Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Неоч╕куваною була й повед╕нка Горпини Степан╕вни - взагал╕ не в╕дзначаючись, як Серг╕й устиг пом╕тити, мовчазн╕стю, п╕д час гостини в отця Михайла, вона майже не проронила жодного слова, вона мовчки сид╕ла, поглинаючи блаженним, захопленим поглядом сво╖х незр╕внянних улюблених панотця ╕ його доньку, вона вс╕м сво╖м ╓ством всотувала кожне ╖хн╓ слово, можливо, ╕нод╕ й не розум╕ючи його смислу, але свято в╕рячи в ╓дино можливу правильн╕сть сл╕в, як╕ виходили з цих уст.

Допивши чай, Серг╕й п╕дв╕вся й п╕д╕йшов до книжно╖ шафи. Оглядаючи кор╕нц╕ фол╕ант╕в, в╕н ще раз переконався в р╕зноб╕чност╕ й широт╕ панотцевих зац╕кавлень. Особливо ж його вразила широта тих ф╕лософських набутк╕в людства, якими ц╕кавився Михайло Архипович: античн╕ мудрец╕, середньов╕чна апологетика й патристика, хоча авторами й були не лише православн╕, але й католики, та, врешт╕, й матер╕ал╕сти вкуп╕ з марксистами - все це ще якось можна було зрозум╕ти, але - Н╕цше? А тим б╕льше - Фрейд?!. Це якось зовс╕м уже не вкладалося в голов╕, не трималося купи.

- Вибачте, отче, - не зм╕г утриматися в╕д питання Серг╕й, - мен╕ просто дуже ц╕каво, якщо це вас, зв╕сна р╕ч, не образить, чому - Н╕цше? Чому - Фрейд? Невже це справд╕ вас ц╕кавить? Чим?

- Так, так, зв╕сна р╕ч, - з розум╕ючою посм╕шкою похитав головою Михайло Архипович, - чому б це мало мене ображати, мен╕ н╕чого приховувати, та й ц╕кавить це не лише вас, як ви можете здогадатись, це зац╕кавлювало й декого з ╓парх╕ального управл╕ння. Та н╕чого крамольного тут нема╓ й близько. Щоб прост╕ше й дох╕длив╕ше пояснити, я можу сказати, що для того щоб воювати усп╕шно, ворога треба знати дуже добре. Та це так, образно. Бо насправд╕ в╕йна - це не ╓ ремесло священика, та й ворогом я н╕кого не вважаю, ╓ просто заблудл╕ душ╕, ╕ для того, щоб ╖х вивести з╕ стану заблудження, чи блуду, треба дуже добре знати т╕ пота╓мн╕, темн╕ стежки-дор╕жки др╕мучо╖ людсько╖ природи, якими якраз ╕ можна заблукати в т╕ непрох╕дн╕ хащ╕ гр╕ха, де нав╕ть невеликий проблиск благодатного божественного св╕тла вида╓ться вже чимось неймов╕рним, поза природним, зайвим. От ви говорите, Н╕цше, а що Н╕цше? Н╕цше сам себе покарав сво╓ю гординею, так жахливо завершивши св╕й земний шлях, загнавши себе в безвих╕дь сво╓ю нерозкаян╕стю, але його приклад на жаль н╕кого й н╕чому не навчив, ╕ хибн╕сть настанов його ф╕лософ╕╖ довело двадцяте стол╕ття, коли вже пров╕дна верства д╕яльного людства взяла за кер╕вництво до д╕╖ догмати н╕цшеанства, а по сут╕ сатан╕зму, особливо ж наглядний тут приклад фашизму й комун╕зму, як╕ в цьому план╕ ╓ одним ╕ тим самим. А взагал╕ то, я б не став тут вид╕ляти Н╕цше, в╕н лише один ╕з прояв╕в того величезного заблудження, в яке втрапило людство дек╕лька останн╕х стол╕ть сво╓╖, загалом недовго╖ ╕стор╕╖, тут можна було б згадати дуже багатьох, ╕ того ж Дарв╕на, ╕ того ж Фрейда, й багатьох, багатьох ╕нших. Загалом це заблудження умовно можна було б назвати, використавши ф╕лософську терм╕нолог╕ю, матер╕ал╕змом, коли за нар╕жний кам╕нь св╕тобудови було взято матер╕ю, тобто спочатку самов╕льно з"явля╓ться матер╕я, яка згодом породжу╓ з╕ сво╖х свав╕льних надр дух. А де, коли, як ╕ для чого з"явилася ця сама матер╕я, що безпорадно зависла в вакуум╕ холодно╖ безк╕нечност╕ ╕ безладно дри╜а╓ ручками й н╕жками сво╖х, безсилих дати щастя, матер╕альних законом╕рностей, для чого ц╕й матер╕╖ знадобився дух, який, врешт╕, теж визнача╓ться тими ж самими матер╕альними законом╕рностями? Якесь зачароване коло. На перший погляд, зрозум╕ло кожному, що це н╕сен╕тниця, - отець Михайло якось дивно, нав╕ть трохи безпорадно, здвигнув плечима. - Але ж в цю, вивернуту навивор╕т, перевернуту вниз головою й догори ногами ╕стину в╕рять найпрониклив╕ш╕ уми й пишуть ╖╖ на прапорах прогресу ось вже останн╕ дек╕лька стол╕ть, плоди чого пожина╓мо зараз ╕ ми. Якщо ж глибше розглянути всю цю ╕стор╕ю з самозванством матер╕╖, то можна сказати, що створене проголосило себе господарем свого творця, створене проголосило себе творцем свого творця. ╤ ця самопроголошена твар б"╓ться в судомах безсило╖ лют╕ в даремних намаганнях силою, ╜валтом викресати з матер╕ально-законом╕рного процесу плотських ут╕х хоч якусь ╕скорку чисто╖ радост╕ й щастя... Та я, мабуть, дещо захопився, - раптом окинув в╕н оком присутн╕х, - мабуть, уже втомив ус╕х сво╓ю балаканиною?

- Та що ви отче, - посп╕шив переконати його в протилежному Серг╕й, - ви так ц╕каво говорите, так просто й зрозум╕ло показу╓те так╕, здавалось би, складн╕ реч╕. Я, наприклад, багато що побачив у новому св╕тл╕, багато чого зрозум╕в такого, до чого не м╕г сам н╕як д╕йти, хоча й думав над цим досить довго.

- А все тому, - з тим же захопленням ╕ просв╕тленим поглядом продовжив Михайло Архипович, - що не треба все занадто ускладнювати, навпаки, вс╕, якими б вони не здавалися складними, думки, теор╕╖, ц╕л╕ системи думок ╕ теор╕й треба зводити до чогось прост╕шого, до найпрост╕шого, до то╖ зернини, з яко╖ вони виплекан╕. Це й буде та божественна простота, яку й пропов╕дував ╤сус Христос. От, наприклад, - в╕н показав рукою в б╕к Серг╕я, що так ╕ стояв, захоплений словами панотця, б╕ля книжно╖ шафи, - ви кажете, Фрейд! Так, Фрейд. А що Фрейд? Велика, глибока система, переворот в науц╕, ф╕лософ╕я. Так, звичайно, не можна н╕як заперечити заслуг доктора Фрейда в психоанал╕з╕, в медицин╕, бо ж як л╕кар Фрейд д╕йсно таки прислужився людству ╕ зм╕г знайти шляхи до полегшення страждань нещасних хворих людей. Велика йому за це дяка ╕ укл╕н. Спасиб╕. Але ж до чого тут ф╕лософ╕я? Для чого вс╕ ц╕ медичн╕ терм╕ни й процедури, вс╕ ц╕ ф╕з╕олог╕чн╕ процеси переносити в храм ф╕лософ╕╖, ╕ з ╖х допомогою описувати найвищ╕ поривання людського духу? Це все одно що, вибачаюсь за мою грубу селянську терм╕нолог╕ю, копати граблями, або скородити лопатою. А все, знову ж таки, дуже просто. Все це з того ж самого зерна. ╤снування духу обумовити ╕снуванням матер╕╖. Дух породжений матер╕╓ю, твердить ця ф╕лософ╕я ╕ на доказ сво╓╖ правоти наводить вс╕ ц╕ сво╖ медико-ф╕з╕олог╕чн╕ осяяння. Вся ця знаменита сексуальн╕сть. ╤сну╓, мовляв, м╕ж чолов╕ком ╕ ж╕нкою статевий потяг. Аякже, звичайно ж ╕сну╓, адже Господь на те ╖х ╕ створив двома р╕зними статями, щоб м╕ж ними ╕снував потяг ╕ в╕д цього продовжувався р╕д людський. Та виявля╓ться, ╕снують ще вс╕ляк╕ збоченц╕, яких цей звичайний, природний, визначений Богом, потяг не задовольня╓, ╕ неможлив╕сть задовольнити цю свою неприродну сексуальну потребу вони, бачте, компенсують вс╕лякими химерними фантаз╕ями на зразок всяких там л╕тератур, рел╕г╕й, малярств ╕ тому под╕бних субл╕мац╕й. Ось зв╕дки в╕н взявся, цей загадковий дух, його просто породила неправильна, збочена плоть. В такий же спос╕б який-небудь видатний гастроентеролог скоро розвине й поглибить вчення свого колеги сексопатолога Фрейда ╕ пояснить злети людського духу ще б╕льш глибинним, ще б╕льш фундаментальним, ще б╕льш тваринним потягом людсько╖ плот╕ - потягом до ╖ж╕ й питва. Адже, врешт╕ решт, ╖сти й пити хочуть вс╕ й завжди, причому по дек╕лька раз╕в на день, в╕д самого народження й до смерт╕, на в╕дм╕ну в╕д, вибачаюсь, бажання зайнятися сексом, яке виника╓ не в ус╕х ╕ не завжди, а якщо ╕ виника╓, то значно р╕дше, ан╕ж бажання добряче попо╖сти. ╤ уяв╕ть соб╕, що знаходяться так╕ збочен╕ ╕ндив╕ди, яким закортить погамувати свою природну потребу в ╖ж╕ й питв╕ у якийсь неприродний спос╕б, ну хоч би, наприклад, зайнятися кан╕бал╕змом, або погризти каменюку, хоча це в принцип╕ теоретично й можна спробувати, а що як йому ще захочеться напитися сонця, або проковтнути всесв╕т? ╢диний вих╕д ╕з такого становища - субл╕мац╕я. ╤ все, будь ласка - св╕тов╕ шедеври посипалися зорепадом, адже проковтнути всесв╕т мало кому до снаги. Н╕, звичайно, я розум╕ю, що я все дуже спрощую, але, як на мене, на все це й треба дивитися значно прост╕ше, все це не варте такого ускладнення, якого йому надали вс╕ ц╕ горе ф╕лософи. Бо й насправд╕, весь цей фрейдизм зводиться до того, що ось, бачте, раптом заманулося якомусь неборац╕ задовольнити свою природну потребу в неприродний спос╕б - що робити? Нема на те ради, п╕шов в╕н соб╕, написав "В╕йну ╕ мир", або намалював "Джоконду" - ╕ все, в╕льний до наступного дикого бажання. А для чого йому "В╕йна ╕ мир"? Чи не прост╕ше було б йому п╕ти й розвантажити вагон вуг╕лля, чи скопати дек╕лька соток земл╕? ╤ вс╕ бажання, як неприродн╕ так ╕ природн╕, як рукою зн╕ме. То х╕ба це не дурня? Дурня! Комплекси. Комплекси - це, бачте, хвороба. А що таке людина без жодного комплексу? Тварина. Тобто, ц╕лком духовно здорова людина - це тварина. Або ж машина з к╕сток ╕ м"яса. ╤ н╕чого нового в цьому нема╓, все це вже говорено-переговорено матер╕ал╕стами вс╕х мастей тисяч╕ раз╕в на тисяч╕ лад╕в. Дурня. Але ж весь св╕т десятил╕ттями живе цим, захищаються дисертац╕╖, розвиваються теор╕╖. А в основ╕ що? В основ╕ - н╕що. Ох ти, Господи, - раптом похопився Михайло Архипович, - оце я так роз╕йшовся, оце так монолог я утнув. Б╕дн╕ ваш╕ вуха. Просто накип╕ло все це.