Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Що це? Серг╕я знову пройняло почуття вп╕знавання чогось знайомого - чолов╕чий голос, яким хтось то глухувато щось розпов╕дав, то стримано см╕явся, когось нагадував. Зовс╕м недавно Серг╕й десь чув такий приблизно голос. Батюшка Санько? Незнайомий дядько, що про Санька розпов╕дав? Гриня? Гриня! Гриня?.. Серг╕я почало опановувати розум╕ння реальност╕ зовс╕м неоч╕куваного - чим ближче в╕н п╕дходив, тим впевнен╕ше переконувався, що чолов╕чий голос належав Грин╕: промайнула нав╕ть грайлива думка про те, чи думав Гриня, даруючи йому сьогодн╕ зброю, що з ц╕╓ю збро╓ю хтось сьогодн╕ п╕дкрадатиметься до самого ж Грин╕. Серг╕й нав╕ть вир╕шив пожартувати зараз, ╕ вже почав розм╕рковувати над тим, як саме в╕н зараз пожарту╓, але невдовз╕ йому нав╕др╕з в╕дбило охоту жартувати - йому стало не до жарт╕в в╕д наступно╖ хвил╕ вп╕знавання: разом з чолов╕чим голосом, що належав, ╕ це вже точно, Грин╕, лунав ще й голос ж╕ноч╕й, нав╕ть не ж╕ночий - д╕вочий...

Та н╕, цього не може бути! Хвиля вп╕знавання почала раптом перетворюватися на дев"ятий вал, що загрожував не лише затопити бажання Серг╕я пожартувати, а й змити, перевернути, знищити все, все... Та н╕, цього н╕ в якому раз╕ не може бути. Якщо б Серг╕й ╕ припустив можлив╕сть почути ц╕ два голоси разом, то т╕льки не в так╕й близьк╕й, дружн╕й, жарт╕влив╕й, нав╕ть весел╕й розмов╕. ╤ все ж - в╕н ще не зовс╕м глухий. Але цього бути не може! ╤ все ж, чим дал╕ Серг╕й наближався до весело╖ пари, а те, що ╖х було лише дво╓, вже не викликало н╕якого сумн╕ву, чим ближче в╕н п╕дходив, тим впевнен╕шим ставало його переконання, що д╕вочий голос - це голос ╤ри, т╕╓╖ само╖ ╤ри, з якою в╕н познайомився, коли вона була також в компан╕╖ Грин╕, але ╖й тод╕ було не до жарт╕в; ╤ри, яка вчора була в стан╕ такого глибокого в╕дчаю, що Серг╕й нав╕ть уявити соб╕ не м╕г би веселу посм╕шку на ╖╖ устах; ╤ри, через безмежне сп╕вчуття до яко╖, Серг╕й зрадив Оксану. Та н╕, це, мабуть, просто розбуяла Серг╕╓ва фантаз╕я, помножена на його пустий шлунок ╕ надзвичайн╕ пригоди, намага╓ться нав╕яти йому марево, галюцинац╕ю - ╤рин голос, який в╕н плута╓ з голосом яко╖сь подружки Грин╕.

Пов╕льно, якомога не чутн╕ше Серг╕й наблизився до весело╖ пари, яка була зайнята жарт╕вливим щебетанням п╕сля сексу, адже те, чим щойно займалися ц╕ дво╓ молодих людей протилежно╖ стат╕, не викликало н╕якого сумн╕ву - Гриня пов╕льно й самовдоволено заст╕бав шир╕нку, а його подруга, п╕днявши сп╕дницю до самого поясу, одягала панчохи: вже досить в╕дчутно сутен╕ло, але коли Серг╕й, вже достатньо наблизившись, визирнув ╕з-за стовбура дерева, за яким ховався, то побачив усю цю картину все ж достатньо ч╕тко, аби в нього не виникло жодних сумн╕в╕в у тому, чим вони щойно були зайнят╕, а ще в тому, що це були саме Гриня разом з ╤рою. Так, це була вона, та сама ╤ра, небога Федорчука. Серг╕й, побачивши цю картину, вмить ╕нстинктивно в╕двернувся, п╕дкоряючись п╕дсв╕домому бажанню уникнути ганебного п╕дглядання ╕нтимно╖ сцени, нев╕льним св╕дком яко╖ в╕н став, але ц╕╓╖ мит╕ споглядання було ц╕лком достатньо, аби в╕н все зрозум╕в ╕ в нього не залишилось жодних сумн╕в╕в. Так, це були Гриня й ╤ра, як╕ щойно займалися коханням, а тепер весело щебетали, рад╕сн╕ ╕ вдоволен╕. Побачене н╕би блискавкою прошило наскр╕зь Серг╕я, наче парал╕зувавши його: все т╕ло обезсил╕ло, як╕сь ватян╕, н╕би чуж╕, ноги почали п╕дгинатися - в╕н, притулившись спиною до дерева, пов╕льно сповз до низу й с╕в п╕д деревом, п╕д╕бгавши ноги й утупивши невидющ╕ оч╕ в с╕р╕ючий морок ос╕нн╕х сут╕нок.

- Щось ти сьогодн╕ дуже швидко вдовольнилася, - вбравши сорочку й заст╕бнувши брюки, жарт╕вливо кинув Гриня. - А може продовжимо ще? Хоч пару раз╕в, - в╕н п╕д╕йшов до ╤ри, яка в цей час, п╕днявши сп╕дницю й одягнувши трусики, одягала панчохи на сво╖ красив╕ ноги, й озирнувшись, весело посм╕хнулася. - То як, може все ж ╕ще трохи побавимося, га? - наполягав Гриня, п╕д╕йшовши до ╤ри впритул, пот╕м погладив ╖╖ оголен╕ яг╕дниц╕ й пов╕льно просунув руку пом╕ж ╖╖ ноги. - Давай ще трохи...

- Та н╕, на сьогодн╕ вже досить, - м"яко в╕дв╕вши його руку вб╕к, в╕дпов╕ла ╤ра й опустила сп╕дницю, прикривши ноги. - В цей в╕дпов╕дальний час нам взагал╕ треба було б не т╕льки обмежити наш╕ зустр╕ч╕, а й зовс╕м перестати зустр╕чатися. Це було б краще з ус╕х бок╕в. Та вже нехай. Що зроблено, те зроблено. Та на сьогодн╕ вже досить. Треба бути обачн╕шими. А то заради задоволення митт╓во╖ слабкост╕ ми так можемо зруйнувати всю справу. ╤ так все висить , можна сказати, на волосинц╕, найменший промах з нашого боку, найменша помилка - ╕ все, вся справа котов╕ п╕д хв╕ст. А ми сьогодн╕ вже зробили таку помилку. Так що все, досить. Принаймн╕ на сьогодн╕. Ще ось трохи подиха╓мо св╕жим ос╕нн╕м пов╕трям ╕ гайда додому.

- Слухаю ╕ п╕дкоряюсь, - вигукнув Гриня.

Серг╕й в цей час знаходився досить близько й дуже добре все чув, ╕ хоча сид╕в спиною до Грин╕ з ╤рою, ще й за деревом, та все, що в╕дбувалося, наче бачив на власн╕ оч╕.

- Слухаю та п╕дкоряюсь, - повторив Гриня, жартома приклавши руку до скрон╕, н╕би в╕ддаючи по-в╕йськовому честь, - ваше висо-о-окоблагород╕╓.

- Жартуй, жартуй, - поправила ╤ра кофтинку. - Так точно ти жартував, коли я т╕льки задумувала всю цю оборудку з цим Богданенком, з цим нашим художником-каратистом - ти ж ╕ тод╕ т╕льки см╕явся з мене, називав фантазеркою, Шахерезадою.

- Жартувати то я жартував, але ж врешт╕ решт справа зрушила з м╕сця лише завдяки мен╕, - вже серйозн╕ше промовив Гриня, - це ж я врешт╕ решт з╕брав дось╓ на цього Богданенка, вияснивши, розшукавши, розв╕давши все, що т╕льки можливо, ╕ нав╕ть те, що неможливо про нього, аж до його дитячих звичок - власне, все, як ти сама хот╕ла. Чи, може, я щось плутаю?

Почувши, що в розмов╕ згаду╓ться його пр╕звище, Серг╕й зосередився, стараючись якомога скор╕ше в╕дкинути вс╕ особист╕ переживання, пов"язан╕ з ц╕╓ю ситуац╕╓ю, як╕ заважали йому реально оц╕нювати обставини й реагувати на них.

- Так, звичайно, це правда, ти молодець, - ╤ра п╕д╕йшла до Грин╕ й поплескала його по плеч╕. - Тут нема про що говорити, ти все виконав на "в╕дм╕нно". Але погодься й ти, що сама ╕дея вс╕╓╖ афери, а пот╕м ╕ вся детальна розробка плану, та, власне, як ╕ саме вт╕лення в життя цього детально розробленого плану - все це зробила я, все це завдяки мен╕, все лягло на мо╖ крихк╕ д╕воч╕ плеч╕. А якби ти знав, що стало поштовхом для розробки саме такого плану д╕й, ти б тод╕ мав ще б╕льше право називати мене Шахерезадою, ти б тод╕ ще запекл╕ше жартував над╕ мною, а вже см╕явся б...

- Ану, ану, - Гриня взяв св╕й п╕джак, постелив його на капот свого автомоб╕ля, на якому вони сюди при╖хали, й п╕дхопивши ╤ру за тал╕ю, посадив ╖╖ на капот, - ану розкажи мен╕ ще одну казочку, шановна Шахерезада ╤ван╕вна.

- Зна╓ш про такий соб╕ роман Дюма "Три мушкетери"? - запитала ╤ра, вс╕даючись на капот╕.

- Ти що, зовс╕м уже за останнього нев╕гласа мене ма╓ш - не т╕льки знаю, я ще й читав його в дитинств╕, як ╕ б╕льш╕сть юнак╕в, а ще я читав ╕з Дюма... - замислився на мить Гриня.

- О-о-о, та ти ще й читати вм╕╓ш? - ╕рон╕чно посм╕хнулася ╤ра. - Та ти прямо ╕нтелектуал.

- Ти знову почина╓ш? - дещо ображено нахмурився Гриня. - ╤нтелектуал, не ╕нтелектуал, але...

- Добре, добре, - не дала знову зак╕нчити йому думку ╤ра, - в╕рю, в╕рю: що, що, а "Три мушкетери", як ╕ б╕льш╕сть юнак╕в, ти й справд╕ таки м╕г би прочитати, ╕, мабуть, головним геро╓м для тебе, як ╕ для б╕льшост╕ юнак╕в, був Д"Артаньян?

- А хто ж ╕ще?

- А от для мене головним геро╓м, точн╕ше геро╖нею, була лед╕ В╕нтер.

- А, це та сама, що ╖й пот╕м в╕друбали голову?

- От, от, як т╕льки з"явля╓ться якась ж╕нка, яка може стати вр╕вень з чолов╕ками, тим паче перевершити ╖х - то так╕й в╕дразу треба в╕друбати голову. Це вже невил╕ковн╕ особливост╕ щодо гендерних упереджень ╕ самого Олександра Дюма, як представника чолов╕чо╖ стат╕, так ╕ вс╕╓╖ ╕деолог╕╖ його часу. Та залишимо це на сов╕ст╕ Дюма, - трохи перевела подих ╤ра. - Так от з самого дитинства в "Трьох мушкетерах" для мене стала головною геро╖нею лед╕ В╕нтер з ╖╖ зал╕зною волею, проникливим розумом, акторськими зд╕бностями - ти ж зна╓ш, що я теж завжди мр╕яла стати акторкою.