Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- ... То ти чу╓ш, що я тоб╕ кажу, - вив╕в Серг╕я з його легко╖ задуми голос Горпини Степан╕вни, - чи про що ти зараз оце дума╓ш?

- Так, так, вибачте, Горпино Степан╕вно, задумався трохи, це з╕ мною бува╓ ╕нод╕. Але нам, художникам, таке треба вибачати, сам╕ розум╕╓те. Так що ви мен╕ хот╕ли сказати?

- Та я кажу, що залишайся в мене жити, поки будеш у нас. М╕сця в мене в хат╕ вистача╓, ╖сти-пити ╓ що, та й молочко, що тоб╕ так сподобалося поряд, ╕ храм тут таки п╕д боком, та ще й тут таки поряд, - бабуся показала рукою, - просто перейдеш дор╕жкою через м╕й город - ╕ Дн╕про, купайся ск╕льки завгодно.

- Так, так умови просто чудов╕, що там ╕ казати, - завагався якось Серг╕й. - Я б, звичайно, не проти.

- То в чому ж р╕ч? - бабця пом╕тила його нер╕шуч╕сть.

- Просто, розум╕╓те, я взагал╕ то думав зупинитися в отця Михайла. Наск╕льки я зрозум╕в з нашо╖ з ним розмови, в╕н теж тако╖ думки, в╕н же одинак, живе самотою, як я зрозум╕в? Це по-перше. А по-друге, ви ж сам╕, Горпино Степан╕вно, говорили, що до вас при╖жджають ваш╕ р╕дн╕, щоб допомогти вам по господарству - чи не заважатиму я в такому раз╕ ╖м ╕ вам?

- Он ти про що. То щодо отця Михайла, в╕н д╕йсно таки одинак, як померла його дружина, Ольга Петр╕вна, то з тих п╕р Михайло Архипович, отця Михайла нашого, якщо не зна╓ш, звати так, Михайло Архипович Князенко.

- Так, так, звичайно, знаю.

- Так от, в╕н, виходить так що й справд╕ одинак. Але ж пок╕йна його дружина залишила Михайлов╕ Архиповичу донечку, Оксану.

- Але ж, як мен╕ в╕домо, вона черниця?

- Так, так, правда твоя, Оксаночка у нас в Христових наречених ходить, прикликав ╖╖ Господь до служ╕ння. Але ж монастир - не в"язниця, ╕ Оксана частенько в╕дв╕ду╓ батька, а ╕нод╕ й довгенько таки живе тут у нього, коли треба допомогти по господарству. А зараз - вам, м╕ським жителям, це, мабуть, нев╕домо - саме час поратися на город╕ - травень - ╕ ог╕рочки треба посадити, ╕ пом╕дорчики, пополивати все, поки прийметься добре, та й картопельку прополоти та обгорнути саме час, ╕ все таке ╕нше. Одне слово, тут вона якраз зараз, Оксана, у батька живе й пора╓ться по господарству. А щодо мо╖х р╕дних, то вони д╕йсно при╖жджають до мене на пом╕ч, але при╖жджають вони не надовго, зазвичай на вих╕дн╕, ╕ м╕сця, хоч ╕ хата моя вида╓ться невеликою, вистача╓ вс╕м, ╕ в хат╕ на дол╕вц╕ стелемось, ╕ ще й прибуд╕вля за хатою ╓, ран╕ше, коли я тримала корову, там с╕но було, ╕ вс╕ так любили виспатись на с╕н╕, а тепер там стоять л╕жка, ╕ вл╕тку теж дуже гарно там спати на св╕жому пов╕тр╕. Так що, як на╖дуть мо╖, то м╕сця вс╕м вистача╓, ╕ тоб╕ вистачить - одним менше, одним б╕льше, н╕хто й не пом╕тить.

- Що ж, переконали, - Серг╕й розв╕в руками, - я з великим задоволенням залишуся у вас, якщо отець Михайло не буде проти цього, якщо в╕н не образиться на те, що я зупинюся не в нього.

- А чого б йому бути проти, чого б йому ображатися? Та й Оксаночка ж зараз якраз тут живе.

- Та й вам же, Горпино Степан╕вно, зайва коп╕йчина не завадить, пенс╕я ж у вас не дуже...

- Яка пенс╕я, яка зайва коп╕йчина, я щось не второпаю про що ти це говориш.

- Та за квартиру ж я вам заплачу. Що ж я тут даром житиму, турбуватиму вас. Об╕ди мен╕ ще ж треба готувати...

- Ти що образити мене хочеш? Заплатить в╕н мен╕! - обурено, наче ╖й запропонували щось непристойне, вигукнула бабця. - Та як у тебе язик повернувся! Ти он яку справу при╖хав до нас робити, до нас як поставився, а я буду з тебе грош╕ брати?

- Вибачте, вибачте, - примирливо п╕дняв руки догори Серг╕й, - я не хот╕в вас образити.

- Та чи ви тут сваритеся вже, такими вже р╕дними стали, що вже й сварка м╕ж вами, - ╕ Серг╕й, ╕ Горпина Степан╕вна одночасно повернули голови в напрямку вх╕дних дверей, де на пороз╕ з"явилася опасиста кругловида ж╕нка рок╕в шестидесяти в строкатому платт╕.

- А-а-а, ось ╕ Мотя прийшла, - кивнула в б╕к ж╕нки Горпина Степан╕вна. - Це ж сус╕дка моя, Мотря Микит╕вна, це ж вона, Серг╕ю, пригощала тебе молочком.

- Так, так, - рад╕сно закивала у в╕дпов╕дь сус╕дка, - оце заб╕гла на хвильку поц╕кавитися, чи сподобалося вам мо╓ молочко.

Серг╕й з Горпиною Степан╕вною порозум╕ло перезирнулися, даючи одне одному знати, що вони обидва добре втямили причину Мотиного приходу: було ц╕лком ясно, що Мотря Микит╕вна п╕сля приходу Горпини Степан╕вни, коли д╕зналася про Серг╕я, в╕дразу ж подалася по селу розповсюджувати сенсац╕йну зв╕стку про при╖зд знаменитого художника, який буде розписувати ╖хн╕й храм, - ще б пак, розпов╕сти односельчанам першою про таке! Але розпов╕даючи про Серг╕я, Мотря Микит╕вна, мабуть, не змогла таки втриматися в╕д того, щоб хоч дек╕лька раз╕в не сказати таку спокусливу сакраментальну фразу "сама його бачила", хоча й говорила вона це, очевидно, як добросов╕сна опов╕сниця, не без докору сумл╕ння. ╤ ось, щоб заспоко╖ти сво╓, трохи постраждале сумл╕ння, Мотря Микит╕вна й прийшла зараз до сус╕дки, щоб ╕ насправд╕ таки на власн╕ оч╕ побачити Серг╕я.

- Та ти заходь, заходь, Мотю, проходь, с╕дай, - запрошувала баба Горпина сус╕дку, яку вт╕м можна було й не запрошувати, вона й так пройшла до столу, в╕дсунула ст╕лець ╕ прис╕ла б╕ля столу. - А ми оце з Серьожею, - посм╕хнулася Горпина Степан╕вна в б╕к Серг╕я, п╕дкреслюючи перед сус╕дкою таким звертанням до знаменитого художника дружн╕ з ним в╕дносини, - трохи д╕йсно таки не порозум╕лися, трохи справд╕ не посварилися. Ти т╕льки уяви соб╕, Мотю, говорить, що заплатить мен╕ за квартиру, якщо житиме тут у мене, поки розписуватиме наш храм! Уявля╓ш соб╕ таке?

- Оце так. Оце ви, справд╕ таки, придумали, - широко розплющеними в╕д здивування очима подивилася Мотя на Серг╕я, як на якогось незрозум╕лого дивака. - Та що ж ми тут бузув╕ри як╕сь, чи що. Будемо ще й грош╕ з вас дерти? Оце так!

- Та год╕, год╕ вже вам, - примирливо подивився на обох сус╕док Серг╕й, - будемо вважати це непорозум╕ння вичерпаним. Як то кажуть, хот╕лося як краще, а вийшло як завжди. Будемо вважати, що н╕чого я вам не пропонував.

- Ти бачиш, який розумний, - звернулась задоволено баба Горпина до Мот╕, - я ж тоб╕ казала, який в╕н розумний, - ╕ обидв╕ сус╕дки значуще похитали головами на знак згоди, хоча Серг╕й так ╕ не зрозум╕в, в чому так вже виявилася його великорозумн╕сть, а тим часом все одно бути розумним було таки краще, ан╕ж навпаки. - А до реч╕, - похопилася Горпина Степан╕вна, - ти не зна╓ш, чи отець Михайло повернувся вже додому?

- Так. Я оце якраз поверталася додому, - дов╕рливо проказала Мотря Микит╕вна, мимов╕льно видаючи свою м╕с╕ю опов╕сниц╕ односельчан щодо при╖зду Серг╕я, - а була я в центр╕, у Гал╕ Стронихи, то бачила, що отець Михайло якраз ╖хав додому.

- От ╕ добре. А ми оце збиралися якраз ╕з Серг╕╓м до панотця, бо ж Серг╕й вже давненько в сел╕, а до отця Михайла все ще не зав╕тав, - пов╕льно ╕ якнайдох╕длив╕ше проказала вона Мот╕, яка щойно т╕льки п╕дсунула свого ст╕льця поближче до столу, ╕ зручно на ньому вмощуючись, очевидно, готувалася вже до насолоди тривалою, дов╕рливою, докладною, ц╕кавою розмовою. - Так що вибачай, Мотю, нам зараз доведеться п╕ти з дому. ╤ншим разом поговоримо.

- Ну от, - скрушно сплеснула в долон╕ Мотя, - т╕льки я зайшла, як вам вже йти треба. То скаж╕ть же, будь ласка, молочко мо╓ вам хоч сподобалося? - вир╕шала вона хоча б таким чином, хоча б на мить продовжити таку бажану розмову.

- Не те слово, ще б не сподобалося ваше молочко, - вир╕шив Серг╕й похвалою якось винагородити свою нову сус╕дку за ╖╖ незд╕йснену мр╕ю про довгу дов╕рливу розмову. - Такого молочка я зроду ще не пив. Хоча, може, в дитинств╕ й пив щось под╕бне, коли жив у сво╓╖ р╕дно╖ бабус╕, Килини Андр╕╖вни, на сел╕. Сама вона корову не тримала, бо була вдовою, як ╕ Горпина Степан╕вна зараз, а брала моя бабуся молоко теж у сво╖х сус╕д╕в, теж гарне було молоко, але ваше молоко, Мотре Микит╕вно, просто таки незр╕внянне, смачне, духмяне, солодке, не молоко, а нектар. Дуже гарне.

- От ╕ добре, от ╕ добре, - аж зашар╕лася в╕д задоволення Мотря, - пийте ж мого молочка ск╕льки вам заманеться. Пийте до схочу. ╤ не здумайте мен╕ нав╕ть натякати про грош╕, - жарт╕вливо пригрозила вона Серг╕╓в╕ пальцем, - за грош╕ я вам не дам н╕якого молока, нав╕ть ╕ не думайте.