Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Так, так, - остаточно прокинувшись, в╕дпов╕в Серг╕й, с╕в на диван╕ ╕ потер долонями обличчя, остаточно розв╕юючи залишки сну, - я тут, зда╓ться заснув...

- Поспав, поспав годинку з дороги. Але пора вже прокидатись, а то, якщо вдень виспишся, то вноч╕ не захочеться спати, та й об╕д вже на стол╕, голодний же, мабуть.

- Та зранку випив кави.

- Кави в╕н випив, - саркастично подивилась бабуся, - п╕шли вже скор╕ше за ст╕л.

- Добре, добре, дякую, зараз ╕ду. Просто якось спросоння ще апетит про себе не дуже нагаду╓. Мен╕ б умитися.

- Так, так, звичайно. Зараз я тоб╕ й рушника д╕стану, - п╕шла вона до шафи, в╕дчинила ╖╖ ╕ почала там порпатись.

А Серг╕й тим часом озирнувся уважн╕ше. В хат╕ було охайно, прибрано, все стояло на сво╖х м╕сцях, кругом н╕ пилиночки. В належному ╖й кут╕ - ╕кона Божо╖ Матер╕, на ст╕нах - св╕тлини р╕дних ╕ близьких. Взагал╕, все було так, як ╕ належить бути в звичайн╕й селянськ╕й хат╕, де живе старенька бабуся : цей стародавн╕й образ Божо╖ Матер╕, ц╕ пожовкл╕ св╕тлини на ст╕нах, ц╕ в╕зерунчат╕ занав╕сочки на в╕кнах, ц╕ гаптован╕ скатерки на меблях - все дихало такою знайомою, такою р╕дною стародавньою доброзвичайн╕стю, викликаючи щемлив╕ дитяч╕ спогади, адже все це так нагадувало оселю його, Серг╕╓во╖, р╕дно╖ бабус╕, давно вже померло╖ баби Килини, Килини Андр╕╖вни, яка жила п╕д Ки╓вом, ╕ в яко╖ Серг╕й проводив досить багато часу, особливо на кан╕кулах, оск╕льки виростав безбатченком з одною лише мат╕р"ю, яка б╕дкалася, працюючи на дек╕лькох роботах, аби прогодувати себе ╕ сина. Та й бабуся Горпина так була схожа на бабусю Килину - цей метушливий почовг при ходьб╕ з характерним розгойдуванням худенького т╕ла, так як чимчику╓ качечка, ця самозречена турботлив╕сть про ╕нших, ця прониклива доброта, що вилива╓ться з очей щедрим сонячним потоком...

- Ось, тримай, - подала Горпина Степан╕вна Серг╕╓в╕ чистий вишитий рушник, якого видобула щойно ╕з надр шафи, - це я ще д╕вкою вишивала, на в╕но соб╕, - розлила вона щедроту сво╓╖ доброти у щир╕й посм╕шц╕.

- Дякую, - як приймають хл╕б-с╕ль, Серг╕й прийняв цей рушник, що дихав щир╕стю селянсько╖ на╖вно╖ невинност╕. Пот╕м в╕н п╕дв╕вся й п╕шов усл╕д за бабусею надв╕р до умивальника, де з насолодою умився чистою водою з колодязя, що був тут же , на подв╕р"╖, витерся чистим духмяним рушником ╕ з почуттям рад╕сно╖ св╕жост╕ п╕шов усл╕д за бабусею знову в хату до об╕днього столу.

- Ось пригощайся, будь ласка, не соромся, - припрошувала бабця Серг╕я, насипаючи йому в миску борщ, кр╕м якого на стол╕ ще стояла смажена картопля, печеня, коржики, молоко, - ╖ж, ╖ж, - накладала вона поб╕льше сметани в борщ, - як кажуть, хто як ╖сть, той так ╕ працю╓, так що не соромся.

- Та я не соромлюся, - взяв Серг╕й ложку ╕ шматок хл╕ба, - просто ви тут, бабуню, понаприготували ст╕льки, що вистачило б не лише на одного художника, а на ц╕лу бригаду роб╕тник╕в. П╕сля такого об╕ду гр╕х було б працювати абияк, - в╕н п╕дсунув миску духмяного борщу ближче ╕ почав з апетитом ╖сти. - А ви ж, бабуню, чого не ╖сте? - в╕д╕рвався в╕н на мить в╕д миски.

- Та я сьогодн╕ й посн╕дала н╕вроку, та й поки готувала об╕д ще п╕д"╖ла, та й взагал╕, ск╕льки там мен╕, стар╕й баб╕, треба. Ти не переймайся й не в╕двол╕кайся, ╖ж.

Як кажуть, апетит приходить п╕д час ╖ди - Серг╕й п╕д час об╕ду ще раз п╕дтвердив цю ╕стину.

- Оце так на╖вся, - в╕дхилився в╕н на спинку ст╕льця, допиваючи вже молоко, - давно вже так не на╖дався. А до реч╕, зв╕дки це у вас молоко таке смачне, св╕же та духмяне, я, наче, корови у вас не пом╕тив?

- Так, корови у мене д╕йсно нема╓, стара я вже та нем╕чна, щоб корову тримати, хоча колись ╕з Йосипом Миколайовичем ╕ кор╕вку теж тримали, а як приставився м╕й господар, то я кор╕вку ╕ продала, зате у сус╕д╕в кор╕в поки що, слава Богу, вистача╓. Ось це, - показала бабуся на глечик з молоком, з якого ╖╖ г╕сть наливав соб╕ ще один кухоль, - я взяла у сво╓╖ таки сус╕дки, Мотр╕ Микит╕вни, що поряд з╕ мною й живе. Тоб╕ подоба╓ться це молоко?..

- Подоба╓ться, ой подоба╓ться, - задоволено прицмокнув Серг╕й, допиваючи другий кухоль молока, - духмяне та смачне, аж солодке, мабуть, св╕же.

- А як же, звичайно св╕же, ╕ншого в нас не бува╓. Та й трава ж св╕жа п╕шла на пасовищах, так що молоко зараз д╕йсно таки гарне. Отже, якщо тоб╕ й справд╕ подоба╓ться молоко Мотино╖ корови, то можна тепер буде брати в не╖ молоко для тебе, поки ти будеш тут працювати. Тим б╕льше, що, - Горпина Степан╕вна з якоюсь доброзичливою хитринкою глянула на Серг╕я, - коли я вже хот╕ла Мотр╕ заплатити за молоко, то вона з мене грошей таки не взяла...

- Чому це? - здивувався Серг╕й.

- Та коли я ╖й розпов╕ла, - доброзичлива селянська хитринка знову з"явилася в посм╕шц╕ бабус╕, - що це для тебе, тобто для того самого художника, що оце вже й при╖хав ╕ буде вже розписувати наш храм, ╕ що зараз ти оце якраз у мене... Та ще коли розпов╕ла, який ти на справд╕, що при╖хав ти електричкою, ╕ за розпис храму грошей не заломив ст╕льки, що, ого-го!.. Та й взагал╕...

- Горпино Степан╕вно, Горпино Степан╕вно...- док╕рливо похитав головою Серг╕й. - То це ви вже, значить, баб╕ Мотр╕, баба Мотря баб╕ Парасц╕, ╕ так дал╕. То, мабуть, вже все село зна╓ про мене?

- А що тут такого, - трохи нав╕ть ображено в╕дпов╕ла бабця, - ти що хот╕в тут жити, працювати й щоб н╕хто н╕коли не д╕знався про твою тут присутн╕сть?

- Та н╕, ви пробачте, якщо я вас образив. Просто, як сам╕ розум╕╓те, я взагал╕ то не надто т╕шуся зайвими про себе розмовами. А кр╕м того ви мен╕ ще нагадали, що я вже тут у вас давно в сел╕, а до отця Михайла все ще не зав╕тав, ╕ буде воно якось, мабуть, не зовс╕м зрозум╕ло, якщо все село вже буде знати, що я давно при╖хав, а отець Михайло про це й не знатиме, а д╕зна╓ться теж ╕з чуток в╕д сво╖х сус╕д╕в. Якось це, на мою думку, буде не по-людськи.

- Он ти про що. Не переймайся. Н╕чого страшного нема╓ в тому, що ти не в╕дразу по при╖зд╕ прийшов до отця Михайла. Адже ж р╕ч в т╕м, що отець ще до об╕ду по╖хав до одного з наших прихожан, який живе далеченько зв╕дси - дружин╕ його дуже зле. Так що, все одно панотця вдома не було. А вт╕м, в╕н вже невдовз╕ ма╓ й при╖хати.

- То коли в╕н по╖хав автобусом чи електричкою, так ми й точно можемо знати, о котр╕й годин╕ в╕н ма╓ при╖хати - розклад руху вам же, напевне, в╕домий.

- Та н╕, отець Михайло по╖хав власним автомоб╕лем. До Семена Бондаря так просто не доберешся, до ╖хнього села н╕ електричка, н╕ автобус не ходять.

Серг╕й, нев╕домо чому, був якось трохи прикро вражений зв╕сткою про те, що отець Михайло, виявля╓ться, ма╓ власне авто. Якось це не зовс╕м в"язалося з його власними переконаннями й уявленнями про те, яким повинен бути духовний наставник, ╕ як в╕н повинен себе поводити в такий скрутний для народу час, як зараз. Та й якось не схоже було це на того побожного чолов╕ка, отця Михайла, який особисто при╖здив до Ки╓ва умовляти Серг╕я зайнятися розписом ╖хнього храму. Отець Михайло тод╕ д╕йсно таки справив таке враження на Серг╕я, що той негайно вир╕шив тут таки ╖хати в село Веселе, в╕дклавши вс╕ сво╖ справи. А вт╕м, отцев╕ Михайлов╕, зважаючи на розпорошен╕сть його пастви по далеких селах, ╕ справд╕ таки просто необх╕дний був автомоб╕ль, вир╕шив Серг╕й. "Та й взагал╕, - думав в╕н соб╕, - автомоб╕ль в наш час - це ж не розк╕ш, а зас╕б пересування, ╕ мати автомоб╕ль в наш час - це, взагал╕ то, те ж саме, що мати , наприклад, холодильник, чи телев╕зор, це просто необх╕дна в дом╕ р╕ч", - старався Серг╕й сам себе переконати й погамувати непри╓мне почуття, що в╕н н╕бито у чомусь незаслужено звинуватив достойну людину, але тут же подумки розсм╕явся над сво╖ми переконуваннями самого себе, згадавши, що це якраз його мама такими самими словами переконувала самого Серг╕я, умовляючи придбати хоч якийсь автомоб╕ль, а в╕н у в╕дпов╕дь на це незворушно доводив, що в час, коли весь народ, можна сказати, б╕ду╓, мати вс╕ляк╕ розкош╕, в тому числ╕ й автомоб╕ль, просто непристойно. Мабуть мама таки була права, називаючи Серг╕я занадто вже вимогливим до людсько╖ природи, ╕ доводячи, що такий його юнацький максимал╕зм просто таки не личить такому дорослому, можна сказати, вже в л╕тах, чолов╕ков╕.