували бурев╕╖ таких почутт╕в ╕ пристрастей, як╕ год╕ було якось визначити, тим б╕льше год╕ було виокремити якусь одну з них - цей зм╕╖ний клубок просто ╕ в╕дверто жалив його нутрощ╕ непереборною отрутою зради, цин╕зму, брехн╕, облуди...

- Та ти що? - Гриня, якось наче аж перелякавшись через ╤рине припущення, почав озиратися навколо, н╕би й справд╕ намагаючись побачити, чи не сидить тут десь неподал╕к хтось ╕ не п╕дслухову╓ ╖хню розмову.

- Та не переймайся, - поблажливо посм╕хнулася ╤ра, - я жартую. Хоча тебе й треба було налякати хоч трохи, аби провчити за таку недопустиму безпечн╕сть. Та нехай вже по всьому, т╕льки ж дивись мен╕, щоб надал╕ тримав мен╕ все п╕д контролем ╕ не спускав н╕ на мить з ока цього Рафаеля, Дон К╕хота й Рембо в одн╕й особ╕.

- Та досить вже мене тикати носом. Н╕де в╕н в╕д нас не под╕неться. Сидить, мабуть, десь зараз обдуму╓ сво╖ оц╕ свят╕ картинки, ц╕ його ком╕кси про Господа Бога, як╕ в╕н буде малювати на ст╕нах нашо╖ церкви, щоб розважити наших м╕сцевих рел╕г╕йних фанат╕в на чол╕ з нашим дорогим незам╕нним Саньком.

- Щодо того, що наш Дон К╕хот зараз роздуму╓, то тут ти таки, мабуть, ма╓ш рац╕ю, - задумалася ╤ра. - В╕н ╕ справд╕ зараз в роздумах, але роздуму╓ в╕н зовс╕м не з приводу, як ти сказав, рел╕г╕йних ком╕кс╕в, а роздуму╓ в╕н, скор╕ш за все, щодо того, чи можна вбити людину, не порушивши при цьому Божих запов╕дей, а також, чи можна в так╕й, як я йому змалювала, ситуац╕╖, не вбити людину, не порушивши тих же запов╕дей. ╤ вир╕шить в╕н цю проблему, я впевнена, на користь убивства, я б сказала, на користь богоугодного вбивства. В╕рн╕ше, в╕н вже, мабуть, вир╕ши, що не замочити мого дядечка - буде великим гр╕хом, ╕ зараз наш святенник вже напевно що якраз вир╕шу╓, як саме зд╕йснити це богоугодне вбивство. Уявля╓ш соб╕, як буде здивований м╕й любий дядечко, отримавши кулю в лоба? Ха-ха-ха!.. - зайшлася вона щирим см╕хом, аж Гриня теж не втримався й соб╕ засм╕явся. - Ну все, досить, - митт╓во посерйозн╕шала вона, так що й натяку на весел╕сть не залишилося, - як кажуть, по конях - ╕ вперед! - вона з╕скочила з капоту автомоб╕ля, на якому сид╕ла, с╕ла в машину, кивнула Грин╕ головою й захлопнула за собою дверцята авта.

- Вперед, то ╕ вперед, - Гриня взяв св╕й п╕джак, що його стелив на капот для ╤ри, об╕йшов спереду автомоб╕ль, с╕в за кермо - й машина пов╕льно рушила вперед.

7.

Деякий час п╕сля в╕д"╖зду Грин╕ з ╤рою Серг╕й ще незрушно сид╕в. Хоча так╕ поняття, як "час" для Серг╕я були зовс╕м несутт╓вими. Та й взагал╕, в╕н тод╕ навряд чи м╕г би зрозум╕ти чи в╕др╕знити, що для нього ╓ сутт╓вим, а що менш сутт╓вим, чи взагал╕ несутт╓вим. Зм╕╖ний клубок болючого розчарування, розпачу, огиди в╕д оцього в╕двертого хизування п╕дл╕стю, зрадою й цин╕змом, яке в╕н щойно зустр╕в, усв╕домлення якогось повного краху, ц╕лковитого руйнування всього, чим в╕н до цього часу жив, чим дорожив, що складало для нього фундаментальн╕, здавалося незнищенн╕ основи буття - все це вирувало, нуртувало, жалило отрутою докор╕в, розривало зсередини нерозв"язн╕стю пекучих питань, притискало до земл╕ неймов╕рною ваготою нев╕домост╕ так, що не те що встати, Серг╕й нав╕ть не м╕г п╕двести схилену долу голову з утупленими в землю очима.