Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

3.

Сонце над селом Веселим вже давно перемайнуло полудневу вершину ╕ почало вже сво╓ поступове сходження вниз до зах╕дного пругу, передв╕щаючи прекрасний весняний веч╕р. Хоча Серг╕й ╕ намагався переконати Горпину Степан╕вну, щоб вона лише розпов╕ла йому, як д╕йти до осел╕ отця Михайла, а вже в╕н, Серг╕й, сам д╕станеться до панотця, в╕дбуде там належну гостину й обов"язково повернеться, р╕шуче налаштована бабуся не здалася н╕ на як╕ умовляння ╕ наполягла таки на тому, щоб особисто супроводжувати Серг╕я. Загалом тихе й спок╕йне, село в цей передвеч╕рн╕й час все ж дещо пожвав╕шало: верталися додому з роботи люди, малеча п╕сля школи й виконання домашн╕х завдань висипала на вулиц╕ побавитися дитячими веселощами, а старш╕ парубки й д╕вчата гуртувалися помалу до знадливих травневих веч╕рн╕х гулянок. Баба Горпина, супроводжуючи Серг╕я, безугавно розпов╕дала про все, чим живе село, особливо ж задоволено вона в╕талася з людьми, як╕ виходили з╕ сво╖х двор╕в назустр╕ч, очевидно, опов╕щен╕ про при╖зд художника Мотрею Микит╕вною. Горпина Степан╕вна, кожного разу, прив╕тавшись, належним чином в╕дрекомендовувала Серг╕я односельчанам ╕ навза╓м кожному односельчанину представляла Серг╕я, пот╕м ще трохи п╕дтримувала поважну розмову, додержуючи неписаного селянського дипломатичного протоколу, ╕ вони знову вирушали дал╕, потроху наближаючись до мети свого походу - осел╕ отця Михайла.

- А ось ╕ вона, оселя Михайла Архиповича, - коли вони з Серг╕╓м, д╕йшовши вже до центру села головною вулицею, звернули в б╕чну вуличку, кивнула Горпина Степан╕вна в б╕к ошатно огородженого красивим тином охайного цегляного будинку. - Оце тут в╕н ╕ мешка╓, панотець наш Михайло, ось ╕ машина його б╕ля двору сто╖ть - значить в╕н точно вдома, - додала вона, звернувши Серг╕╓ву увагу на стареньк╕ "Жигул╕" першо╖ модел╕ синього кольору, що стояли за кущем бузку, який р╕с б╕ля панотцевого двору, ╕ тому Серг╕й не в╕дразу пом╕тив автомоб╕ль.

╤ щойно вони з бабусею наблизилися до вор╕т, як ╕з в╕дчинено╖ хв╕ртки назустр╕ч ╖м вийшов ╕ сам отець Михайло - високий широкоплечий чолов╕к з довгим русим волоссям ╕ охайно п╕дстриженими вусами з бор╕дкою, одягнутий у просту с╕ру куртку ╕ потерт╕ джинси.

- А, Серг╕ю, - радо простягнув в╕н руки назустр╕ч гостям. - Нарешт╕, нарешт╕ ви до нас зав╕тали. Дуже, дуже радий вам. Нарешт╕, - оч╕, все його обличчя сяяли щирою прив╕тн╕стю, яка св╕дчила, що Михайло Архипович д╕йсно був радий.

- Я теж, дуже, дуже радий, - в╕тально потискаючи руку панотцев╕, теж з╕ щирою рад╕стю в╕дпов╕в Серг╕й. - Тим б╕льше радий, що вже познайомився з деякими вашими прихожанами, - показав в╕н на бабу Горпину.

- Горпино Степан╕вно, то ви вже встигли познайомитися з нашим гостем? - перев╕в погляд на стареньку панотець.

- Ми не лише познайомились, а вже стали добрячими друзями, - в╕дпов╕в за бабцю Серг╕й. - Просто я при╖хав до вашого села ще зранку, ╕ встиг уже дещо познайомитися з вашим селом ╕ з вашими односельцями, храм, до реч╕, вже оглянув.

- Так, так, а я, як на те, - з вибачливим виразом на доброму обличч╕ промовив отець Михайло, - сьогодн╕ ц╕лий день не був удома. У Семена Бондаря дружина Клава заслабла не на жарт, а живуть вони далеченько в╕д ус╕х благ цив╕л╕зац╕╖ на хуторц╕ в п╕втора десятка будинк╕в, так що довелося зранку взяти нашого л╕каря з м╕сцево╖ д╕льнично╖ л╕карн╕, по╖хати до Бондар╕в, на "швидку допомогу" у нас, зна╓те, бензину не вистача╓. Мар╕я Дмитр╕вна, терапевт наш, оглянула Клаву, а в не╖ ╕ тиск дуже високий, ╕ з серцем щось негаразд, так що довелося в╕двозити Клаву до районно╖ л╕карн╕. А там доки все оформили, доки л╕кар╕ зробили перш╕ призначення, доки вир╕шили питання з л╕ками, л╕ки ж бо в л╕карн╕ теж в╕дсутн╕... Одне слово, так ц╕лий день ╕ довелося про╖здити, а ви тут доки, виявля╓ться, вже чека╓те на мене.

- Та я ╕ не думав нудьгувати без вас, - заспоко╖в його Серг╕й. - Я ж вам кажу, що мен╕, на щастя, якраз нагодилася Горпина Степан╕вна. Вона мен╕ ╕ про церкву розпов╕ла, ╕ в гост╕ запросила, ╕ нагодувала, ╕ в╕дпочив я в не╖. Так що, нар╕кати мен╕ не доводиться.

- В такому раз╕, я дуже радий, запрошую вас до господи, - гостинним жестом показав на св╕й будинок отець Михайло. - Ось т╕льки загоню в гараж свого "кадилака", - показав в╕н на "Жигул╕", ╕ п╕д╕йшовши до автомоб╕ля, лаг╕дно поклав руку на каб╕ну ╕ додав: - поставлю на н╕ч на в╕дпочинок свою стареньку "коп╕╓чку", вона бо сьогодн╕ н╕вроку соб╕ попрацювала.

- Старенька то вона, може, й старенька, - оц╕нюючим поглядом ковзнув по автомоб╕лю Серг╕й, - а вигляда╓ досить таки непогано, як на св╕й в╕к. Дуже добре вигляда╓. Як новенька.

- Ще б пак, - гордовито в╕дпов╕в панотець, - це ж пом╕чниця для всього нашого села, - в╕н н╕жно погладив каб╕ну авто, наче це була жива ╕стота, - а тому й догляда╓мо ми ╖╖ ус╕м селом - хто чим може, ╕ хто на що здатен: хто гр╕шми, хто яку деталь д╕стане, хто п╕дварить, хто п╕дфарбу╓... А нещодавно Славко Здоренко свою власну авто-майстерню в╕дкрив ╕ взяв нашу стареньку "коп╕╓чку", як в╕н сказав, на дов╕чне безкоштовне обслуговування. Отже, тепер наша машина в над╕йних руках. Ми то й придбали це авто вс╕м селом, коли почалися вс╕ ц╕ негаразди: ж╕нц╕ народжувати - а на "швидк╕й допомоз╕" бензину нема╓, комусь треба терм╕ново в район, а автобус зламався, ╕ все таке... Так що склалися вс╕м селом ╕ придбали оце авто. А так взагал╕-то я н╕коли й не думав, що колись буду водити машину. Та, бач, довелося. А як згадаю сво╖ потуги щодо оволод╕ння вод╕йськими правами, - весело посм╕хнувся в╕н. - ╤ см╕х, ╕ гр╕х. Та н╕чого, все ж дом╕гся свого. Як кажуть, не боги горшки л╕плять. Справляюся з╕ сво╓ю "коп╕╓чкою" не зг╕рше за всякого завзятого вод╕я. Але досить вже л╕ричних в╕дступ╕в. Зараз поставлю машину в гараж - ╕ прошу до господи.

╤ доки отець Михайло в╕дмикав гараж, що виходив воротами на вулицю, розвертав ╕ заганяв у гараж авто, Серг╕й н╕як не м╕г спекатися в╕дчуття сорому при згадц╕ про сво╖ недавн╕ роздуми щодо розкошування священник╕в, як╕ дозволяють соб╕ роз"╖жджати на автомоб╕лях, в той час як прост╕ люди не можуть дозволити соб╕ витратити зайву коп╕йчину на шмат хл╕ба насущного. Автомоб╕ль отця Михайла д╕йсно був не розк╕шшю, а засобом пересування.

Перша жива ╕стота, яку гост╕ зустр╕ли у двор╕ отця Михайла, був величезний собацюга, породу якого Серг╕й, що мав дуже приблизне уявлення щодо собачого св╕ту, визначив як кавказького сторожового. Собака був на цепу, при чому причеплений таким чином, що н╕як не зм╕г би д╕стати до людей, як╕ проходили в будинок, але Серг╕й про це не знав ╕ тому зупинився в нер╕шучост╕, втупивши розгублений погляд у величезну коричнево-б╕лу кудлату гору м"яз╕в, ╕ прикриваючи ╕нстинктивно собою бабу Горпину.

- Не б╕йся, Серг╕ю, не б╕йся, - бадьоро п╕дштовхнула його Горпина Степан╕вна, - по-перше, Кудлай сюди не д╕ста╓, та й не стане в╕н кидатися ось так ось, н╕ с╕ло н╕ впало на людей.

- Так, так, - п╕дтвердив слова бабц╕ отець Михайло, що якраз зачиняв двер╕ гаража, котр╕ виходили в дв╕р, - Кудлай у нас душа добра, чи не так, Кудлаю, - кивнув в╕н псов╕, на що той лише на мить перев╕в св╕й погляд на господаря, а пот╕м знову флегматично втупив сво╖ величезн╕ чорн╕ добр╕ оч╕ в Серг╕я, очевидно вивчаючи нового в╕дв╕дувача.

- Кудлай - собака розумний, - похвалила пса Горпина Степан╕вна ╕ соб╕, - можливо розумн╕ший за деяких двоногих, що т╕льки, прости Господи, гавкати ╕ вм╕ють.

- Та це, власне, ╕ ╓ ╓дина жива ╕стота ╕з тварин у мо╓му господарств╕, - Михайло Архипович обв╕в рукою подв╕р"я. - Нема╓ в мене н╕ курки, н╕ свинки, т╕льки город - ╕ все, - кивнув в╕н. - Живу одинаком, паства велика. Нема╓ коли господарством займатись.

Серг╕й окинув оком подв╕р"я. Все було чисто, впорядковано, подв╕р"я викладене плиткою, колодязь, красивий цегляний будинок п╕д черепицею, б╕льший, звичайно, за будинок баби Горпини, але не на ст╕льки, щоб можна було з ц╕╓╖ р╕зниц╕ зробити висновок про велику в╕дм╕нн╕сть у соц╕альному становищ╕ господар╕в. А от ╕з господарських буд╕вель - лише льох та пом╕рний сарай, що колись, видно, слугував за прихисток домашн╕й худоб╕, а тепер був перероблений на гараж.